Не секрет, що багато учениць та студенток мріють стати фотомоделями або, у крайньому разі, топ-менеджерами. Інші професії їм здаються надто приземленими або несучасними. Але ж є дуже багато спеціальностей, без яких просто не обійтися. Серед таких, з моєї точки зору, одна із найпотрібніших та найвідповідальніших – паспортист.
У невеличкій кімнаті, де працює паспортистка ПП “Буковина” Світлана Цуренко – завжди людно. Хтось – прийшов зареєструватися за новою адресою, хтось – знятися із реєстрації, хтось – вклеїти чергову фотокартку до паспорта. У кожного відвідувача – свій характер, свої погляди на життя. Для того, щоб якісно виконувати роботу, без скарг, треба бути гарним психологом. Адже, зі слів паспортистки, за день вона приймає до ста чоловік.
– Я приймаю громадян двічі на тиждень, – розповідає С. Цуренко. – Люди здають документи, йде опрацювання даних, а потім я передаю одержані папери до райвідділу міліції. Після їхнього оформлення видаю документи громадянам. Крім роботи, яка багатьом здається рутинною, – видача та обмін паспортів, вклеювання до них фотокарток при досягненні певного віку, реєстрація та зняття із реєстраційного обліку, видача довідок, – мені доводиться готувати списки громадян до виборів, при перепису населення. То ж наша робота – державної важливості.
Світлана Цуренко не тільки відмінно працює, вона цікава співрозмовниця, багато чого знає. Зі слів Світлани, батьківщина паспортної системи – Німеччина. Із часу свого виникнення у XV столітті паспортна система дуже видозмінилася. Зміцнення її призвело до виникнення такого поняття, як “поліцейська держава”, де паспорт використовувався для контролю за переміщенням громадян і стеження за неблагонадійними. На щастя, сьогодні ситуація інша, й паспорт став звичайним документом, який засвідчує особу громадянина і несе певну інформацію про неї. Ось тому паспортист і має бути людиною відповідальною, яка добре знає свою справу.
Я розпитала тих, хто сидів у черзі до паспортистки, що вони думають про цю професію.
Валентина СТОЦЕНКО:
– Я хотіла б стати паспортисткою. Це – дуже важлива і відповідальна робота. Сюди на прийом приходять люди різного віку, часом зовсім старенькі, й щоб допомогти їм, потрібні не тільки знання, але й величезне терпіння. А яка радість, коли можеш успішно вирішити на прийомі у паспортистки усі свої проблеми й більше нікуди не треба звертатися!
Світлана ГОЛОВАТЮК:
– Я б не змогла працювати паспортисткою. Дуже часто на прийом приходять люди нервові, яких до цього “поганяли” по різних інстанціях. Часом вони навіть не вислуховують паспортистку до кінця, починають кричати. Це ж яке терпіння потрібно мати, щоб усе витримати! Тим більше, що багато довідок необхідні для спадщини, купівлі-продажу житла. Помилишся – і тюрма... Я боюсь такої відповідальності.
Кажуть: скільки людей – стільки й думок. Про професію паспортиста можна розповідати довго. Але в тому, що вона не менш важлива, аніж професії фотомоделі або топ-менеджера, я вже переконалася.
