Коли їхала в Любашівку, мала намір написати про один день голови райдержадміністрації. І хоч зразу все складалось так, як треба, ще раз переконалась у тому, що “домашня думка в дорогу не годиться”, як казав колись один досвідчений фотокор.
...Вранці, до початку робочого дня, Анатолій Павлович Островський – новопризначений голова Любашівської райдержадміністрації – відвів до лікаря онучку. Потім обміркував справи з головою райради Василем Максимовичем Бамбурою. А поговорити було про що, оскільки напередодні Анатолій Павлович побував у Києві, де намагався вирішити ряд доленосних для району питань. Зокрема, й автобанівський конфлікт.
В приймальні вже чекали своєї черги апаратники і відвідувачі, яким потрібна була допомога голови райдержадміністрації. Серед них одна жінка плакала, викладаючи свою скаргу секретарці. Підписавши термінові документи, Анатолій Павлович її першою запросив до кабінету. В лічені хвилини, дізнавшись про її справу, “намилив шию” працівникам відповідних відділів РДА, які не видали жінці необхідний документ, хоч розпорядження з цього приводу було підписане давно.
Давши вказівки секретарці, поквапився туди, де вів прийом народний депутат України Василь Антонович Калінчук. Та й тут довго не затримався, бо треба було їхати в Троїцьке, де мала відбутись сесія сільради.
Хоч їхали з півгодини, поговорити не вдалось, бо мобільник раз по раз “щось хотів” від голови райдержадміністрації.
“Волга” звернула з суперового автобану на висілкову, майже повністю зруйновану, дорогу.
- Відчуваєте? Оце таку “спадщину” маємо від автобанівців, - прокоментував Анатолій Павлович, - і таких доріг в районі 115 кілометрів. Після наших настійних вимог пообіцяли по завершенні будівництва відремонтувати. А як то воно далі, - побачимо.
Та не тільки вибоїни на дорозі не давали спокійно сидіти. Смітники, бур’яни обабіч доріг робили село непривабливим. Рік тому була тут. Тоді Троїцьке справило на мене світле, гарне враження. А тепер не доглянутість довкола...
До початку сесії залишалось ще більше двох годин, а у залі засідань гуло, як у вулику. Виявилось, що сільчани, дізнавшись про приїзд нового голови райдержадміністрації, прийшли зі своїми проблемами. Хоч Анатолій Павлович мав намір відвідати школу-інтернат, дільничну лікарню, ще деякі об’єкти, зразу ж почав спілкуватись з мешканцями Троїцького. У кожного було щось своє, наболіле. Та під час розмови вирізнились і спільні проблеми. Багатьох турбує питання підведення газу, водопостачання, відсутність пасовищ, низькі закупівельні ціни на молоко.
На чималу низку запитань А.П. Островський відповідав зразу. Він, наприклад, погодився із власниками корів, що молоко закуповується дешево. А ще сказав, що цими днями збирає всіх заготівельників і переробників, щоб узгодити єдину закупівельну ціну для всього району.
Стосовно пасовищ дав доручення землевпоряднику уладнати питання.
На території Троїцької сільради є декілька ставків. Всі вони орендуються. І виходить, що нині місцеві жителі не мають права ні скупатись, ні худобу напоїти, ні посидіти з вудочкою. Враховуючи те, що договори оренди укладались ще в 2000 році, і нині вони вже не дійсні, Анатолій Павлович запропонував укласти нові, в яких би було оговорено право сільчан на відпочинок на березі ставка, риболовлю однією вудочкою та напування худоби.
Звичайно, те, що газ за рахунок держави буде проводитись тільки до села і до об’єктів соцкультпобуту, засмутило людей. Вони сподівались, що їм доведеться платити лише за підведення голубого палива безпосередньо до своєї оселі, а по вулицях газоводи прокладатимуться коштом держави. Анатолій Павлович пояснював, що і в державній скарбниці обмаль коштів, що підвищення пенсій, зарплат теж зробило свій вплив на бюджет. Обурювались присутні й тим, що не працює Будинок культури, що в населених пунктах чимало стихійних сміттєзвалищ, що в центрі Троїцького не діє артезіанка. Справді все це неподобства. Слухаючи цих людей, подумала: дійсно тут є чимало проблем, які без державної підтримки, чи хоча б втручання місцевої влади не вирішити. Взяти хоча б відсутність робочих місць, чи ту ж газифікацію. Але є ж і такі, як бур’яни, смітники. Хіба ж Президент України, чи навіть голова райдержадміністрації мають скошувати тут бур’яни, замітати вулиці, упорядковувати сміттєзвалища. Безперечно, що свою роль організатора повинен взяти на себе сільський голова, та й самі мешканці сіл не мали б залишатись осторонь. Хіба не кожен господар має наводити лад у своєму домі, у власному обійсті та біля нього?
Ще юрмились в голові скарги цих людей, як уже розпочала роботу сесія сільради. В той день депутати обговорювали вельми важливі питання: про виконання бюджету й про внесення змін та доповнень до бюджету. Приємно було почути, що за чотири місяці поточного року значно перевиконано дохідну частину бюджету. Хоча багато орендарів ще не повністю розраховувались за користування землею.
На сесії також порушувалися питання про створення комунальної служби, адже й на селі є чимало проблем, пов’язаних із водопостачанням, газозабезпеченням, благоустроєм територій. Будемо сподіватись, що сільчанам вдасться організувати таку службу. А поки що депутати затвердили розпорядження сільського голови про впровадження посади заступника голови щодо господарської діяльності. Вже й кандидатуру підібрали. Є надія, що найближчим часом знову село стане гарним і ошатним, що знову запрацює громадський колодязь, а сільський голова Іван Іванович Каплаухий відшукає коштів і докладе зусиль для того, щоб ожив сільський Будинок культури.
Вже день наближався до вечора, коли сесія завершилась. Та голова райдержадміністрації все ж таки вирішив побувати на запланованих об’єктах, хоча і на цьому його робочий день не мав закінчуватись. Попереду ще розмова з народним депутатом України Василем Антоновичем Калінчуком. Напевне, в того після прийому громадян буде що сказати Анатолію Павловичу.
* * *
Старенький “Ікарус” мчить по новій автотрасі, з кожним кілометром наближаючи мене додому. А думки ще снуються навколо почутого й побаченого. Як риба, що несподівано вискакує на поверхню води, виринають з пам’яті слова однієї жінки про розпродані стільці з Будинку культури. Напевне ж, не кияни, чи одесити продавали їх, та й купували не приїжджі...
Одна за одною мережились подібні думки, які сплітались у суцільну проблематику сільського повсякдення.
