Всіх, хто з боку Ізмаїла в'їжджає в Рені, зустрічає величезний оптимістичний напис на довгій бетонній огорожі: «Рени – город больших надежд». Цей слоган давно став візитною карткою маленького міста на Дунаї. Розповідають, що майстри, які виконували замовлення мерії, не змогли написати заповітні слова одразу, і кілька днів на огорожі красувався напис: «Рени – город боль» Потім роботу було благополучно закінчено, але, як у тому анекдоті, неприємний осад залишився. З роками цей осад лише накопичується, перетворившись у значні відкладення, які загрожують поховати під собою останні проблиски оптимізму.
Це саме той випадок, коли незалежно від позиції автора кількість переходить у якість: кількість фактів переходить у якість їхньої оцінки. С.С. Колевич, вперше обраний міським головою Рені у 1998 році, свою передвиборну кампанію побудував майже цілком на обіцянках створити спеціальну економічну зону, яка, на переконання Сергія Степановича, дозволить у кілька разів збільшити міський бюджет і розв’язати багато гострих ренійських проблем. Як можна було не повірити успішному бізнесмену, який очолює процвітаюче АТЗТ "Релуки"? С.С. Колевич впевнено переміг на виборах, одержавши тим самим величезний кредит довіри городян.
Вже тоді Сергій Степанович не скупився на обіцянки. Перелічити їх просто неможливо – не вистачить і газетної сторінки. Проте, Ренійський міський голова начебто довів здатність виконувати взяті на себе зобов'язання – у 2000 році він домігся прийняття закону про СЕЗ "Рені". Початок було покладено.
Проте швидко казка мовиться, та не швидко справа робиться. Всупереч запевненням мера, інвестори не стали шикуватися у чергу, щоб реалізувати у СЕЗ свої проекти. Через три роки після офіційного відкриття спеціальної економічної зони у якості її суб'єктів було зареєстровано п'ять підприємств: ДП "Рені-Меридіан" (будівництво заводу з переробки сої), "Рені-ліс" (виробництво клеєного бруса і паркету), "Укрчем" (переробка кам'яновугільної смоли), "Лагуна-Рені" (переробка скрапленого газу) і "Рені-Лайн" (переробка зерна). Станом на початок грудня 2004 року з названих проектів працювало лише два – "Укрчем" і "Рені-Лайн". Цілком збудований комплекс "Лагуна-Рені" повинен був почати свою діяльність наприкінці листопада ц.р., але він досі простоює.
Перше серйозне підбиття підсумків роботи СЕЗ "Рені" відбулося у 2003 році під час "круглого столу", організованого податковою інспекцією у Ренійському районі. За інформацією начальника управління економіки райдержадміністрації Т.Б. Насирової, за період існування СЕЗ було створено 30 нових робочих місць, збережено 19, до бюджету надійшло 148 тисяч гривень. Зрозуміло, це більше, ніж нічого, але в десятки разів менше того, що обіцяв С.С. Колевич у газетах, по телебаченню і при зустрічах з виборцями.
Втім, міського голову не збентежили такі скромні результати. Відсутність великих інвестицій він пояснив винятково форс-мажорними обставинами, викликаними політичними причинами. Одна з них – зволікання України у прийнятті закону про протидію відмиванню грошей. За словами Сергія Степановича, без цього закону закордонні інвестори боялися вкладати кошти в економіку нашої країни. Ось чому, мовляв, затримується початок здійснення найамбіційнішого проекту в межах СЕЗ – заводу з переробки сої вартістю 40 мільйонів доларів. Саме на нього мер Рені покладав найбільші надії.
Згадаймо, що у 2002 році результативністю українських СЕЗ зацікавився уряд А. Кінаха. Кабінет Міністрів заявив про намір ретельно проаналізувати плоди діяльності спеціальних економічних зон і закрити ті з них, які себе не виправдали. Критерієм оцінки при цьому була кількість інвестицій на душу населення.
Для Рені соєвий завод міг стати паличкою-виручалочкою: у випадку початку фінансування його будівництва, за інвестиціями на душу населення місцева СЕЗ виходила на перше місце в Україні – досить умовно розділити 40 млн доларів на 20 тисяч жителів міста, і ось він, високий показник! Отже, уряд не ліквідує зону.
Але тут вибухнув скандал: Ренійський порт, як орган господарського управління і розвитку СЕЗ, закрив два проекти, які не відбулися: ДП "Рені-Меридіан" (тобто будівництво соєвого заводу) і "Рені-ліс". Тодішній начальник порту Ф.П. Бедін назвав ці проекти "мертвонародженими" і привселюдно порівняв їх з аферою.
Ренійський мер, м'яко кажучи, розкритикував рішення керівництва порту дощенту. Він заявив, що домагатиметься створення іншого органу господарського управління і розвитку СЕЗ. Своїм розпорядженням 29 жовтня 2003 р. С.С. Колевич заснував комунальну організацію "Дирекція СЕЗ "Рені". Правда, дуже скоро на вимогу юридичної служби облдержадміністрації це розпорядження було скасоване як незаконне.
Зоряна година Сергія Степановича настала 2 грудня 2003 р., коли до Рені прибула солідна делегація "Ексімбанку" (США) і його партнерів – фірм, що так чи інакше повинні брати участь у реалізації проекту будівництва соєвого заводу. В офісі Агенції трансприкордонного розвитку єврорегіону "Нижній Дунай" іноземні гості і зацікавлені представники української сторони обговорили перспективи розвитку СЕЗ "Рені". Через кілька місяців С.С. Колевич оголосив, що питання про фінансування будівництва заводу практично вирішено, залишилася лише одна формальність: на спеціальному сайті в інтернеті шість тижнів повинна перебувати інформація про проект, після чого почнуть надходити інвестиції. Однак минуло шість тижнів, минули шість місяців, минув рік з часу приїзду делегації "Ексімбанку", а у фундамент заводу досі не закладено навіть символічну цеглину! Ренійці почали забувати про грандіозний проект, перестав про нього говорити і міський голова. Що ж все-таки перешкодило інвесторам? Пояснень громадськість міста так і не одержала.
Наприкінці листопада на одній з розширених апаратних нарад Ренійської райдержадміністрації начальник міжрайонної податкової інспекції В.С. Гончарук повідомив, що на сьогоднішній день найбільші суб'єкти СЕЗ приносять лише мінуси. Сума збитків "Лагуна-Рені" станом на 1 листопада ц.р. досягла 502 тис. гривень, а збитки "Рені-Меридіан" склали понад 130 тис. гривень і далі зростають. Тут же, гадаю, буде цілком доречно додати ще один не менш красномовний штрих. І зовсім не з "єхидства". За даними тієї ж податкової інспекції, у першому півріччі 2004 р. зі збитками в сумі 17 тис. гривень спрацювало й улюблене дітище С.С. Колевича – експедиторська фірма "Релуки", яку він сам колись створив і підняв до європейського рівня. Як кажуть, приїхали…
У жовтні Рені відвідував С.Р. Гриневецький зі звітом про роботу облдержадміністрації. Під час прес-конференції журналісти запитали у губернатора, як він оцінює роботу СЕЗ "Рені"?
– Поки що незадовільно, я розраховував на більше. Багато прожектів, мало конкретики, – сказав Сергій Рафаїлович. – Хоча є унікальна можливість активно залучати інвесторів, здавалося б, існуюче законодавство це дозволяє. Але, як бачимо, з місцевою владою мало хто бажає працювати – немає гарантій, потенціал не той. Все-таки потрібно починати через регіональні структури. Гадаю, необхідно переглянути законодавство.
Але, мабуть, думки губернатора ренійський мер не поділяє. Після того, як соєвий завод пішов у безвість, С.С. Колевич взявся... за ще грандіозніший проект. Три місяці тому міський голова розповів у пресі про те, що з черговим інвестором досягнуто домовленості про будівництво парогазової електростанції на плаву вартістю від 450 до 700 мільйонів доларів! Які масштаби, га? Бентежить лише одна обставина. Про цей проект Сергій Степанович говорив ренійцям ще до того, як став мером, тобто шість років тому. І вже тоді він заявляв про "попередню домовленість". Виникає запитання: якщо за стільки років справа не зрушилася з точки декларації про наміри, то скільки ж ще років потрібно чекати будівництва електростанції? Як тут не згадати приказку: поки травичка підросте, конячка з голоду помре.
