Спасо-Воскресенський монастир стоїть просто при дорозі, що лежить до Теплодара. Колись давно тут почали будувати Палац одружень, але потім будування припинилося, і недобудована споруда поступово занепала. Ситуація змінилася з приходом нового міського голови – Леоніда Печерського. Саме при ньому почала втілюватися в життя мрія багатьох теплодарців і мешканців околишніх сіл про створення в районі духовного центру – монастиря.
- Місце, де зараз створюється обитель – історичне, - розповідає настоятелька Спасо-Воскресенського монастиря черниця Никодима. – За спогадами мешканців, тут колись був чоловічий монастир. Монахи, які тут мешкали, прийняли мученицьку смерть у період репресій. На жаль, ми не знаємо, на якому точно місці була обитель, бо від неї навіть стін не залишилося...
На будування монастиря та спорудження собору було одержано благословіння високопреосвященнійшого митрополита Агафангела. 12 лютого ним був підписаний відповідний указ, а 9 березня Священний синод УПЦ розглянув його рапорт і затвердив ухвалу про створення обителі. Спасо-Воскресенська парафіяльна рада була перетворена на жіночий монастир.
Першими мешканками монастиря стали насельниці Свято-Архангело-Михайлівського монастиря, що в Одесі.
- Нас проводжали дуже тепло та щиро, - згадує ці дні ігуменя Никодима. – У Свято-Архангело-Михайлівському монастирі наші корені, любов і прихильність до матінки Серафими. Вона передала нам у дарунок Гербовецьку ікону Матері Божої, яку ми врочисто перенесли до нового монастиря, щоб Цариця Небесна опікувала обитель, оскільки вона завжди опікує всі обителі монашествуючих.
Першим мешканкам монастиря (а їх усіх 8, разом із настоятелькою) було дуже нелегко. Але до складнощів ці жінки в чорному звикли. “Віра має два крила – працю та молитву, - заповіт духовника настоятельки отця Йони. – Буде праця й не буде молитви – не полетиш. Буде молитва й не буде праці – теж не полетиш. Два крила до Господа підносять: і праця, й молитва. На цьому принципі всі монастирі побудовані. Починаєш день з молитви – закінчуєш молитвою, починаєш із праці – закінчуєш працею”.
За цими заповітами й відбувалося заснування нового монастиря в Теплодарі. В нижньому храмі щодня йшли служби: вранці та ввечері, як і належить у монастирі. Водночас вичищався другий поверх будинку, вивозилося будівельне сміття, лагодився дах, недобудовані споруди. А найголовніше – до храму зразу почали йти люди. Йти і з допомогою, і з молитвою. Від першого дня храм був заповнений місцевими мешканцями. Черниці зразу помітили, що люди не тільки чекали створення обителі, але й пішли до храму навченими, знаючи найважливіші молитви, правила церковної служби, вміючи поводитися в храмі.
На богослужіння почали приїздити мешканці найвіддаленіших сіл. Одна з парафіянок, розповідає настоятелька, постійно приїздить у Теплодар до сина, щоб мати змогу прийти до храму на початок служби. Допомагають місцеві мешканці черницям і в упорядкуванні. До ще необмешканого монастиря зразу ж почали нести харчі, постільну білизну, подарували холодильник і пральну машину.
Дуже велику допомогу в розв’язанні проблем нової обителі подав і Теплодарський міський голова Леонід Мойсейович Печерський. Зустрічання владики Агафангела, що відвідав Теплодар, надовго запам’яталося всім місцевим мешканцям. Митрополита біля будинку адміністрації зустрічали всі працівники апарату. А поговоривши з міським головою, владика відзначив прагнення міської влади підтримувати церкву у справі відродження моральних вартостей у суспільстві.
Скромна жінка в чорному – настоятелька монастиря – часта гостя в мерії Теплодара, в міського голови, його заступниці – депутатки облради Алли Костроміної. Ігуменя Никодима зізнається, що старається не надто надокучати владі своїми проханнями, але підтримку – і справою, і порадою, і добрим словом вона одержує завжди. В монастирі, що створюється з нуля, погодьтеся, це важливо. Особливо при створенні монастирського допоміжного господарства: невеличкого саду, городика, розведення птиці, що теж планує хазяйновита ігуменя Никодима.
Теплодар – місто дуже своєрідне. Багато хто з місцевих мешканців пережив аварію на Чорнобильській АЕС, був евакуйований із Чорнобиля та Прип’яті. І тут, на новому місці, через серйозні соціально-економічні зміни, що сталися в країні, життя їхнє складалося не завжди так успішно, як хотілося б. Чимало проблем завдав і загальний занепад, що панував у Теплодарі багато років – до прибуття на посаду міського голови Леоніда Мойсейовича Печерського.
Багато років місцеві мешканці розраду від проблем, що їх опосіли, знаходили в вірі. Перетворення, що почалися в місті, значні зміни на краще вони однозначно пов’язують із духовним відродженням. Відповідно, створення обителі – найкраще підтвердження того. Мешканці міста, старий і малий, постійно прагнуть внести посильну лепту, допомагаючи у відродженні монастиря, прибиранні його території. Вчастили до Теплодара й прочани.
Першими відвідали місто одесити – духовні чада отця Йони. Придбана ними в Патріаршій ризниці в Москві ікона “Скорбящая” була принесена в дарунок храмові, ними ж зроблено й дуже гарний кіот. Тепер невеликі групи прочан приїздять до Теплодара щодня, добре що робота для працьовитих людей тут завжди знайдеться.
- Трудів дуже багато, - розмірковує матінка Никодима. – Але ж нас підтримує благодать Божа. Поміч від Господа дуже відчутна: не встигнеш подумати про ті чи інші потреби обителі, Господь дає виконання...
Для Теплодара стала звичною картина, коли після служби духовник монастиря архімандрит Віссаріон, за фахом будівельник, розмовляє з архітекторами, обговорюючи, де ташуватиметься той чи інший монастирський об’єкт, коли з допомогою прийдуть місцеві школярі, коли майбутні черниці впевнено скажуть: хреститимемо немовля в нашому монастирі.
Монастирі споруджуються не на роки, а на віки. А дорога до них іде через серця людей, для яких Бог – у душі, і без віри немає життя.
