Надія Миколаївна Гичко-Шамова взяла на себе обов'язок нелегкий, але шляхетний і вдячний – написати родовід своєї малої батьківщини. Це село Дальник-2 в Овідіопольському районі.
Роки роботи в архівах, бібліотеках... і в результаті – поява у 2004 році, історико-літературного есе «Я знаю край...» Отож, тепер сказати так Надія Миколаївна має повне право. А разом з нею і ті, хто прочитає книжку.
Свій край Н.М. Шамова відносить до тих, що стоять «осторонь від світових шляхів». Події, що відбувалися у світі, лише відлунням відгукувалися у ньому. І в той же час цей благословенний край багатий на історію, а колись був багатий і на свої ресурси.
«Життєпис» його автор розпочинає з найдавніших часів. Географія, історія, економіка, етнографія території, яка включає в себе західне узбережжя Чорного моря, Дністер і Дністровський лиман – сфера зацікавлень. Особливий наголос – розповідь про народи, які населяли її: греків, албанців, німців, поляків... Їхні звичаї, мова... У книжці багато цитат, посилань на таких авторитетних дослідників як І. Стемпковський, А. Скальковський, Д. Овсянико-Куликовський, документальні матеріали. Це вселяє впевненість у достовірність матеріалу, що викладається, (адже не секрет, що вона не завжди властива дослідницьким, зокрема, краєзнавчим працям).
Овідіопольський район одержав свого роду «паспорт», з якого його жителі можуть довідатися про історію сіл, в яких живуть - адже Надія Миколаївна пише не лише про свій Дальник. Мені ж особливо цікаво було прочитати про Санжейку, назавжди пов'язану з ім'ям Костянтина Георгійовича Паустовського.
Презентація книжки «Я знаю край...» відбулася у вересні минулого року в Овідіополі. А яка ж подальша її доля, - тобто, «шлях до читачів»? Де вони зможуть її знайти – у бібліотеках, магазинах? На жаль – книга Н.М. Гичко-Шамової не може бути прийнята ні тими, ні іншими. Вона не має вихідних даних, відсутній, звичайно, ISBN і навіть назва видавництва. Лише – «Одеса, 2004». Відсутня і довидавнича підготовка - коректура, редактура. Звідси стилістичні огріхи, помилки, невірне написання імен власних. І це тим більше прикро при безперечній цінності самої книжки. Добре, що у її виданні допоміг Надії Миколаївні місцевий меценат М.М. Тер-Минатов, - прикро, що не вийшло воно якісним і професійним.

























