Сьогодні ювілейну дату відзначає найказковіша жінка Одеського російського драматичного театру – Олександра РОСЛАВЦЕВА.
Словосполучення “казкова жінка” стосовно Олександри Рославцевої має і переносний, і найпряміший зміст. Її неймовірна чарівність, витончений шарм, яскравий темперамент, природна інтелігентність, елегантність і краса породжують бажання назвати Рославцеву казковою жінкою в компліментарному значенні цього слова, а її творчий шлях дозволяє говорити про неї, як про казкову жінку в прямому значенні. Адже кількість найрізноманітніших казкових персонажів, зіграних Шурочкою (саме так любовно називають Рославцеву колеги), за час роботи в російському театрі обчислюється не одним десятком. У дитячих спектаклях вона грала чарівниць, принцес і королев, казкових звірів, добрих бабусь і навіть... бешкетливих хлопчаків – наприклад, знаменитого героя Марка Твена – Тома Сойєра.
Ще про одне казкове перевтілення цієї чарівної жінки в “хлоп’ячій” ролі варто згадати особливо. Одна з найкращих дитячих вистав, що побила всі рекорди популярності – “Пригоди Чиполліно” за казкою Джанні Родарі – це головний і єдиний у своєму роді “довгожитель” репертуару Одеського російського театру. З моменту його прем’єри минуло 43(!) роки, і весь цей час вистава регулярно йшла на сцені. Виконавиць ролі Чиполліно за всю історію існування вистави було декілька. Але саме Олександра Рославцева по праву може вважатися символом і оберегом цієї вистави. Вона понад 20 років поспіль (!) практично незмінно і справді блискуче грала роль хлопчика-цибулинки Чиполліно. А коли два роки тому, з ініціативи нового директора театру Копайгори виставу було капітально відновлено, Рославцева (на той час перейшовши до нової вікової категорії), доклала всіх зусиль, аби підготувати собі гідну зміну: вона особисто проводила численні репетиції з новими виконавицями ролі Чиполліно. Молоді акторки дуже старалися, і тією чи іншою мірою впоралися зі своїм завданням. Але все-таки це була вже зовсім інша вистава, бо Рославцева в цій ролі виявилася неповторною – у найбуквальнішому значенні слова.
Втім, не тільки ролі в дитячих виставах є предметом професійної гордості цієї самобутньої акторки. Театралам Одеси пам’ятні її великі акторські роботи в спектаклях “Суд матери”, “Товарищи по службе”, “Дождь”, “Миллионерша”, “ОБЭЖ”, “Любов – это страшная сила”, “Убийство – дело семейное”, “Амурные баталии времен князя Потемкина”, “Деревья умирают стоя” і багатьох інших. Адже Рославцева в підході до матеріалу ніколи не розділяла свої роботи на великі та малі – у кожній, навіть найменшій, ролі вона вміє створити яскравий і пам’ятний образ, перетворюючи її в дорогоцінну окрасу вистави. Такими малюсінькими, але справжніми діамантами стали епізодичні ролі Рославцевої у виставах “Закат”, “Кин IV”, “В городе ужасно неспокойно”, “Пампушка” (“Диліжанс из Руана”), “Тень” (“В нашем милом королевстве”). У такому ж маленькому, але яскравому й пам’ятному епізоді з’являється Олександра Григорівна Рославцева в останній гучній прем’єрі театру – мюзиклі “Вий”.
Звичайно, серед зіграних ролей Рославцевої можна виділити найулюбленіші. Однією з найдорожчих їй робіт, згадування про яку завжди викликає прояснену посмішку на обличчі акторки, є головна роль у виставі “Дождь” за п’єсою Сомерсета Моема, у постановці Костянтина Чернядєва. У пам’яті Олександри Рославцевої ця вистава залишилася однією із найказковіших сторінок її акторської долі.
Сьогодні Олександра Рославцева сповнена сил і енергії для нових робіт. На жаль, кілька останніх років її потенціал використовується театром далеко не на повну потужність. Але хочеться вірити, що це – тимчасове явище. І глядачі Одеського російського театру зможуть іще неодноразово переконатися в тому, що героїня цієї статті справді має казковий талант.
Автор статті виражає щиру вдячність хранительниці пам’яті й традицій Одеського російського театру акторці Ірині РАЄВІЙ за допомогу в готуванні матеріалу
