Учні Ренійської школи № 2 зібрали для дітей Ізмаїльського інтернату № 2 книги, ігри, іграшки та речі. Склавши подарунки у коробки, ми вирушили у дорогу. Всі переживали, адже не знали, як нас зустрінуть, як приймуть, але наші хвилювання зникли вже на порозі інтернату.
Крім подарунків, ми привезли для своїх однолітків театральні постановки. Знаєте, будь-який артист позаздрив би тій тиші, яка стояла у залі для глядачів під час виступу. Президент школи Юрій Марій розповів про нашу демократичну республіку в мініатюрі, про шкільне самоврядування, про будні і свята нашої великої родини, про музичні зміни, про конкурси.
Завідувачка Діна Марківна Голобородько і вихователі провели своєрідну екскурсію по інтернату. Приємно було побачити світлі, охайні, теплі кімнати з маленькими вітальнями, телевізорами. Фітнесзал, сучасний комп'ютерний клас, фітозал, сауна - у юних мешканців Ізмаїльського інтернату є все необхідне. Це благополуччя дісталося великою працею, адже державне фінансування скромне, а спонсорів не так просто знайти. Хочеться віддати належне колективу інтернату, який робить все можливе, щоб дітям тут жилося добре.
І все-таки…Сім’ю, маму і тата ніщо і ніхто не замінить. Ми довідалися, що бувають випадки, коли діти тікають додому. До тих, хто їх не чекає - до батьків, які позбавлені батьківських прав, тому що не могли забезпечувати дітям елементарні умови для життя. Але все одно хлопчиків і дівчаток тягне до рідного дому.
По дорозі додому, у Рені, я думала: часто ми вважаємо, що батьки нас не розуміють, ображаємося на них, часом вступаємо у конфлікти. І не знаємо цінності рідної домівки, де тебе люблять.
Своїх нових друзів ми запросили в гості і готові зробити все, щоб дітям з інтернату поїздка до Рені сподобалася і надовго запам'яталася.
