Актуальне інтерв'ю заради найвищого блага

Як ми вже повідомляли, одеський хірург-онколог, заслужений лікар України Олег Давидович Соколов прийнятий нещодавно до елітної родини найкращих вчених світу. Йому присвоєно почесне звання члена-кореспондента Європейської академії наук (EAS). Це і стало приводом для зустрічі, тим більше, що досягнення в сфері онкології завжди викликають зацікавлення у читачів.

– Олегу Давидовичу, раз по раз у ЗМІ з'являються сенсаційні повідомлення про боротьбу з цією страшною недугою – ще трохи, ще зовсім трохи і рак буде переможено. Або ось ще одна гучна новина: вчені-фахівці б'ються над створенням таблетки безсмертя, для цього, на їхню думку, у клітинах головного мозку потрібно включити лічильник віку… Але все це поки що в планах, прогнозах і мріях, а в реальності людство бореться з багатьма страшними недугами і, насамперед, з раком…

– На жаль, смертність від злоякісних пухлин як і раніше велика. Наприклад, в економічно розвинутих країнах вона складає від 13 до 24 відсотків і посідає друге місце після серцево-судинних захворювань. Але до статистики потрібно підходити об'єктивно. Справа в тому, що в цілому науковий прогрес у минулому столітті благотворно вплинув на тривалість життя – вона зросла. А разом з цим зросла і захворюваність на рак, адже найчастіше він зустрічається в літніх і старих людей. Знизилася дитяча смертність від інфекційних захворювань і на цьому фоні серед причин смерті значно зросла питома вага злоякісних пухлин. Додамо до цього панічний страх людей перед раком, його фатальним перебігом, можливістю зараження. І стане зрозуміло, що проблем у цій сфері чимало. Усе це і послужило причиною формування онкології як науки, виділення спеціальності лікаря-онколога і створення в Україні стрункої, чітко діючої онкологічної служби.

– Коли запитали про найбільше благо для людства в ХХІ столітті, більшість людей у різних країнах світу відповіли на запитання так – перемога над раком…

-Тому зусилля кращих вчених і фахівців світу повинні бути об'єднані. Наука завжди повинна полегшувати наше життя, зменшувати страждання людей. І моє прагнення спілкуватися, співпрацювати з вченими Європейської академії наук (EAS) – це не амбіції або ще один почесний титул, а щире бажання тримати руку на пульсі часу, гідно представляти нашу країну в цьому альянсі.

– Розкажіть докладніше про цю академію…

– Це – некомерційна, недержавна, незалежна організація великих вчених, інженерів, які провадять найважливіші дослідження, які просувають науку і нові технології. Адже і сьогодні ніщо так не зближує і не поєднує людей, розпорошених по земній кулі, як науковий елемент. Академія сприяє взаємодії між основним та прикладним дослідженням, а також спрощує передачу знань остаточним користувачам. Мова йде про розвиток міжнародного порядку в науці і технологіях, про створення критичної маси для вирішення найбільш актуальних проблем. В академії є рада керівників, яка складається з семи членів, обраних на два роки. Саме вона визначає політику і стратегію цього наукового співтовариства, складає програми, розподіляє бюджет. Мета при цьому одна – заохочувати нові наукові та технологічні підходи, зміцнювати європейський промисловий сектор, сприяти новим відкриттям через міжнародні симпозіуми і спеціальні публікації.

EAS – це елітне об'єднання вчених, і єдиним критерієм для обрання в неї є наукові заслуги. Членство в цю академію здійснюється тільки за запрошенням, а обранню передує суворий виборчий процес. Її членами є президенти багатьох країн світу, пострадянський простір представлений тут такими іменами як О. Солженіцин, Є. Ясін, Л. Рошаль та інші. В даний час EAS поєднує понад 50 нобелівських лауреатів.

– Ви – єдиний в Україні, хто поповнив цю престижну родину. З яким багажем Вас прийняли, і взагалі, з чого почався ваш шлях до наукової медицини?

– Ще в 1968 році я, маючи два дипломи на руках (одеських пед- і медінститутів), улаштувався на роботу в обласний онкодиспансер. Це сьогодні не рідкість – вчитися відразу в двох вузах, одержувати кілька спеціальностей. Тоді це було набагато складніше, але перша професія вчителя анатомії, фізіології та фізичного виховання гармонійно доповнила другу – лікаря. Пізніше я був запрошений як асистент курсу онкології Одеського медінституту (нині Одеського медичного держуніверситету) і став поєднувати практику хірурга з викладацькою діяльністю. Пошлюся на висновок, який став майже афоризмом – мені пощастило з вчителями. Мені довелось навчатися у відомих у світі та колишньому Союзі онкологів, таких, як академіки М.М. Блохін, Л.Ф. Ларионов, А.М. Гарін, А.А. Шалімов. Поруч із мною трудилися професори Б.Є. Петерсон, А.І. Пачес, Ю.В. Фалілеєв та інші. В Одесі моїм другом і наставником став професор хірургії Л.З. Дробков, під керівництвом якого я на спеціалізованій вченій раді Московського онкоцентру під головуванням М.М. Блохіна і захистив кандидатську дисертацію на тему «Консервативне лікування раку прямої кишки, що далеко зайшов,». Мною зокрема було запропоновано метод хіміо-променевої терапії цього важкого захворювання з використанням внутріпорожнинного методу опромінення і деяких лікарських хіміопрепаратів. Як виявилося, цей метод було використано мною вперше у світі. Донині він використовується у провідних онкологічних клініках Європи для лікування цієї важкої патології. З питань діагностики та лікування пухлин молочної залози, шкіри, м'яких тканин, меланоми, прямої кишки мною написано понад 50 наукових праць і дві монографії. В даний час працюю над монографією «Шляхи попередження і профілактики раку».

– Коротко кажучи, легше попередити, ніж лікувати…

– Так, це відомо усім: прогрес протиракової боротьби значною мірою залежить від профілактики, своєчасного розпізнавання, правильної діагностики і адекватного лікування. Сучасні знання про етиологію і патогенез онкозахворювань дозволяє провадити успішну профілактику деяких форм раку. І тут є над чим задуматися, особливо якщо згадати, як зовсім конкретні, іноді дуже прості заходи, здійснювані людьми, довели здатність попереджати рак. Про усе це докладніше буде розказано в моїй останній монографії, яка, до речі, на відміну від інших, розрахована на масового читача.

– Чи збираєтеся Ви послати цю роботу в Європейську академію?

– Обов'язково відправлю, можливо, вони визнають за необхідне перекласти її англійською мовою. Про сучасні досягнення онкології повинні знати якнайбільше людей, щоб зник страх перед раком, а діагноз не означав фатальний результат. Завжди повинна залишатися надія на повне видужання, про що говорять багато фактів зцілення здавалося б приречених людей. Фахівці підрахували, що близько 1/3 усіх злоякісних пухлин можна попередити: з них 80% – раку печінки, 50% – легень, 25% – порожнини рота. Тому раціональна саносвіта, здоровий спосіб життя завжди на першому плані.

– Один з ваших вчителів, відомий хірург, академік А.А. Шалімов якось сказав, що хірург не має права на хобі, що в житті хірурга, а тим більше онколога, не може бути місця ні для чого іншого…

– Якоюсь мірою він правий. Переклавши страждання хворих на свої плечі, потрібно щодня вселяти їм надію на видужання. Ми маємо справу з надзвичайно важкими, психологічно травмованими людьми. І тут, погодьтеся, самому потрібно перебувати в бойовій формі. Свого часу я займався спортом (майстер спорту з гімнастики), потім захоплювався яхтингом, полюванням. Одним словом, постійно рухаюся. Та й сам Шалімов, до речі, протягом 22 років був депутатом Верховної Ради України, очолюючи комісію з охорони здоров'я, і все-таки знаходив час для вирішення найважливіших питань…

– Чи є у Вас мрія?

– Є, звичайно. Я дуже хочу, щоб і в нашій країні, і в нашому місті знизилася нарешті, смертність від онкозахворювань. Поки що ми, на жаль, займаємо верхні рядки в цьому сумному списку. Крім відомих соціально-економічних причин, впливають і проколи в організації лікувально-профілактичної допомоги. Мені б дуже хотілося, щоб в Одесі з'явився, наприклад, хоспис – відділення для лікування важких хворих, які потребують симптоматичної, знеболюючої терапії. Багато хто з них приречений на страждання і стає важким тягарем для рідних і близьких, які найчастіше не здатні забезпечити нормальний догляд. Чимало й інших організаційних питань. Хочеться вірити, що усі вони будуть вирішені з користю для людей, адже здоров'я – найвище благо.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті