Статтю під таким заголовком було опубліковано в «Одеських вістях» кілька років тому. Багато води спливло з тих пір, а питання, порушене газетою, так і залишилося висіти у повітрі.
А передісторія питання така. У 1997 році фермерське господарство «Восход», яке очолює Антон Запорожченко, взяло в оренду Великий Аджаликський (Дофінівський) лиман, площа водного дзеркала якого складає близько 600 гектарів. Програму фермера, затверджену рішенням сесії Комінтернівської районної ради (№ 117-ХХІІ від 27.03.1997 р.), було чітко й однозначно сформульовано в її назві – «Відновлення екологічної системи й подальшого рибогосподарського використання Дофінівського лиману».
Справа в тому, що будівельники автошляхової магістралі, яка поєднує Одесу із Припортовим заводом і містом Южне, зробивши одну добру справу, не подбали про другу. А саме: не забезпечили природний зв'язок лиману із морем.
У результаті, за кілька десятиріч безгосподарності від колишньої слави Великого Аджалицького лиману, крім назви, нічого не залишилося. Він, по суті справи, став великою калюжею, куди скидали свої стоки завод «Центролит» та Свердловська птахофабрика. Рибою у лимані й не пахло, навпаки, він видихав інші запахи, притому, мало приємні для людей, які мешкають на його берегах.
Але старожили ще пам'ятали ті часи, коли до лиману заходили для нагулу делікатесна чорноморська кефаль, гостроніс, сипгіль, скумбрія та ставрида. Пам'ятали, але нічого зробити не могли, щоб відновити життєдіяльність водойми. Для його реанімації були потрібні великі гроші, яких ані в Комінтернівського району, ані, тим більше, у Ново-Дофінівської сільської ради не було.
Не турбувала ця проблема ані Одесу, ані Київ. Не згадували про неї й на початку періоду новітньої історії, коли необхідно було відновлювати й утверджувати українську державність.
Так би й далі деградував Великий Аджалицький (Дофінівський) лиман, якби не фермер Запорожченко. І його тодішній вчинок не можна розцінювати інакше, як вчинок людини із державним мисленням, яка йде на ризик заради загального добра.
На щастя, ідею пенсіонера Запорожченка про відродження водойми тоді підтримали сільська та районна ради, обласне управління екологічної безпеки, регіональна державна інспекція щодо відтворення, охорони водних живих ресурсів та регулювання рибальства, вчені, зокрема, Південного НДІ морського рибного господарства та океанографії. Останнім, до речі, трапилася унікальна можливість застосувати на практиці свої наробітки у сфері відновлення рибного промислу у колись мертвій водоймі.
Рішення на підтримку відродження Великого Аджалицького лиману ухвалила й Одеська обласна рада. Тобто проблема даної водойми набула не тільки загальнообласного, але й, повторюю, загальнодержавного значення.
– Для відновлення життєдіяльності в лимані необхідно було не менше двох мільйонів гривень, – розповідав мені у ті часи Антон Тимофійович. – Але я, як колишній гідробудівельник, подумав, що це можна зробити, використовуючи значно менше коштів.
І треба сказати, що задумана фермером справа, вдалася. Перетворюючи в життя затверджену райрадою програму, він виконав великий обсяг гідротехнічних та днопоглиблювальних робіт, а також щодо прокладання каналу, що поєднує лиман із морем, а це дозволило створити у колись мертвій водоймі умови для відновлення донних пасовищ та популяції мікроорганізмів. А це якраз сприятливі умови для нагулу риби.
Таким чином, за чотири роки фермерське господарство «Восход» відновило екологічну систему Великого Аджалицького лиману. І вже у 2001 році одержало непоганий «врожай» – 14 тонн морепродуктів, у тому числі 4,2 тонни бичка, 3,7 тонни кефалі, 4,8 тонни атерини та 1 тонну пелінгасу. І це означало, що вже можна приступати до реалізації другої черги програми – поновлення рибогосподарської діяльності на водоймі.
Для цього потрібно було вирішити низку насущних проблем. Одна із них була пов'язана із необхідністю систематичного функціонування каналу, що поєднував би лиман із морем, щоб підтримувати постійний водний баланс. Справа в тому, що робота ця й трудомістка, й витратна. І періодичне прокладання такого каналу обходилося б фермерському господарству у 15 – 20 тисяч гривень. А, отже, риба, виловлена у лимані, була б за ціною на вагу золота.
Але Запорожченко й у даному випадку знайшов оригінальний вихід. Замість багаторазового риття каналу було встановлено дві 800-міліметрові труби, які й забезпечили достатній водообмін між морем та лиманом. І тепер канал прокладають тільки двічі на рік: навесні й восени, коли риба входить до лиману на нерест і виходить у море на зимівлю.
До речі, на свої гідротехнічні споруди А. Запорожченко одержав два патенти. Їх визнано придатними для використання при експлуатації мілководних лиманів. Завдяки їм, наприклад, у Великому Аджалицькому лимані вилов риби за три роки зріс більш, ніж удвічі – із 14 до 31 тонни.
Друга проблема пов'язана із мілководністю лиману. Влітку вода в ньому прогрівається до 32 градусів, а взимку охолоджується до дуже низьких температур, чого не витримує жоден вид чорноморських риб. Тому необхідно провадити днопоглиблювальні роботи, зокрема, обладнувати так звані зимувальні ями.
На це все необхідні кошти. Й чималі. А їх у фермерського господарства «Восход» немає у наявності. Воно й так уже вклало, практично безвідплатно, у гідротехнічні споруди і в лиман в цілому не один десяток тисяч гривень.
Здавалося б, чому не закласти до банку гідротехнічні споруди (а їхня вартість дуже значна) й не взяти необхідний кредит для подальшого розвитку рибництва у Великому Аджалицькому лимані?
Але тут і закладена найголовніша й спірна колізія. У грудні 2000 року Новодофінівська сільська рада видала фермерському господарству «Восход» державний акт – 1-ОД № 0033324 на користування 0,5 гектарами землі із подальшим розміщенням на ній гідротехнічних споруд. Що, як говорилося вище, й було зроблено.
У той же час, на цей шматок землі претендує ТОВ «Концерн «Одеса», посилаючись на розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 325/А-96 від 6 червня 1996 року, підписане Р.Б. Боделаном. У ньому, зокрема, говориться: «Вилучити із земель запасу Новодофінівської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району земельну ділянку площею 3,91 гектари та надати її у постійне користування концерну «Одеса» під розміщення бази відпочинку».
Важко сьогодні говорити, наскільки це рішення правомочне. Але ще 19 вересня 2001 року постійна комісія Одеської обласної ради із питань агропромислового комплексу, земельної реформи й адміністративно-територіального устрою, яка займалася проблемами екології, раціонального природокористування та рекреаційної діяльності, констатувала, що «...концерн «Одеса» не використовує земельну ділянку за призначенням, передбаченим розпорядженням обласної державної адміністрації від 6 червня 1996 року № 325/А-96. Така позиція веде до ускладнення екологічної ситуації на території Новодофінівської сільської ради».
Аналогічні висновки зробила й комісія Одеської обласної державної адміністрації, яка досліджувала у липні поточного року проблеми використання й охорони земель рекреаційного призначення, у тому числі й на території Новодофінівської сільської ради.
До речі кажучи, фермерське господарство «Восход» не претендує на землі, надані ТОВ «Концерн «Одеса». Воно відстоює право на користування тільки тією невеличкою ділянкою, на якій розташовані його гідротехнічні споруди. І, як нам здається, має на це повне право. Тому що дбає не стільки про своє благо, скільки про збереження Великого Аджалицького лиману, а, отже, про сприятливі екологічні обставини на даній території.
У той же час ТОВ «Концерн «Одеса» намагається в судовому порядку відсудити ділянку землі, якою користується фермерське господарство «Восход».
Дивно, але саме зараз, коли Великий Аджалицький лиман введено фермерами до законного природокористування, чиновники із Києва позбавили їх права працювати в режимі спеціалізованого товарного рибного господарства. А Одеський облавтодор пред'являє їм претензії, що вони, мовляв, вторглися в зону їхнього господарювання, забувши при цьому, що саме з їхньої вини із живого лиман став мертвим.
Фермер Запорожченко приймає удари з усіх боків, не в змозі поодинці їх відбити. Тому ми знову змушені порушити запитання: «Хто захистить права фермера Запорожченка?»
