(Про поему Антона Михайлевського “Мати-Марія”)
Поезію Олександра Блока ми шанували і шануємо. Ще Володимир Маяковський писав: “Творчество Александра Блока – целая поэтическая эпоха...”
Але ті взаємини між Блоком і поетесою Єлизаветою Кузьміною-Караваєвою (автор збірки “Скіфські черепи” (1912) і особливо ті художні засоби, які використовує Михайлевський, зацікавлять і сучасного читача.
Заслуга поета в тому, що він, працюючи над образом черниці (прообраз Кузьміної-Караваєвої) і розкриваючи психологію поетеси, змалював глибину її душі, щирість її почуттів, безмежне кохання героїні. А яку треба було мати силу волі, сміливість, щоб жінка так могла сказати Блоку: “Позичте мою душу чи й зовсім заберіть”. “Я дуже вас кохаю”.
Блок відповів: “Я вас і не знаю, та я вас не люблю”.
Звичайно, такої різкої відповіді її ніжна, чутлива душа не чекала. Це був дуже гострий біль для жіночого серця. Це було справжнє потрясіння, яке не кожна людина могла здолати, але закохана в поезію Блока вона не впала в розпач. Мати-Марія була мужньою жінкою, вона справді кохала, тому ніколи не була байдужою до життєвих негараздів.
Змальовуючи образ героїні, Михайлевський розумів: людина, яка по-справжньому закохана в поезію, любить народ, тому що письменник – це завжди борець за долю народу, це прапор свободи, тому у поемі.
Повідлітали мрії
У вирій, як вир.
Під іменем Марії
Постриглась в монастир.
...Бо є любов і намір
До Бога і людей.
І Мати-Марія під час німецької окупації Парижа своє життя присвячує людям на вулиці Лурвель. І “Притулок для нещасних очолює вона”. Тому цілком природно, що “хтось вивів між дахів: тут мешкає черниця – опора бідняків”. Вона словом і ділом завжди допомагала людям, для неї, як справжньої гуманістки, жодної не було різниці, хто приходить до притулку: “Єврей чи поляк”. А фашисти переслідували євреїв, знищували їх. Тому і черницю не помилували: заарештували і відправили до концтабору Равенсбрюк, де над жінками знущались фашисти, проводили всілякі медичні експерименти. І жінки страждали на операційних столах, після чого у них – дорога в газову камеру.
Щемить біль читача, коли він бачить, як “у робах смугастих, з синюшним тавром на руках, очима – з ожини і рясту ідуть по землі у віках оспівані Блоком мадонни”.
Тому не риторичне автор ставить питання, як могло статися, що “розумна Європа жінок в Равенсбрюк віддала?” А це не що інше як звинувачення “розумної Європи” в злочинності фашизму, який знущався з народом, мільйони людей катуючи та й відправляючи в крематорій.
Мати-Марія вірила в життя, уселяла ненависть до фашистів, стверджувала, що не всі помруть: “Підходять дивізії східні”. Вона мала на увазі радянські війська. А фашизм лютував весь час. Рейху не вигідно було тримати виснажених жінок, які вже не могли працювати. Хіба фашистам потрібні “шкіра і кості”? Їх краще в газову камеру відправити. І коли наглядач тицьнув пальцем в “дівчину з полтавського села”, Марія дівчині сказала: “Замість тебе я туди піду...”
У читача постає запитання, чому Марія вирішила, жертвуючи собою, врятувати дівчину з полтавського села? Марія – дуже розумна людина. Про це свідчить її збірник віршів, захоплення поезією Блока. Дівчина з села не знайома, не приятелька Марії. Тому рішення її – це поклик великої душі у гуманної людини, яка своє життя присвячує людям. Марія, можливо, подумала, що дівчина виживе. “Підходять дивізії східні”, і вона повернеться на батьківщину. Це подвиг Матері-Марії, яка, будучи набожною, вірила: “Через крематорій аж до Блока жінка на побачення пішла”.
Це в поемі. Ми знаємо інший приклад: відомий польський педагог, письменник Януш Корчак загинув в крематорії зі своїми вихованцями, яких було двісті чоловік.
І ще. Поема трагічна. Читач звик до дуже стислої, енергійної форми (тристопний ямб). Але, починаючи з п’ятої, шостої глав поет переходить на тристопний амфібрахій, потім (чотиристопний ямб). Звичайно, поема – це не вірш. Поет може змінювати розміри віршування. Це його право, якщо в цьому є потреба, але на цей раз (нам здається) не слід було робити: динамічна розповідь поеми гальмується.
Поема Антона Михайлевського “Мати-Марія” – це хвилююча історія про страждання наших жінок у фашистській неволі. Правдиве розкриття психологізму головної героїні, її високі моральні якості. Її дух непокори і, нарешті, її свідома смерть заради незнайомої української дівчини. А це безсмертя в ім’я життя.
