– Віро Кирилівно, ситуація з юними волоцюжками та безпритульниками загострюється – настає година пік...
– Так, і ми це відчуваємо. Якщо взимку дітей стримує холод і негода, то зараз вони сміливо реалізують найфантастичніші плани. Наприклад, Сергійко К. з Южного багато днів провів на вокзалі. Як з’ясувалося, поїзди – це його пристрасть, він мріє стати машиністом, водити потяги...
– Але ж реалізувати цю мрію можна інакше, для цього не обов’язково тікати з дому...
– На жаль, у підлітка не склалися відносини з батьками. Не випадково цей вік називають кризовим у житті людини. У цей час як ніколи сильний дух заперечення, коли дорослий світ сприймається наїжено, вороже. Водночас, іще не вироблені навички самозахисту, відповідальності. Настає період гострих переживань, перших розчарувань. І знайти підтримку дітям дуже непросто.
– На жаль, батьки, родичі не завжди її можуть дати...
– На жаль, це так. Свого часу я писала дипломну роботу, що так і називалася “Самотність підлітка в ХХІ столітті”. Тож мені добре знайомі кризові ситуації, в яких можуть опинитися неповнолітні.
– Особливо в неблагополучних родинах...
– Не обов’язково. Нерідко діти тікають з нормальних родин. Ось жив у нас Віталик із Умані. Хлопчик непогано навчався, зокрема й у музичній школі, і навіть посів друге місце на конкурсі в Італії. Але згодом у нього виник конфлікт із мамою, причому, як то кажуть, на рівному місці. Тут би батькам виявити розважливість, такт, уважність. Але вони повелися досить агресивно. І син утік з дому...
– Таке сьогодні життя. Тата й мами зайняті здебільшого зароблянням грошей, їм не до душевних тонкощів, психологічних моментів...
– Ви маєте рацію, для того, щоб вникнути в душевний світ дитини, розібратися в її емоціях, переживаннях, потрібно бути досвідченим психологом. Саме цих навичок і бракує в родині. Психологія сімейних відносин завжди була в нас на задвірках, а психолог і нині не дуже затребуваний суспільством. Звідси в нас стільки конфліктів, зокрема й у політиці, в соціальному житті. Замість уміння слухати одне одного та знаходити компроміси, суцільні бої та сварки...
– Ви вважаєте, що досвідчений психолог міг би виправити ситуацію на краще?
– Безумовно. Але, повторюю, і до самої психології, і до фахівців цього профілю в нас ставляться зневажливо. В розвинутих країнах, до речі, ситуація інша, там ця служба на висоті. Мені недавно довелося брати участь в одному семінарі, де обговорювалися проблеми дітей і підлітків. І коли я відрекомендувалася психологом, багато хто зі здивуванням знизав плечима, мовляв, до чого тут психологія. Моїм колегам, педагогам, лікарям, невтямки, що саме через проколи в психологічній службі маємо стільки конфліктів, і насамперед у родині.
На Заході дитина ще в утробі матері, а з нею вже розмовляють, намагаються встановити контакт.
– Але ж одеські університети готують психологів, та й у школах запроваджено для них ставки...
– Поки що цього не досить. Я, наприклад, вважаю, що в дитячих притулках повинні працювати психологи. Адже до нас потрапляє особливий контингент, у стадії психологічної кризи. І подеколи навіть досвідченому педагогові не до снаги повернути дитину в нормальне русло, навчити її керувати собою. До того ж, досить серйозну роботу ми провадимо з батьками. Іноді одне необережне слово дорослих здатне спровокувати депресію, емоційний зрив. Ось одна бабуся, що опікує внучку, пригрозила обстригти її налисо. І дівчина опинилася на вулиці. Спочатку жила в підвалі, але потім прийшла до нас. Ми повернули її додому, попередньо обговоривши з бабусею її відносини з онучкою. Адже багатьом бракує вміння приймати підлітків такими, які вони є, поважати їхню волю та право вибору...
– Отже, в притулках мають працювати психологи. Як уже сьогодні ви намагаєтеся вирішити цю кадрову проблему?
– Ми активно співпрацюємо з одеськими університетами – ОНУ ім. І.І. Мечникова, педагогічним. Охоче беремо студентів – майбутніх психологів, на практику. Провадимо семінари для співробітників. Багато разів нам справді пощастило виправити ситуацію, налагодити нормальні взаємини між дітьми та дорослими. Ось, знову-таки, бабуся-опікунка виказала надмірну жорстокість стосовно онучки. Пізніше з’ясувалося, що неспроста: у пориві гніву, невістка вбила її сина, батька дівчинки. Але ж діти не відповідають за вчинки своїх батьків, і зривати свою образу та злість на дитині неприпустимо. Здається, нам вдалося переконати бабусю в цьому, принаймні, в бесіді вона визнала свої помилки.
– Але ж є родини, де подібні зусилля марні...
– Якщо мама п’є, а тато сидить у в’язниці, говорити справді немає з ким. Мене, наприклад, вразила пригода десятирічної Оленки, мати якої продала міську квартиру, намагаючись купити житло в селі. Але, як це часто буває, залишилася без кола, без двора. Дочку вона систематично била, головою об стінку. Як правило, такі діти ніде не вчаться, і ми дуже стурбовані, як складеться їхня доля. Ми могли б прилаштувати їх до ПТУ, технікумів, але ж без знань та атестату їх не приймають. Це – друга серйозна проблема, яку потрібно розв’язувати, причому терміново. Що діяти з навчанням цих дітей, де вони повинні навчатися? Адже найлегше зробити з цих дітей розумово неповноцінними.
І заштовхати їх до спецінтернатів. Ми зіштовхуємося з такими випадками: сьогодні обстежуємо дівчинку-підлітка, яка, судячи з усього, помилково потрапила до такого закладу.
– Деякі діти по кілька разів повертаються до притулка...
– Пояснити це нескладно. Напевно, це все-таки єдине місце, де дитина може здобути й допомогу, й увагу, й пораду. У нас добрі умови для мешкання, шестиразове повноцінне харчування, чудово організоване дозвілля. Є в нас і помічники-спонсори – агенція нерухомості “Президент”, громадська організація “Світова допомога дітям”. От сьогодні побувала молода родина з Німеччини, цікавилася, яка допомога потрібна? Ми раді, що дедалі більше людей розуміють, що не можна полишати таких дітей насамоті, зі своїм лихом.
