– Тітко Ганно, куди то ви поспішаєте?
– Як куди?! На концерт.
– Та ще ж рано.
– Е-е-е рано. А пізніше підеш, місця не захопиш.
Мені подумалося: “А вона права. Торік, перед святом 8 Березня, не те що сидіти, а й стати ніде було”.
Останнім часом в районному Будинку культури масові заходи збирають стільки глядачів, що ще років 10 тому нікому такого й не снилося. Раніше, бувало, добровільно-примусово зберуть людей на урочистості з нагоди державного свята, а ті посидять, доки йде офіційна частина, та й гайда додому. А з тих пір, як директором цього закладу стала Д.Д. Лівашко, все змінилося. Люди самі поспішають сюди.
– Що ж сталося, – запитала одного знайомого, якого раніше навіть суворі попередження начальства не могли заманити в Будинок культури, – що ти сам йдеш сюди?
– Так цікаво ж стало! Молодець Донна Дмитрівна. Подивися, скільки нових людей залучила.
Справді, нині в концертах беруть участь не тільки штатні культпрацівники, а й будь-хто, у кого є хист співати, танцювати, хто любить художнє читання. А у нас справді є дуже багато талановитих земляків. Директорка Будинку культури й зайнялась їх пошуком та залученням до співпраці. Сама ж Донна Дмитрівна останнім часом на сцену не виходить. Жартуючи, каже: “Вже відтанцювалась”. Можливо й так.
В Саврань Д.Д. Лівашко прибула ще у 1973 році, зразу по закінченні Одеського культосвітнього училища, як клубний працівник, керівник хореографічного колективу. Мала намір відпрацювати належний термін і повернутися в рідну Бессарабію. Та життя скерувало по-своєму. Робота була до душі, та ще й зустріла гарного хлопця Володимира, який став її долею.
Нині Донна Дмитрівна та Володимир Федорович мають сина й невістку, пристойну квартиру. Хоч вся молодість пройшла у якихось халупках. Проте жінка більше радіє не стільки хорошому житлу, як людям, що її оточують:
– В нас чудові сусіди. Сім’ї Бондарів, Кучинських, Морозів, Комарніцьких стали немов рідними. І в радості, і в скрутні хвилини я завжди можу на них розраховувати. Жінка трохи замислюється, а потім додає:
– Та й взагалі, я в Саврані залишилася тому, що тут багато доброзичливих людей. Коли тільки приїхала сюди, тодішні культпрацівники Олександр Петрович Бекалюк, Василь Максимович Задорожний, Евеліна Францівна Нікіфорова, Любов Павлівна Бевзюк, Геннадій Павлович Творін, Єршови і навіть члени їхніх родин добре зустріли мене, допомогли в професійному становленні. Я вдячна долі, що вона привела мене в такий дружній, високопрофесійний колектив. Звичайно, впродовж більш ніж тридцять років її роботи в Будинку культури були й важкі моменти, не раз доводилося вирішувати складні проблеми, зустрічатися з недоброзичливцями. Та все ж Донна Дмитрівна зробила висновок, що хороших людей значно більше.
День за днем пролетіли роки. Вже в минулому залишилися виступи агітбригад, спектаклі народного драматичного театру, неповторні конкурсно-розважальні програми. На їх зміну прийшло нове. Нині теж склався дуже працездатний і талановитий колектив, який крім святкових концертів проводить конкурси, вшановує колективи і окремих фахівців з нагоди професійних свят. Останнім часом на Новий рік за старим стилем бажаючі мають змогу познайомитися із творчим звітом районного Будинку культури. В такий концерт, як правило, включають номери попереднього року, які мали найвищий рейтинг популярності серед глядачів. А такі масові заходи, як свято Івана Купала, День сміху та зльоти випускників “Щасливої дороги, юносте!”, які проводяться в співдружності з районним відділом освіти, стали всенародними.
Нещодавно Донна Дмитрівна Лівашко відсвяткувала свій 55-літній ювілей, та вона ще сповнена сил і енергії, нових творчих задумів, впевненості в колективі, віри в людей.
Підсумовуючи все почуте і знане раніше про цю жінку, можу сказати, що у Донни Дмитрівни добра душа, щире серце, здатне любити навіть тих, хто, можливо, на це й не заслуговує.
Савранський район
