Посада художника-фотографа на кіностудії, якщо сумлінно до неї ставитися і щодня ходити на знімальний майданчик, дозволяє спостерігати, дивитися на весь процес, ніби зверху, з боку. Мабуть, ти один з небагатьох на майданчику, якого ніхто нікуди не пошле за кимось сходити, щось принести. Твоє єдинє завдання – робити цікаві кадри для реклами фільму. І тому, у межах моєї пам'яті, розповім про деякі епізоди зйомок фільму «Місце зустрічі змінити не можна».
Відразу зроблю застереження – жодних особливих стосунків з Володимиром Висоцьким у мене не було. А якщо чесно, то тоді він не був моїм кумиром. Мені не дуже подобалася його манера виконання авторських пісень. Висоцький викликав у мене повагу як поет і особистість. Мені сподобалася його величезна працьовитість і шанобливе ставлення до своєї роботи. Я б сказав ще – фанатичне збагнення образу Жеглова. Майже по кожному епізоду Висоцький відстоював свою думку і дуже часто режисер С. Говорухін погоджувався і знімав, як просив актор Висоцький.
Роль Висоцького як режисера зросла, коли С. Говорухін взяв відпустку (чи без неї), і виїхав відпочивати на три тижні, здається, до Югославії. За нього режисером залишився Володимир Висоцький. Вже пізніше у фільмі Рязанова про В. Висоцького Говорухін сказав, що від’їздив на три дні, що було неправдою. Три тижні групою керував Висоцький і так добре, що, тоді як у знімальний день треба було зняти 60 корисних метрів, знімали в три рази більше. Заощадили купу грошей. Один «знімальний» тоді обходився в 3-4 тисячі карбованців. Уся група одержала премії, а я особисто – 300 карбованців. Тоді це були пристойні гроші. Для порівняння – моя ставка художника-фотографа складала 120 карбованців.
За весь час роботи, і в Москві, і в Одесі, у мене було одне спілкування з Висоцьким – і дуже коротке. Ми знімали епізод у більярдній, яка була розташована в парку Шевченка. Я зробив п'ятнадцять знімків розміром 20х30 і через режисера передав Висоцькому. Наступного дня сиджу біля більярдної на лавочці, підходить Володимир Семенович, подає руку і говорить: «Спасибі, добрі знімки». От і все. Можливо, якби люди могли заглядати в подальшу долю, хоч щось передбачати, то я б, напевно, зробив все, щоб наше спілкування тривало.
Пам'ятаю вечірню зміну на мосту через Москву-ріку, біля Кремля, Володимир Семенович приїхав на новенькому «Мерседесі», тоді він був ще в дивину, і запропонував: «Хто хоче, сідай, покатаю!» Я посоромився. І Висоцький зробив тоді дві ходки.
Розповім ще про один випадок. Про нього, по-моєму, ніхто ніколи не говорив. Епізод монологу актора Володимира Конкіна в банді – один з найскладніших у фільмі, і щодо операторської роботи теж. Актора, який довго говорить, треба зняти, щоб була динаміка, і глядач не занудився. І акторові це непросто.
Так все зійшлося, що на цей час Станіслав Говорухін щойно купив свій перший автомобіль «Жигулі». Щоб читач повною мірою відчув ситуацію, треба трохи розповісти передісторію. Ще задовго до першого знімального дня, коли затверджували всіх акторів, режисер Станіслав Говорухін усіма доступними йому способами відбивався від призначення заслуженого артиста Володимира Конкіна на роль Шарапова. Він, субтильний, не дуже підходив на роль Шарапова, командира розвідроти під час війни. І так сталося, що «занедужали» нові «Жигулі». Режисер бере у свою машину В. Висоцького з гітарою, і вони їдуть на зустріч з колективом «АвтоВАЗсервісу». А на майданчику залишається другий режисер Надія Павлова. (Вона потім успішно працювала журналістом на радіо «Свобода», брала інтерв'ю в WiP-персон, зокрема у Президента США, але життя її закінчилося трагічно – її вбив ножем якийсь маніяк). З монологом Надія і група справилися добре.
Можливо, у цьому теж позначилася майстерність Станіслава Говорухіна, який підібрав профі-групу. Так, він був добрим організатором. Якщо призначена зйомка на 9 ранку, то точно о 9 звучить команда «Камера!». Обід – справа свята! А якщо в когось у групі траплявся день народження, то режисер з особистої кишені виймав 100 карбованців, щоб група привітала іменинника.
І останнє. До роботи у фільмі я багато наслухався «який-сякий» був В. Висоцький. І пив, і курив, і наркотики... тощо. Можливо, це були елементи відторгнення від комуністичної системи? Не знаю. За весь рік роботи над фільмом нічого такого не було.
Для мене Володимир Семенович назавжди залишився особистістю із залізом у голосі. Мужиком із тверезим розумом, актором у ранзі режисера. Людиною справи, до якого просто так, потріпатися не підійдеш, і не тому, що поруч охоронці, а тому, що не дозволяє твоя особиста совість.
Свої фотографії і негативи з фільму «Місце зустрічі змінити не можна» я подарував «Музею-квартирі» Володимира Висоцького, вважаючи, що там їм належне місце.
