Минулої п’ятниці голова Одеської обласної ради Сергій Гриневецький зустрічався з сільськими головами та слухачами стаціонарної форми навчання філії Академії держуправління. Колись як губернаторові Одещини йому не раз доводилося виступати в цих стінах. Безумовно, і в новій посаді Сергій Рафаїлович залишається найавторитетнішим регіональним лідером, що й доводила непідробна зацікавленість аудиторії.
Цей виступ можна було б назвати доповіддю. Або лекцією. Або системним викладом поглядів голови облради на ситуацію в країні й області. Доповідь складалася з трьох частин: внутрішня та зовнішня політика, а також третій блок – загальні питання. А оскільки мета цього матеріалу – не стенограма, а короткий конспективний виклад, зосередьмося лише на основних тезах.
Внутрішня політика
Аналіз політичної ситуації Сергій Гриневецький почав з економічних показників – підсумків 2004 року. Як він сказав, у 2004 році всі галузі економіки Одеського регіону спрацювали прибутково. Загалом суб’єктами господарювання отримано понад 1 мільярд 730 мільйонів гривень прибутку.
Мінусом можна вважати той факт, що випуск продукції упав на 3% порівняно з 2003-м. Але не забуваймо, що Одещина – єдина область України, що досягла рівня валового продукту 1991 року (загалом по Україні цей показник становить 60%). Тому спад можна вважати досить відносним. А пояснюється він такими чинниками: завод “Лукойл” не виконав своїх зобов’язань щодо переробки нафти, а Верховна Рада ухвалила рішення про переробку цукру-сирцю не на спеціально для цього побудованому одеському заводі, а на одному з підприємств Вінниччини. Сергій Гриневецький також повідомив, що в області значно зменшилися обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності, крім цього область одержала у 2004 році 3,5 млрд інвестицій.
Услід за економічними показниками голова облради торкнувся питання формування української політичної еліти і назвав перші роки незалежності “періодом величезних згаяних можливостей”. Продовжимо цитату: “Україна не була першою, кому історична нагода допомогла перетворитися з підлеглої території на самостійну державу. Але вона була навряд чи не першою, хто так погано був підготовлений. Боротьба між різними політичними силами виявилася зовсім марною з погляду інтересів нації. Некомпетентне управління та корпоративні інтереси не сприяли вирішенню проблем і призводили до появи нових – складніших”. На думку Сергія Гриневецького, одним зі шляхів відродження національної ідеї та запобігання політичним кризам має стати перехід від твердої виконавчої вертикалі “центр – регіони” до більш “горизонтальних” точок дотику. “Ми активніше працюємо з регіонами Росії, Молдови, Болгарії й Туреччини, ніж із Вінницею, Кіровоградом і Миколаєвом. І ось ця відсутність сильної регіональної політики на внутрішньому рівні призводить надалі до проявів сепаратизму”.
Ще однією серйозною проблемою сучасної внутрішньої політики України Сергій Гриневецький вважає брак (поки що) чіткої й офіційної програми дій. Потрібен конкретний механізм – “за допомогою чого, ким, за які гроші і за якими інвестиційними проектами” вирішуватиметься те або інше питання. Повертаючись до досвіду своєї губернаторської роботи, Сергій Гриневецький поскаржився на часті зміни урядів. Це серйозно сповільнювало вирішення низки таких стратегічних проблем, як облаштування острова Зміїний, каналу Дунай – Чорне море та ін., бо щоразу всі доводи потрібно було наводити з чистого листа. Врешті ці та інші питання довелося вирішувати через Раду національної безпеки й оборони. Крім цього, в останні роки використовувалася й тактика прямої роботи з міністерствами, що, на думку Сергія Гриневецького, також є досить ефективним шляхом. Якщо вже існує відповідний документ, то навіть зміна міністрів і губернаторів не може зовсім усунути його впливу.
Зовнішня політика
У цьому блоці своєї доповіді Сергій Гриневецький проаналізував стан квазілюбовного трикутника “Захід – Росія – Україна”. Ціну питання він визначив досить високо: “Існування Росії як регіональної великої держави можливе лише за умови стратегічного союзу з Україною”. Аналізуючи прозахідні та проросійські чинники впливу на Україну, західні він назвав м’якшими та стратегічними, а російські – більш сьогоднішніми, приземленими і жорсткими. (“До вступу до ЄС далеко, а сьогодні український бізнес зацікавлений у більш низьких цінах на сировину”). Водночас він наголосив, що для Одеського регіону і Захід, і Росія є рівнозначними чинниками впливу, бо складно визначити, що важливіше для розвитку регіону – російська нафта чи західні інвестиції.
Окремим пунктом у виступі Сергія Гриневецького було порушено питання перебування українських миротворців в Іраку. На його думку, Президенту України Віктору Ющенку, щоб не потьмарити україно-американських відносин, потрібно бути досить гнучким у цьому питанні. А головне, пам’ятати про такий аспект: чи виграє Україна щось від того, що має в далекій країні найбільший миротворчий контингент? Чи одержить вона нові форми озброєння або кошти на реструктуризацію армії, припустімо, на впорядкування інфраструктури військових містечок? Не забуваймо, що соціологічні опитування фіксують досить сторожке ставлення українських громадян до НАТО. Одесити тут ще досить ліберальні, позначаються все-таки регулярні натовські навчання “Кооператив-партнер” і м’яке, ненав’язливе інформаційне поле.
Загальний блок
Обмежимося короткою цитатою: “2005 рік буде найскладнішим в історії України. Крім стабілізації економічної та політичної ситуації належить запропонувати виразну стратегію розвитку країни на найближчі роки та відрегулювати відносини центр – регіон на тлі парламентських виборів, що наближаються”.
