В автобусі, як завжди в базарні дні, було тісно і душно. Старенький “Пазик”, натужно попихкуючи, долав кілометр за кілометром, а люди терпляче чекали кінцевої зупинки. Раптом на задньому майданчику одна жінка якось обм’якла і посунулась додолу. Зразу кілька голосів крикнули: “Зупиніть автобус!”
Знепритомнілу пасажирку винесли на повітря. Хтось вже давав води, інші пропонували ліки.
Один статечний чоловік, явно не місцевий, безапеляційно заявив: “Треба викликати “швидку”!
- І що то дасть?
Чоловік здивовано подивився на молодицю, яка кинула таку репліку.
- Всеодно не приїдуть, - продовжила та.
- Чому ви так кажете? – Сама читала в “районці”, що наша райлікарня одержала нові машини. Навіть фото було, - втрутилась бабуся, що сиділа біля дверей.
- Машини то є, а от бензину немає, - додав чоловік, який підтримував жінку, що почала приходити до тями.
- Так, так, - втрутилась жвавенька молодичка, - якось я викликала “швидку” (дідусеві було кепсько), то мені сказали: “Давайте бензин, тоді приїдемо”. Після я поцікавилась – їм дійсно видають літрів десять пального на зміну. А якщо виклик, скажімо, з Дубків, то й на одну поїздку не вистачить.
- Ой, є у них проблем чимало, - підхопив розмову дідусь. – Якось зайшов, щоб збили тиск. Навіть ліки свої приніс, а шприца у них немає. Тоді медсестра, така огрядненька жінка, пішла в аптеку, що поруч, і купила за власні кошти. Звичайно, пізніше я їй їх повернув. Але ж не я один туди приходжу, та й не кожен поверне ті копійки.
- Що там казати, і їм нелегко, - промовила ще одна пасажирка, - зовсім недавно мені довелось самій потрапити у відділення швидкої допомоги. Моїй матері було дуже погано, то я нічого не бачила навколо. А потім, коли їй стало краще, я звернула увагу на те, що над самою кушеткою, де лежала мати, обвалилась стеля. Та й в інших місцях потріскало, позатікало, аж страшно дивитись.
Пасажирці, що було знепритомніла, полегшало. Всі зайняли свої місця, і автобус рушив далі, але розпочата на вимушеній зупинці розмова не припинялась.
- Правду кажете, Тетяно Миколаївно, якось була аналогічна ситуація і з моїм сусідом, - додав молодий чоловік, - тоді ще гірше було, йшов дощ, то одна медичка стежила за хворим, а інша тримала над його головою миску, щоб не крапала вода.
- Як в анекдоті.
- Та який там анекдот? Істинна правда. Перевести хворого в інше місце не могли, бо вже закінчували процедуру, а дощ теж не припинявся. От і...
- Зрозуміло, що нині сутужно з коштами, але ж при бажанні можна було б звернути увагу на це відділення. Воно ж вкрай потрібне всім.
- Будемо сподіватись, на краще. Останнім часом в Україні сталось чимало позитивних змін, то, можливо, торкнуться вони й відділення швидкої допомоги Савранської райлікарні.
