Чоловік, що зайшов до редакції, чітко по-військовому відрекомендувався: «Віталій Свиридович Литвин. Син автора даного рукопису». Услід на стіл ліг стос тонких шкільних зошитів, пописаних охайним почерком. У них практично не було звичних для чернеток помарок і виправлень. Таке володіння матеріалом свідчить, що пережиті події в найменших подробицях вкарбовані в пам’ять спостережливого очевидця. Нещодавно в одеському видавництві «Астропринт» ці записи вийшли у світ у вигляді книги «Незвичайний рейс «Юга». Це виклад яскравого біографічного періоду з життя моряка, що був кочегаром ІІ класу на пароплаві «Юг», Свирида Юхимовича Литвина.
Він родом із глибинки, що відстоїть за 300 кілометрів від Одеси. Як розповів його син, батько народився 1883 року в селі Андріївка Єлисаветградської губернії (нині Кіровоградська область). Ще в церковно-парафіяльній школі, де він навчався грамоти, у допитливого хлопчика прокинулася пожадлива цікавість до читання. Гаразд що тамтешній пан Волянський благоволив допустити його у свою бібліотеку. Тоді й запала в душу майбутнього моряка пристрасть до мандрів, щоб побачити далекі країни. Дуже вплинули на його уяву розповіді односельця Тихона Терещенка, що служив на крейсері “Варяг”. У 17 років він приймає остаточне рішення йти на флот.
Уперше побачивши Одеський порт, Свирид Литвин був зачарований його причалами та кораблями на рейді. Незабаром його зараховували в екіпаж невеликого каботажного вітрильника “Марія Регір”. Потім фортуна закидала його на торговельне судно “Владимир” Добровільного флоту Російського товариства пароплавства і торгівлі. Згодом – призначення на пароплав “Юг”, де він штивав вугілля на вахтах, аж поки після Жовтневої революції Товариство не було розформоване, і йому з усією командою довелося зійти на берег. Після цього він перемінив низку посад, 20 років учителював. Але ніколи не зраджував іще одному своєму покликові – до письменницької творчості. Він багато трудився, писав чорнильним пером вечорами при гасовій лампі. Нарешті, у 1937 році рукопис був закінчений. Опублікувати ж його вдалося синові тільки зараз, у 2004 році.
Першим із відомих літераторів, хто оцінив його зміст, був наш одеський поет Іван Рядченко. Він побачив у творі не тільки захоплюючу жваву розповідь про долі моряків, але й неабияку особистість оповідача. Привабливість роботи в тому, що, крім уміння чудово описувати барвисті пейзажі океану, автор “ніде не випинає своє особисте “Я”.
А опис рейсу “Юга” вражає незвичайністю правди моря. Із книги ми довідуємося, як пароплав на початку першої світової війни стояв на перевезенні чаю з Шанхая до Одеси та Батумі. Уникаючи зустрічі з німецьким крейсером “Емден”, судно, що йшло зі швидкістю 12 морських миль на годину, втратило в океані гвинт. Команді довелося зазнати виснажливої праці та пройти перевірку на звитягу. Жваво описані епізоди з шиттям вітрила, смертю індійського пасажира. Цікавий сюжет із закоркованою пляшкою рому, знайденою на незнайомому острові з запискою англійською мовою: “Я випив, а ти понюхай”. З приголомшливою вірогідністю описані страждання моряків, змучених голодом. Вигадати таке неможливо!
Книга читається з великою цікавістю. Вона несе в собі фактографічну й історичну цінність. Це просякнута сіллю сторінка пам’яті про життя моряків, та й усього нашого торговельного флоту.
Творчий хист, можливо, як родова риса, передалася і Віталієві Литвину. Тільки його образотворчим засобом став художній пензель. Вихованець старої культури, він пише в класичному стилі, як було заведено на початку століття. Основна тема, властиво, – море. Чимось його картини близькі за стилем до робіт Айвазовського. Пейзажі В. Литвина можна побачити в Одесі, в Морській галереї. Більшість же їх розійшлися по приватних колекціях, і тепер прикрашають виставкові зали в Канаді, США, Ізраїлі, Польщі, Бельгії. Хто буде проїздом, може поглянути…
