Майже два тижні не лише Одесою, а й далеко за її межами вирували чутки про те, що поблизу міста, неподалік пляжів, стався великий вилив нафти, мазуту, ще чогось там. У далеких від Одеси містах, дізнаючись про ці чутки, люди відмовилися від придбаних путівок, терміново здавали квитки й обирали інші напрями своїх відпускних мандрівок. 5 серпня, саме на пікові цих чуток, відбулася прес-конференція, яку провів начальник Інспекції охорони довкілля Північно-західного регіону Чорного моря Павло Георгійович Буланович. Мета її була зрозумілою: розвіяти ажіотажні чутки. І чутки справді почали розвіюватися, а от проблеми, які «висвітилися»в чорному відбитку цієї плями, залишилися. Сьогодні ми подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
...А ПЛЯМА таки справді була. Повідомлення про неї в Інспекції Північно-західного регіону Чорного моря отримали вранці 29 липня. Вже перший огляд її експертами інспекції показав, що в довжину ця “плямка” сягає близько семи кілометрів, в ширину близько 50 метрів і товщина плівки досягає 1 мм. Те, що товщина плівки була мінімальною, дещо заспокоювало, а проте залишалося маса питань: який хімічний та біологічний склад цієї плями, як вона утворилася, де джерело забруднення? Якби вдалося виявити це джерело, було б оперативно вирішене питання не лише компенсації за завдані збитки, але й питання щодо того, як з цією плямою боротися. З’ясовано її характер.
ПЕРШЕ, що стало відомо, що вона схожа на “пляму з нафтопродуктів”. Друга деталь, яка теж насторожувала: пляма була досить старою, про це свідчили пучки берегової трави, пух, тріски та все інше, чим ця пляма встигла вкритися.
Як вдалося з’ясувати лаборантам, вода плями за своїми показниками не відповідає воді Чорного моря. Зокрема, була занижена солоність, тобто вона була опрісненою. Звідси версії: або ж цю пляму винесло течією з Дніпро-Бузького лиману, або ж це скинуло свої технічні води якесь судно, яке проходило неподалік.
Інспекційний катер “Україна” обстежив усі судна, які виявилися в той час в районі порту “Южний”, одначе ніяких доказів причетності їх екіпажів до екологічного забруднення не виявлено. До речі, одразу скажу, що не виявлене це джерело забруднення й досі. Тим часом пляма дрейфувала за якихось п’ятсот метрів від пляжів Южного і Сичавки, від заселених берегів, і не лишалося сумніву, що і там теж відбулося часткове забруднення. Інспекція негайно видала приписи меру Южного та селищному голові Сичавки про необхідність розпочати очищення всіх пляжів, які виявилися в зоні “впливу”, тим паче, що події відбувалися в п’ятницю, і попереду були сонячні пляжні вихідні. Через южненське телебачення, інші засоби масової інформації повідомили, що купатися не рекомендується, а пляжі, до повного очищення прилеглої частини моря, закрито.
ЯК ВІДЗНАЧИВ Павло Буланович, в Южному відреагували швидко й ефективно. Міське та портове керівництва організували очистку пляжів та прибережної води, і вже в неділю, тобто 31 липня, через дві доби після виявлення плями, міські пляжі були готові до прийому відпочиваючих. А от що стосується Сичавки, то, як зазначив Буланович:
– Там складалася якась дивна ситуація. Селищний голова активно... ховався від нас, очевидно, розраховуючи, що все залагодиться без його участі. Дійшло до того, що нам довелося звертатись до самого голови облдержадміністрації, вже хоча б для того, щоб нам допомогли розшукати невловимого чиновника – Олександра Вікторовича Деркача. Зрештою його таки знайшли, і роботи нібито розпочалися. Та коли у вівторок вранці комісія облдержадміністрації перевірила сичавський пляж, то виявила, що, власне, там нічого не зроблено. Всі забруднені місця були лише присипані кучками піску. Але хвилі тут же розбивали ці насипи і знову оголювали та розносили шкідливий для здоров’я бруд. І тільки коли в прокуратуру було подано матеріали про порушення кримінальної справи проти селищного голови, в Сичавці, нарешті, серйозно взялися за справу. За даними на 4 серпня, пляму силами МЧС ліквідовано, пляжі очищені. За своїми характеристиками вода цілком придатна для купання. В морі було зібрано всю плівку плями, на пляжах вилучено й належним чином оброблено понад 50 тонн піску.
При цьому П. Буланович рішуче виступив проти того, що деякі засоби масової інформації негайно оголосили випадок, який стався між Очаковим та Южним, “екологічною катастрофою”. Так, випадок неприємний, хотілося б, щоб і таких не ставалося, але розповсюджувати панічні, ажіотажні чутки про якусь страшну нафтову катастрофу в районі Южного та Одеси!.. Це вже занадто.
Здавалося б, усе: інцидент вичерпано. Але з усього того, що ми почули під час прес-конференції, з тих відповідей, які я отримав на свої запитання та запитань колег, випливає кілька серйозних проблем, про які я просто не можу не говорити. Ну, по-перше, хочеться вірити, що міліція, прокуратура, екологічна інспекція та працівники СБУ, які займаються зараз пошуками винуватця цієї аварії, врешті-решт віднайдуть його. Але виникає питання: як могло статися, що ота “стара”, за всіма показниками, нафтова пляма перебуває поблизу українських берегів, вона вже забруднює наші пляжі, але знадобилося кілька днів (щонайменше три доби – таким був вік плями), щоб в інспекції про неї дізналися? Хоча б дізналися.
А ВІДПОВІДЬ дуже проста. Ось уже кілька років, як при МНС не діє морська аварійно-рятувальна служба. Це дивовижна річ: велика морська держава, з двома морями, десятками портів і кількома судноплавними річками не має ефективної морської аварійно-рятівної служби!
Ні-ні, я знаю, що формально вона існує. Ще в 1999 році було розроблене положення про цю службу, і навіть розпочалося якесь там мізерне фінансування. Тоді передбачалося, що морська аварійно-рятівна служба матиме свої вертольоти для обльоту (розвідки, інспекції) прибережної смуги моря, лиманів, судноплавних гирл наших рік – Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю. Але, як ви вже зрозуміли, ні вертольотів, ні сторожових патрульних екологічних суден ця служба не має. Далі вона повинна володіти хоча б якимись засобами збирання подібних плівок забруднення, тобто технічними засобами очищення у відкритому морі, належною водолазною та підйомною технікою, засобами огородження забруднених територій, транспортування, оповіщення населення. Має діяти належне положення про аварійно-рятувальну службу, в якому було б визначено форми та методи її співпраці з міськими та портовими аварійними службами.
Діяльність та перспективи цієї служби – тема окремої розмови, але, за словами П. Булановича, на сьогоднішній день вона складається з начальника, чотирьох чергових, які по черзі чергують біля телефону, і трьох водолазів, які теж чергують. Ось і все. Хоча зрозуміло, що такий приморський мегаполіс, яким постає Одеса разом зі своїми містами-супутниками Южним, Іллічівськом, сотнею кілометрів пляжів та всіляких прибережних споруд, повинен мати і відповідно укомплектовану, технічно оснащену та навчену аварійну службу. Пляма поблизу Южного – ще один заклик до створення надійного координаційного аварійно-рятівного центру, який би оперативно міг діяти на всьому просторі від гирла Дунаю, до, скажімо, Очакова, або й Миколаєва.
ЩЕ ОДНА проблема: панічні чутки, поява яких здебільшого зумовлена непорядністю деяких наших засобів масової інформації, які, задля дешевої сенсації, ладні вдаватися до тиражування (без будь-якої перевірки фактів) яких завгодно нісенітниць. Наприклад, деякі телекомпанії, скориставшись із ЧП поблизу Южного, вже показували, як із пляжів поблизу Одеси мало не тоннами згрібають мазут, і розписували, яка страшна екологічна катастрофа розгортається в Одесі та Южному посеред курортного сезону. А вже відомо, що це вплинуло на настрої багатьох потенційних відпочиваючих. Ось чому проти однієї з телекомпаній Інспекція Північно-західного регіону готує тепер судовий позов. Щоб це стало уроком для інших любителів розпалювати пристрасті, використовуючи для цього якісь давні, бозна коли й де зроблені та звідки запозичені кадри телезйомки.
Причому це вже стало тенденцією: щойно розпочинається курортний сезон в Одесі, як за допомогою преси розпускають дивовижні чутки. То поблизу Одеси з’являється касатка-людожер, яка щодня десятками поїдає відпочиваючих, хоча жодної касатки не виявлено, і жодного випадку загибелі від нападу касатки не зафіксовано. То раптом узбережжя Одеси почало кишіти зміями, і, якщо послухати деяких журналістів, половину Одеси ними вже перекусано. Хоча жодного випадку медиками не зафіксовано. Як не виявлено і самих змій. То поблизу Одеси нібито десятками почали викидатися на берег дельфіни, які мають... вогнестрільні поранення! А якщо стріляють в дельфінів, то можуть підстрілити будь-кого з відпочиваючих. Хоча, якби ті журналісти, які розповсюджують подібні “качки”, поцікавилися у фахівців, то виявили б, що, справді, між десятою та дванадцятою станціями Великого Фонтану один дельфін тяжко поранився, коли, граючись, напоровся на підводні залишки прибережних споруд. Дельфіна видобули з води, є фотографії його поранення, яке нічого спільного з вогнестрільним не має. Нарешті, ця “екологічна катастрофа”... І Буланович має рацію: мимоволі створюється враження, що хтось веде конкурентну боротьбу з одеським регіоном, використовуючи для цього найневірогідніші плітки та чутки. Але з іншого боку...
Іноді просто вражаєшся, який галас здіймають журналісти, особливо наймолодшої генерації, з приводу будь-яких реальних чи вигаданих утисків їхньої свободи слова. Хоча, на їх щастя, вони навіть не уявляють собі, що таке справжня цензура і справжні переслідування. Але при цьому вони забувають, що свобода слова для журналіста автоматично означає підвищення вимоги до себе, поява “самоцензури”, яка грунтується на правдивості, сумлінності та професійній підготовленості, до роботи в пресі.
НА ЖАЛЬ, чимало наших журналістів забуває, що суспільство довіряє їм газету, теле– та радіоефір не задля того, щоб вони перетворювали свої редакції та студії на пліткарські “комунальні кухні”, на джерела брудних пліток, неперевірених інсинуацій, одвертих наклепів і дешевої жовтої сенсаційності. Що все ж таки у журналіста має бути інша, святіша мета: поєднання людей у добрі, людяності, у залагоджені (а не розпалювані) тих емоцій, які можуть спричинити до соціальних, політичних та інших конфліктів. І жодна пляма на морі не повинна перетворюватися на брудну пляму на журналістській етиці, журналістській репутації.
