...Петро Дмитрович Ковальжи мовчки вийняв з бокової кишені вирізку з «Одеських вістей». Я впізнала своє есе, у якому йшлося про маленький епізод з життя – директор сільської школи не може установити телефон...

- Ось з цього я і хотів би розпочати розмову про реформи на селі, - кивнув голова на публікацію. - Коли знищили приватну власність, знищили все. Ми живемо без віри, без роду. Наші прадіди понад усе ставили порядність, доброту, чесність. Високо цінували тямущих, грамотних, працелюбних людей. А ми? Ми боремося лише за виживання. Моральність і добрі звичаї потоптані. На людину ніхто не звертає уваги. Всі зайняті розподілом власності. До чого доведено сільське господарство?

- У лютому 2000 року СВК “Нове життя”, який ви, Петре Дмитровичу, очолювали 10 років, безжально “розрізали” на п’ять частин, на п’ять кооперативів, чотири з яких об’єдналися в асоціацію.

- Це рішення ухвалили збори. Я був прибічником організації асоціації, щоб не зруйнувалася колективна форма організації праці. Перетворюючись із колгоспників на власників, першим нашим завданням було зберегти майновий комплекс як єдине ціле. Пригадайте, капіталісти приїздили до нас навчатися колективній організації праці у сільському господарстві! Майнові паї ми поділили лише у сумарному вираженні, і ось уже чотири роки використовуємо їх спільно. Це тік, нафтобаза, мехмайстерні, гараж, продовольчі та насіннєві склади. Усе збережено у робочому стані.

- Які виробничо-фінансові результати реформування у Нагірному?

- У перший же після реорганізації рік лише витрата ПММ скоротилася на 40 відсотків! У кожному невеликому кооперативі, який обробляє близько 700 га землі кожний другий – засновник. Один крутить баранку, інший керує, але в разі банкрутства відповідати разом... Люди зрозуміли це , почали думати. Я наведу як приклад врожайний 2002 рік. Якщо всі господарства Ренійського району аналогічного з нами профілю отримали загалом 200 тисяч гривень прибутку, то наша маленька асоціація, створена на базі одного колгоспу, - 400 тисяч. Впродовж останніх чотирьох років у нагірненських кооперативах “Нове життя”, “Авангард”, “Дюз” і “Буджак”, об’єднаних в асоціацію, стабільно сплачується зарплатня. У врожайні роки по два-три рази видавалася доплата на зароблену гривню. До речі, цю форму заохочення ми також запозичили з колгоспних часів. Знаєте, економічні перетворення провести нескладно. Ось ідеологія відстає. Ще не всі мої односільчани вникли у процеси, що відбуваються у нашому суспільстві, не усвідомили їх, не прагнуть знайти своє місце. Передаємо фахівцю олійню, вантажний автомобіль – завозь сировину, виробляй, продавай. А він переробив продукцію місцевих господарств і склав руки. Все стає приватним, але мислення далеко не у всіх змінюється.

- Незважаючи на те, що ви, Петро Дмитровичу, з року в рік при кожній зручній нагоді пояснюєте своїм односельчанам політику держави?

- Не можна все звалювати на плечі голів! Потрібна вибудована на найвищому рівні ідеологія. Я вважаю: всі, хто має стосунок до державних структур, мають постійно зустрічатися з людьми та пояснювати те, що відбувається. Скажіть, хто сьогодні займається моральним здоров’ям суспільства? Чиновник відмахується.

- Петро Дмитровичу, ви ж самі завжди, навіть у партійні часи, ратували за свободу рішень та дій...

- Про нашу свободу говорити рано. Свобода може з’явитися лише за наявності економічної основи. А її поки що немає. Ми не можемо сьогодні виходити зі своєю екологічно чистою продукцією напряму на світовий ринок, не можемо інвестувати виробництво. Ми сьогодні чекаємо, коли прийде посередник, скупить за півціни наш урожай, обдурить, наживеться на нашій праці. У країні існують природні монополії – на електроенергію, ПММ. Зібрали у 2003 році селяни непоганий врожай кукурудзи і соняшнику - одразу ж підняли ціни на нафтопродукти. І, таким чином, знову відібрали наші гроші.

Час, коли можна було запропонувати людям за працю сільгосппродукцію, минув. Нове покоління хоче отримувати “живі” гроші – щоб, як і всі, користуватися досягненнями цивілізації. На мій погляд, завдання держави – створити такі умови, щоб за рівну працю у місті й на селі отримували однаково. Інакше село очікує похмуре майбутнє.

- Однак, ви все ж умудряєтеся вкладати кошти у соціальні потреби свого села.

- До 2003 року було збудовано 15 кілометрів підвідного та 12 розвідного газопроводу. А минулого року на пайових засадах з майбутніми споживачами збудовано ще 7 кілометрів розвідних мереж. Отже, за останні десять років вкладено у соціальні об’єкти Нагірного 1,8 мільйона гривень. Держава частину повернула, але 529 тисяч гривень ще нам винна. Добре, що існують державні цільові програми. Так, наша асоціація посадила 112 гектарів виноградників, і держава відшкодувала півмільйона затрат. Користуємося цільовими пільговими кредитами, хоча вони могли бути, звичайно, більшими.

- Ким бачить себе Петро Ковальжи у найближчому майбутньому?

- Фермером. Через 2-3 роки передам керівництво СВК “Авангард” у молоді руки – наступника уже собі пригледів і готую його. А сам займуся обробітком виноградників. До того часу земля стане предметом купівлі-продажу. Не знаю, як будуть розпоряджатися своєю землею мої односільчани, пайовики, СВК... А я землю свою нізащо не продам.