Юрій Михайлович Караман працював директором Рибальської середньої школи і викладав математику. Уроки вів з задоволенням, умів підтягнути по своєму предмету найбільш слабких.
Складніше було навіть йому, математику, вирішувати фінансові проблеми школи, після того, як державний та місцевий бюджети збідніли, і не завжди гроші вчасно виділялися на зарплату.
Та ще важче стало Юрію Михайловичу робити розрахунки, коли його обрали сільським головою. Тут бувають такі ситуації, що треба вирішувати рівняння не з одним чи двома, а з більшістю невідомих.
Рибальська сільрада однією з перших в районі взяла на свій баланс об’єкти соцкультпобуту. Звичайно, це ускладнило ще більше проблеми місцевої влади, але Ю.М. Караман розумів, що при відсутності опіки, соціальну сферу чекає повний занепад. Школу, клуб, два ФАПи, бібліотеку, відогін, зупинку для автобусів сільрада підтримує, з усіх сіл.
П’ять років у школі не працювала їдальня. Відновили її роботу, забезпечили учнів безкоштовним харчуванням. Відремонтували дах, а потім прийняли рішення створити навчально-виховний комплекс – школа – дитячий садок. Та дитсадок треба було обладнувати. Торік змонтували опалення, в нинішньому - установили сантехніку. Отже, давним-давно закритий дошкільний заклад знов скоро відновить роботу.
Привели в порядок 4 кілометри доріг, відповідно до сучасних вимог відремонтували фельдшерсько-акушерський пункт, упорядкували сміттєзвалище.
- За рахунок яких коштів і засобів? – запитую у Юрія Михайловича.
- Це питання, яке не дає покою ні вдень, ні вночі, - пояснює сільський голова. – Збираємо податки. Маємо 130 гектарів земель запасу, які здаємо в оренду. На території сільради розташовані приватне підприємство “Маяк”, 85 фермерських господарств. Вони беруть участь у вирішенні соціальних завдань. Доводиться враховувати і можливості господарів, і їх характер, настрій. Скажімо, ПП “Маяк” допомогло придбати радіатори опалювальної системи для дитячого садка, а зараз фермери обіцяють скинутись коштами на інвентар для цього закладу. Треба було домовитись, по скільки гривень збирати, щоб вийшло по справедливості. Вирішили, що кожний фермер здасть зерно з розрахунку 5 кілограмів з гектара, а після його реалізації закупимо меблі.
Подібні фінансові схеми сільському голові доводиться складати часто. Вийшов, скажімо, з ладу водогін. Сільрада коштів на його ремонт не має. Жителі села, звикнувши, що такі витрати брало не себе сільгосппідприємство, платити не хотіли. Рибальське потерпало без води... Залишався один вихід: ремонтувати насос для свердловини в складчину. А є ж бідні двори, яким і платити нічим. Тут уже не тільки математика потрібна, а й роз’яснювальна робота. Нарешті достатню суму зібрали, і кілька днів тому вода пішла по трубах до садиб.
Без складних розрахунків з доходами і видатками, без роботи активу сільській раді просто не вдалося б вирішити стільки проблем. Тут зуміли так налагодити справу, щоб і вугілля пенсіонерам завозити, і продовольчі набори вручати, а на честь Дня Перемоги і скромні грошові суми фронтовикам видати.
Звичайно, коли б Ю.М. Караман не знав психології односельців, коли б йому не допомагали депутати, то не виручила б сільського голову й математична освіта. Він із вдячністю називає, наприклад, депутата Л.П. Чіпка. Леонід Павлович допомагає в клопотах про облік електроенергії, бо від цього залежить робота енергомережі, а також у дотриманні громадського порядку, бо свого дільничного інспектора в селі немає. А Олександра Федорівна Гапанчук відповідає за роботу з молоддю, ветеранами.
Зараз сільрада подала клопотання в прокуратуру про те, щоб взяти на свій баланс будинки, споруджені для вчителів. Хоч це і додаткове навантаження на місцевий бюджет, але Ю.М. Караман вважає, що педагоги заслужили, щоб про їх житло дбала громада.
Татарбунарський район
