В економічній літературі радянської епохи активно обговорювалися проблеми трудових ресурсів, висловлювалися довгострокові економічні прогнози з цього приводу. Одним із висновків тієї пори (60-80-ті роки) були висловлювання прагматиків, економістів про очікувані проблеми формування трудових ресурсів на початку ХХІ століття.
Такі проблеми розглядалися насамперед, як віддалені наслідки Великої Вітчизняної війни, де найпрацездатніша на той час частина населення була знищена війною, і призупинився процес приросту, що об’єктивно підтверджується сучасною практикою.
Населення практично всіх країн СНД скорочується, активізувалися процеси старіння. Якщо в 60-ті роки частка пенсіонерів по Україні становила 11% від загальної кількості, то нині цей показник становить 23%, а в найближчі 10 – 15 років, за свідченням прогнозних розрахунків, кількість пенсіонерів дорівнюватиме кількості працездатних (працівників) або буде більшою за неї. Таким чином, проблеми трудових ресурсів ще більше загостряться. Постає потреба пошуку трудових ресурсів, зокрема шляхом підвищення державного пенсійного віку (таке вже відбулося в деяких країнах СНД). Водночас перед державою постає завдання гідного забезпечення тієї частини громадян, що будуть на пенсії, як нині, так і надалі.
Слід визнати, що за останні роки державна політика в Україні щодо пенсійного забезпечення має тенденцію до прискоренішого зростання розмірів пенсій, послідовного вирівнювання пенсій до межі передпенсійного заробітку з такою метою, щоб у людини, яка вийшла на пенсію, матеріальний добробут не погіршувався.
Основою такої політики, звісно ж, є економіка, рівень її розвитку, темпи накопичення пенсійних фондів, а тут, як відомо, не все гаразд. Все ще великий перелік підприємств, суб’єктів господарювання, які невчасно розраховуються з Пенсійним фондом, допускають заборгованість, залишають “тіньові” обсяги діяльності, виплат зарплати, які не поповнюють Пенсійного фонду.
Проте, досвід навіть благополучних розвинутих країн свідчить, що й у них такі явища не поодинокі, і дефіцит пенсійних коштів також турбує їхню економіку. Визнаною відповіддю на такі проблеми в багатьох державах світу є недержавні пенсійні фонди (далі НПФ), виплата недержавних пенсій, які часто перевищують розмір державних пенсійних виплат.
Після ухвалення Верховною Радою Закону України від 09.07.2003 “Про недержавне пенсійне забезпечення” в нашій державі почали утворюватися відповідні фонди. На мій погляд, на законодавчому рівні механізм формування недержавних пенсійних фондів досить переконливий, зрозумілий, і перший досвід його застосування вселяє надії. В Одеській області відкрито представництва недержавного пенсійного фонду в багатьох районах, містах. Громадяни, окремі підприємства активно цікавляться фондом. Понад 10 тисяч чоловік уже стали учасниками фонду, відкрито персональні пенсійні рахунки. Люди самі піклуються про власне майбуття, а держава, опрацювавши відповідні інструменти, дає змогу реалізувати волевиявлення своїх громадян. З іншого боку, участь в НПФ дає змогу зменшити податкове навантаження на економіку та бюджет держави, а вивільнювані таким чином кошти допомагають державі вирішувати соціальні проблеми.
Звісно ж, труднощі в пояснювальній роботі щодо застосування зазначеного Закону України серед населення, керівників підприємницьких структур є. Насамперед, це зумовлено самою “молодістю” фонду – недержавні пенсійні фонди почали функціонувати лише з початку поточного року. Немає практики його персонального застосування та виплат пенсій конкретним громадянам. Але все це буде, поза всіляким сумнівом; пенсійну систему України гідно репрезентуватимуть НПФ. Така певність випливає передусім із успішного досвіду інших держав, де такі фонди існують 100 і більше років. Крім того, законодавець зважив на потребу встановлення державного захисту недержавних пенсійних фондів.
На нормативному рівні створено багатоступеневу жорстку систему гарантій щодо захисту інтересів людей, які беруть участь у недержавному пенсійному забезпеченні. Ця система включає в себе державний нагляд і контроль за діяльністю НПФ, адміністраторів НПФ, страхових організацій і банківських установ з боку державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; контроль державної комісії з цінних паперів і фондового ринку за діяльністю компаній щодо управління активами та банків-зберігачів; контроль Центрального банку України за діяльністю банків-зберігачів і банківських установ, які відкривають пенсійні депозитні рахунки; контроль Антимонопольного комітету України за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції у сфері НПФ.
Важливою особливістю у справі гарантій, безпеки є те, що на недержавні пенсійні фонди не поширюється законодавство про банкрутство. Такий пенсійний фонд не можна ліквідувати, не виконавши всіх зобов’язань стосовно адміністрування фонду, передбачених пенсійними контрактами. При ліквідації фонду пенсійні кошти його учасників за їхніми письмовими заявами переводять до інших пенсійних фондів, страхових організацій або на пенсійні депозитні рахунки в банках.
Створена модель недержавного пенсійного фонду відіграє важливу соціально-економічну роль у вдосконаленні господарського механізму держави, суб’єктів діяльності. В умовах того, що сучасна оподатковувана база не покриває потреб Пенсійного фонду, держава свідомо, на законодавчому рівні надає істотні преференції тим роботодавцям, які виконують відрахування своїм працівникам до недержавних пенсійних фондів (до 15% фонду заробітної плати включається в собівартість продукції, послуг і не підлягає оподаткуванню). У підприємств з’явилася змога застосування нового виду стимулів для працівників, особливо молоді, проблема закріплення яких нині істостно загострилася, особливо в сільській місцевості. Стає очевидним, що для багатьох бізнесменів, підприємців чинник створення усталених, професійних колективів є домінуючим.
Проблемною темою у сфері пенсійного забезпечення є наявні розміри відрахувань до державного пенсійного фонду підприємцями, що перебуваютть на єдиному податку. За наявною методикою та через незначний розмір єдиного податку така категорія людей практично не матиме стажу для обрахування державної пенсії, а відповідно й розмір пенсії буде мінімальний. Про це підприємці мусять знати.
Є ще моральний бік цієї справи – для тих роботодавців, які, “заощаджуючи” на пенсійних коштах найманих працівників, водночас самі (роботодавці) стають учасниками закордонних пенсійних фондів (є такі), де розміри внесків незіставні з нашими, українськими, і не поєднуються з державним законодавством.
Роботу НПФ визнають бізнесом, який подеколи незаслужено викликає підозру. Тільки бізнес тут має особливість і відмінність від інших видів діяльності – це соціальний бізнес заради майбутнього. Сьогодні НПФ поки що вкладають кошти – і в пояснювальну роботу, і в рекламу, і в утримання самих працівників фонду, зі сподіваннями на майбутню віддачу. Важливим питанням є місткість ринку послуг НПФ, вона не однакова і нині диференційована по містах, районах, залежить від рівня зайнятості людей, їхнього віку, економічного рейтингу району, міста та інших чинників. Роль представництв НПФ у цих умовах незмінна – широке залучення до участі у фонді мешканців регіону, створення передумов для формування гідного майбуття пенсіонерів. У цій справі важлива взаємодія тих районних, міських служб, що причетні до проблем пенсійного забезпечення, дотримання трудового, пенсійного законодавства.
Потрібна масштабна робота серед тих, чиї доходи не враховуються, є “тіньовими”, або хто одержує зарплату “в конвертах” і не має гідної перспективи в майбутньому пенсійному забезпеченні. Про це при прийомі людей на роботу окремі роботодавці мовчать, свідомо формуючи умови – “зарплату одержуєш, а решта – не ваша справа”, та й самі працівники подеколи вимушені мовчки погоджуватися. І тут на обласному рівні варто було б поновити доручення органам виконавчої влади на місцях про сприяння у сфері застосування НПФ, особливо для тих, хто перебуває на заробітках за кордоном, на будівництвах, роботах в іншій місцевості тощо, – це посилило б певність як учасників фонду, так і потенційних клієнтів у справі затвердження державної політики щодо реформування пенсійної системи.
Певен, що майбутні зміни в законодавстві про недержавне пенсійне забезпечення будуть направлені на посилення позицій учасників фонду, подальше зміцнення їхніх гарантій, вдосконалюватимуться стимули для розвитку недержавних пенсійних фондів.
