Перечитував Гоголя. Яка насолода ця література! Що не читаєш – від незрівнянних «Вечеров на хуторе близ Диканьки» до разюче сучасного «Ревизора», від міркувань про походження України до апокаліптичної «Переписки с друзьями» – читаєш і журишся: у XXI столітті нікому, по всьому видно, уже не буде дано так писати, немає вже пророків у своїй батьківщині. При зовні благополучному та одноманітному житті Гоголь-письменник і мислитель – брила з неймовірно складним внутрішнім світом, нерозгаданим дотепер. О, є про що міркувати, говорити, сперечатися.
Але раптом я згадав: але ж на носі «Гуморина», першопрестольне одеське свято, а Гоголь наш Микола Васильович народжений-то був саме 1 квітня! І з гумором у нього все було гаразд. Як писав про нього Абрам Терц (Синявський), «немає письменника, який би так змушував Росію сміятися». І в Одесі він бував – наша людина. Отож давайте відзначимо день народження Миколи Васильовича Гоголя-Яновського, як він про себе говорив, - «комічного письменника».
Хотів для заголовка взяти гоголівський вигук, яким він починає один з листів до Погодіна: «Еге, ге, ге, ге!..». Та передумав: у наш новий час з оглядкою – як би чого не вийшло!
Великий насмішник в Одесі був двічі. 16 квітня 1848 року в порту ошвартувався пароплав «Херсонес», і серед пасажирів-прочан до Єрусалиму зійшов на берег і М. В. Гоголь. Два тижні слід було провести в карантині, що захищав місто від епідемій. Від карантину збереглася аркова стіна з круглою вежею в Олександрівському парку. Але завдяки Л. Пушкіну, брату великого поета, який служив у митниці, до Гоголя з ним змогли пройти його родич, відставний генерал А. Трощинський та редактор «Одесских новостей» А. Тройницький. Спілкувалися через карантинні грати, але зате в газеті з'явилася замітка про прибуття до Одеси великого письменника.
Того року Гоголь недовго був у нашому місті. З карантину пасажирів випустили тільки 30 квітня, а 6 травня письменник уже виїхав. Ці дні він провів у будинку графині Толстої по вулиці Надеждинській, 15. Пізніше вулиця одержала ім'я Гоголя, а на тому будинку можна побачити меморіальну табличку. У той приїзд Гоголь ще побував на хуторі (так тоді називалися заміські дачі) «Приют» у О. Стурдзи, зустрічі з яким шукали Жуковський, Пушкін і багато хто ще.
Вдруге Гоголь приїхав до Одеси восени 1850 року (тікав від російської зими) і провів у Південній Пальмірі п'ять місяців. Зупинився в будинку А. Трощинського на Надеждинській, 11. Він збирався закінчити другу частину «Мертвих душ», і в будинку князя В. Рєпніна (на розі Херсонської і Торгової) йому в бельетажі влаштували робочу кімнату зі столиком-конторкою, за яким він стоячи писав. Пізніше князь у спогадах зазначав, як Гоголь читав другу частину «Мертвих душ» - із серйозним незворушним виразом обличчя, особливо «коли він читав найсмішніші епізоди; це ще більше підсилювало комізм змісту».
Одеська погода радувала Гоголя: «Часом сонце дивиться так радісно, так по-південному. Так раптом і пригадається шматочок Ніцци». І хоча письменник уже був у поганому психічному стані та уникав візитів і запрошень, але його сліди залишилися і в Ришельєвській гімназії, у культурних салонах аристократів, у ресторані Оттона, де бував і Пушкін, у міській бібліотеці і, звичайно, у театрі, де він дружньо спілкувався з акторами. А в березні 1851 року Микола Васильович залишив Одесу.
Нагадаємо, що молодий літератор почав писати в епоху найжорстокішої реакції - після розгрому декабристів. Але після «Вечорів» він ніби випробує долю - хоче писати зло і смішно. Це було в його вдачі.
Ось як Нікоша (так називали майбутнього письменника батьки) писав про себе матінці з Ніжинської гімназії вищих наук: «Ви знаєте, який я мисливець усього радісного? Ви одні тільки бачили, що під виглядом іноді для інших холодним, похмурим таїлося кипуче бажання веселості...» Але юнацькі захоплення розвіялися, і не дивно, що вже в першій книжці пушкінського журналу «Современник» з'явилися сатиричні повісті Гоголя «Коляска» і «Нос».
У 1833 році Гоголь задумав написати комедію, повну «злості, сміху, солі». Він пише М. Погодіну: «Сміятися, сміятися давай тепер побільше. Хай живе комедія!» У жовтні 1835 року він пише О.С. Пушкіну: «Будьте ласкаві, дайте хоч якийсь смішний або не смішний сюжет, але російський чисто анекдот. Рука тремтить написати... комедію». І з легкої руки Поета менше ніж через два місяці з-під гусячого пера Гоголя вискакує на білий світ пройдисвіт «без царя в голові» Хлестаков. По сценах російських театрів покрокував «Ревізор», у якому, як говорив сам автор, він зібрав «в одну купу все дурне в Росії».
Критики можуть скільки завгодно говорити про сатиричне викриття чиновницько-бюрократичної дійсності кріпосницької Росії, але, слово честі, якщо нічого не змінювати в комедії і поставити її на сучасний лад – нічого не зміниться, ніби всі герої п'єси – наші сучасники. Включаючи епіграф: «На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива».
У «Театральному роз'їзді» Гоголь так говорить про свою п'єсу: «За таку б комедію тебе б у Нерчинськ!» І журиться: ніхто не помітив єдиного чесного обличчя в п'єсі, а це був - СМІХ.
