- Хворого пенсіонера сьогодні до районної лікарні привіз, - пояснив своє перебування в Болграді депутат Олександрівської сільської ради Іван Федорович Веліксар і погодився підвезти мене туди, де «кінчається географія».
По трасі до Червоноармійського, а далі вибоїстою дорогою, де вибоїна на вибоїні сидить і вибоїною поганяє, ми розговорилися про будні сільські.
- Хочете знати, як живе гагаузьке село Олександрівка? Подивіться на наші поля! Це, без перебільшення, - портрет населеного пункту. Відразу видно, у кого є гроші: ділянка оброблена, озиминою засіяна. У більшості, як бачите, грошей немає: бур'ян розводять.
Дорогою Іван Федорович підібрав ще одного попутника – вчителя сільської школи. Він був на семінарі і на єдиний рейс автобуса до Олександрівки не встиг. До Городнього педагог якось дістався на попутках, а після - пішки 10 кілометрів...
- Здавалося б, чого простіше - перенести рейс на годину-півтори, щоб мешканці нашого села встигали не тільки на базар, але й у робочих справах. Комусь треба на нараду, комусь звіти здати, до управління соціального захисту зайти, до паспортного столу - та хіба мало справ у райцентрі, - говорить директор школи, депутат сільради Зінаїда Миколаївна Акімова. – Але нам, уявіть, не вдається вирішити це питання.
Проблем в Олександрівці – хоч греблю гати. Степан Васильович Веліксар, обраний навесні 2002 року сільським головою, взяв та й... склав з себе повноваження. Пославшись на слабке здоров'я. Тут орати-сіяти треба, а все село передвиборна кампанія будоражить. Як охарактеризував ситуацію Георгій Костянтинович Георгієв, який свого часу 10 років очолював сільраду, «коли немає курки, курчата розбігаються».
Та ось невизначеності покладено край: 2 травня в селі пройшли вибори. Олександрівську сільську раду очолив Опанас Іванович Бараган, людина досвідчена, працездатна, яка не визнає дешеві популістські жести.
- Перше, що нам необхідно, - залучити в Олександрівку сімейного лікаря, - вважає О.І. Бараган. – Ми, зі свого боку, готові надати фахівцеві житло.
А поки що в загубленому в степах гагаузькому селі, на 45 кілометрів віддаленому від райцентру, про здоров'я 2,5 тисячі осіб піклується один молодий фельдшер.
- Є ще проблема, з якою самотужки не справитися, - будівництво ділянки дороги до Нової Іванівки, що дозволило б скоротити шлях до обласного центру на 26% (65 км), - говорить голова.
З Одесою багато чого пов'язує: там навчаються студенти, туди їде на заробітки молодь. Жити в селі – випробування не з легких. З 689 дворів (10% з них полишені) водою забезпечені тільки 68. Люди завозять воду, наймаючи машину в господарстві або у приватників, що обходиться в копієчку. У селі рік тому створено комунальне підприємство «Джерело», але, крім артезіанської свердловини і водонапірної башти, взятих в оренду в СВК, плюс невеличкої крупорушки нічого немає. Тому працює КП так-сяк.
- Нам би трактор – обробляти особисті підсобні господарства, нам би водовозку, але хто ж дасть? - говорить директор «Джерела» Дмитро Васильович Парасківа.
Природного газу в селі немає і в перспективі не видно.
- Була, щоправда, можливість провести газ, - вважає місцевий підприємець Іван Степанович Карастан. - Торік тягли газопровід у монастир, що за три кілометри, і якби керівництво зворушилося, Олександрівка і прилегла Дмитрівка увійшли на паях, можна було наблизитися до заповітної мрії. Але, на жаль, момент ми упустили.
Від побуткомбінату в селі залишилися лише приємні спогади. Якщо необхідно відремонтувати телевізор, холодильник, інші побутові електроприлади, люди йдуть до місцевих фахівців. Розраховуються по-свійськи: за ремонт можна «заплатити», наприклад, допомогою на польових роботах. Ще простіше олександрівці вирішують проблему відсутності перукарні – стрижуть один одного.
Більш успішно йдуть справи у торгівлі – приватні підприємці відкрили магазинчики, бари. Останні являють собою в Олександрівці єдині острівці цивілізації, якщо, звичайно, розважальні заклади можна до таких зарахувати. Щопонеділка в село приїжджають машини з різноманітним товаром, утворюючи на вулицях «сьомий кілометр» у мініатюрі. Є в селі приватний млин, хазяїн якого Антон Борисович Ільєв часто виручає односільчан, відпускаючи продукцію в борг.
Не можна сказати, що Олександрівка зовсім обділена увагою районної та обласної влади: у 2003 році був переобладнаний і капітально відремонтований типовий дитячий садок, що коштувало 132 тис. грн. Тепер дітлахи початкових класів навчаються в просторих і світлих кабінетах. Однак інші класи, як і раніше, розташовані у старих приміщеннях, одному з яких майбутнього року виповниться рівно 100 років.
Соціальні негаразди ускладнюють життя на селі, але по-справжньому турбує олександрівців інша проблема – відсутність ефективної організації праці. Базовий СВК з'їхав на ніщо: через відсутність коштів на весняну оранку залишилося 1500 гектарів (68%) землі – і цим все сказано.
Ми побували на полі, де працювали жінки. Ось чим вони стурбовані:
- В СВК немає роботи: 70 гектарів старих виноградників, кукурудза, та соняшник – більше заробити нема де.
- Недавно ліквідували тваринництво, ми втратили робочі місця. Спорожнілі приміщення ферми – не встигли оком моргнути – змели з лиця землі.
- Зарплату затримують, за паї, як слід, не розплатилися – врожаю не було. А чим дітей годувати – повітрям?
- У пошуках заробітків ми змушені їхати до інших районів - на виноградники, на помідори.
- Добре тим, у кого в родині є пенсіонер – на пенсію можна купити хоча б сіль, мило і сірники.
- Щоб якось вижити, треба тримати корову. Надлишки молока здаємо на пункт прийому, взимку по 70, а влітку по 40 копійок. Дуже мало, але це єдиний стабільний прибуток.
Як бачите, спочатку роботу - потім соціальні блага давай. Найбільший у селі роботодавець - СВК «Олександрівка», щоб «розкрутити» виробництво, не раз вдавався по допомогу інвесторів. Але борги, та ще з відсотками, тільки ставлять кооператив на коліна. Голова Віктор Антонович Василіогло так сформулював нову тактику:
- Треба затягти ремінці і працювати. Ніколи не прийде добрий дядько, щоб дати нам грошей.
с. Олександрівка, Болградський район
