… Поважні вуалехвости іскрилися в сонячних променях всіма кольорами веселки, плаваючи між акваріумною яскравою зеленню, і всім своїм незворушним виглядом ніби підтверджуючи принцип дуже улюбленого дітьми бешкетника Карлсона: спокій, головне – спокій.
- Після напруження в операційній ці рибки для мене – головний засіб психологічного розвантаження, - говорить господар кабінету із акваріумом, завідувач відділення проктології Одеської міської клінічної лікарні № 10 Валерій Пилипович Варбанець. – Сьогодні була складна операція, тривала понад дві з половиною години. Але я результатом задоволений...
Знаю із власного досвіду (доводилося годинами чекати за дверима операційної, де хірурги «чаклували» над близькою людиною), як дорого коштує це зізнання лікаря: операцією задоволений. Виходить, не помилився пацієнт, довірившись рукам хірурга, виходить, справджуються надії на зцілення. Валерій Пилипович із тих лікарів, яким хворі довіряють одразу й цілковито. Настільки, що й після виписки багато років поспіль вбачають у ньому, висококласному фахівцеві й дуже чуйній людині, головного свого порадника вже не тільки з проблем шлунково-кишкових недуг, але й усіх інших хвороб. Характерно: наша розмова із ним переривалася ледве чи не щохвилини. Варбанець терпляче вислуховував кожного телефонного співрозмовника, іноді заспокоював («У вашої матері ситуація стабільна, процес триває нормально, ускладнень на минулому обстеженні я не побачив, все буде добре»), іноді радив, які ліки більш продуктивні, а іноді вибухав, не соромлячись присутності сторонньої людини:
- Ви що, не розумієте, про що йдеться?! Не робіть дурниць! Негайно до фахівця!
- Вилучено майже весь шлунок, маємо у наявності діабет, а вони, бачиш, до знахарки вирішили звернутися! – обурювався він потім.
І, звичайно, розмова наша почалася з одного із найактуальніших для будь-якого лікаря питань – про культуру населення стосовно збереження здоров'я.
Давно й багато пишуть медики в пресі, пояснюють народу із екранів телевізорів усім начебто б зрозумілу річ, відому із часів Гіппократа: хворобу легше попередити, ніж лікувати. Ну, чого, здавалося б, простіше: раз у рік пройти диспансеризацію (не за наполегливими закликами лікарів, а з власної ініціативи), довідатися все про стан свого організму, визначити його больові точки і, дотримуючись порад фахівців, берегти здоров'я, пильнуючи визначений режим харчування або застосовуючи необтяжливий курс лікування.
- Скількох лих уникли б, якби профілактика стояла на першому місці, насамперед – у майбутніх наших пацієнтів. Десь у Японії чи в Німеччині вам ніхто страховий поліс не оформить, якщо ви не проходите кожного року навіть такі непрості обстеження, як гастроскопія або колоноскопія. У нас же найчастіше на прийом приходять вже тоді, коли у наявності – пухлина, причому злоякісна. Невилікувані свого часу тріщини, геморої (вибачте, із пісні слова не викинеш) нерідко відгукуються онкологічними патологіями. У нашому відділенні за рік робиться до 800 операцій, при цьому понад 100 – порожнинних, причому, як правило, щодо видалення злоякісних пухлин, - говорить Валерій Пилипович.
У цей час до кабінету зазирнув молодий чоловік. Вийшовши й поговоривши із відвідувачем, лікар потім, намагаючись стримувати емоції, прокоментував:
- Ось вам конкретний приклад. Таки, слава Богу! Пацієнт, якого я оглядав ще тижні два тому і наполягав на невідкладній операції, зрештою зважився. Коли вже, вибачте, сидіти не може...
У 1992 році В.П. Варбанець, який тоді ще працював у обласному онкодиспансері у відділенні абдомінальної хірургії, захистив кандидатську дисертацію на тему «Рак товстої кишки». До проктологічного відділення 10-ї лікарні прийшов лікарем-ординатором у 1994 році, вже маючи за плечима 17-річний досвід практики шлунково-кишкової хірургії в онкодиспансері...
- ...і безперервного навчання у таких чудових фахівців, як, наприклад, професор С.О. Гешелін. Мені пощастило: кращої хірургічної школи і не уявиш, - говорив Валерій Пилипович. – І в 10-й лікарні у мене був відмінний наставник – професіонал найвищого класу О.В. Андреєв, засновник відділення проктології в Одесі, керував ним до 2000 року.
Відділення розраховане на 50 ліжок. Лікують тут не тільки одеситів, але й пацієнтів із сільських районів: адже в обласній клінічній лікарні всього 10 проктологічних ліжок. У штаті 34 працівники: 8 лікарів, медсестри, нянечки.
Поруч із ветеранами відділення Ю.Ю. Геллером, А.А. Охотською, В.М. Качановим працюють і молоді фахівці.
- Для початкуючого хірурга дуже важливо, щоб поруч був досвідчений наставник.
В інституті оперувати, що називається, від «а» до «я», особливої хірургічної точності не навчишся. Навчає тільки практика, причому – не один рік.
- А свою першу операцію пам’ятаєте?
- Ще б пак! В останній день занять на третьому курсі Одеського медіну в буквальному значенні слова впав на коліна перед керівником практики: дозвольте! Дозволили – це була операція з приводу видалення апендиксу. Дотепер, згадуючи, відчуваю те напруження і хвилювання, які відчував тоді, взявши до рук скальпель вже по-справжньому.
Його середній син, хірург Сергій Варбанець, працює разом із батьком у відділенні. Правильно це, що в сім’ях лікарів, які самовіддано служать своїй професії, як В.П. Варбанеь, як його дружина, Діна Андріївна, теж лікар, тільки дитячий, доцент Одеського держмедуніверситету, сини й доньки обирають медичні професії. Хто ж навчить краще, ніж батько, та й хто запитає суворіше, ніж він? Невгамовний завідувач відділення молодим лікарям і вдома спокою не дає: принцип такий ургентний введено – чергування ординаторів вдома. По черзі. Тобто: черговий у будь-який час доби має бути готовим до того, що його викличуть до лікарні на термінову операцію.
Наостанку – для мене екскурсія по відділенню, для Валерія Пилиповича – свого роду обхід, хоча час обходу давно минув. Ось у третій палаті якась проблема: родичка прооперованої просить оглянути пацієнтку; медсестра по ходу задає запитання ще щодо двох хворих.
- Обов'язково огляну, визначимося, – обіцяє лікар.
Палати, перев'язочна, оглядова, санітарний вузол (особлива гордість відділення: тут після ремонту все – за європейськими стандартами) вирізняються тією особливою доглянутістю, що свідчить про наявність у цьому підрозділі справжнього господаря, людини вимогливої, захопленої своєю справою, яка знає, що дрібниць в ній не буває, і володіє вмінням виховувати таке ж ставлення до професійних обов'язків у колективі.
