Відомо, цікаві зустрічі часто випадкові. От і в розмові з Віталієм Яковлєвим, керівником "Правди", одного з господарств Іванівського району, промайнуло незвичне для тутешніх місць ім'я Африкан. Виявилося, так звуть поселенця, який і справді з Африки. Чи потрібно говорити, що через якийсь час наша машина вже була біля складу, де Африкан повинен був перевантажувати корм для худоби. Проте на місці його не виявилося. Можливо, захворів, подумав я. Він же з Африки, а он який мороз надворі. Де його шукати? Але Яковлєв не був би Яковлєвим, якби через якийсь час ми вже не розмовляли з Африканом.
Шапочка, куртка, штани - в одязі нічого не відрізняло його від тутешніх хлопців. Хіба що рукавички, які він не знімав і в теплі.
Зрозуміло, я першим ділом поцікавився, як це його занесло в тутешні краї. Виявляється, привезла мама. Дивно, якщо мама "рулює" сином, коли йому двадцять сім. Але, можливо, там такі порядки, матріархат і досі.
Проте коли з'ясувалося, що у мами другий чоловік, то подумав, що, можливо, цим і пояснюється необхідність жити окремо. Там, на далекому континенті, Африкан працював на тютюновій фабриці. У "Правді" робить, що кажуть. А кажуть, добре працює. Працює як негр.
Незвичайний мій співрозмовник розповідав, що грошей, які тут заробляє, на життя вистачає. Тим більше, продукти практично поруч "ростуть". Українська їжа йому подобається, готує сам.
- Що вечорами робите? - запитую його.
- Радіо слухаю, книги читаю.
Російською?
Французькою.
- А які наші телепрограми подобаються?
- У мене телевізора немає.
Розмовляє із затримкою, мабуть, важко йому поки що добирати слова.
Знаючи, що Африкану вечорами самотньо, Віталій Петрович Яковлєв придивився йому тутешню молодицю.
- У тебе, - казав їй, - є і дитина, і батьки п'ють, та й ти услід за ними потихеньку йдеш. Чим Африкан для тебе не екземпляр? Не п'є, заробляє. Будинок за дві тисячі доларів купив, з підвалом.
Словом, познайомив їх. І ніби сподобався їй. Але від цієї партії вона все-таки відмовилася. Не такий, мовляв, як інші. По селу з ним, бачите, соромно було б пройти.
Втім, не настільки вже тутешнє життя Африкана сумне. Є в нього приятелі. Та й листи від рідних час від часу приходять. В одному з них була радісна звістка - мама знайшла роботу. Там з роботою складно.
- Можливо, рідня ваша сюди переїде, - кажу Африкану.
- Побачимо, - і на мене дивляться сумно великі його очі.
Потім я намагався відшукати у своєму атласі назву країни, з якої приїхав незвичайний поселенець. Та так і не знайшов. Не той у карти масштаб.
