Дерево посеред степу... Воно має свою красу, свою велич і свою природну таїну. Погортайте щоденники мандрівників та краєзнавців, описи давніх істориків, і відкриєте для себе – як вражало цих людей, особливо європейців, що нашими краями можна було рухатися цілий день, проїхати степом багато десятків миль і не зустріти жодного деревця. І це не в пустелі, а на родючих землях, на яких буяє трава, і де-не-де але все ж таки з’являються чагарники. Тож чи варто дивуватися, що коли вже степовому мандрівникові потрапляла на очі крона самотнього дерева, він ладен був обожнювати її.
Я згадав про це не тільки тому, що налаштовувався на розмову з директором державного підприємства “Кодимське лісове господарство” Віктором Івановичем Токаном, тобто людиною, яка і за посадою, і за покликанням своїм має робити все можливе, аби в лісостепових та степових обріях лишалося якомога менше незасаджених, понівечених ерозіями долин, яруг та пустирів. Але ще й тому, що – так вже сталося – саме напередодні цієї зустрічі я отримав прес-реліз Партії Зелених України та громадської екологічної організації “Біотика-Південь”, кілька положень з якого я просто не можу не процитувати мовою оригіналу:
«Одесская областная организация Партии Зеленых Украины и ряд других общественных экологических организаций возмущены беспределом – варварским уничтожением зеленых насаждений, которое происходит повсеместно. На большей части окрестностей города Одессы – унылый ландшафт пустырей и бурьяновых зарослей или сельскохозяйственные земли. В последнее время идет активная застройка, сопровождающаяся массовой вырубкой деревьев, но, к сожалению, не происходит посадки нового растительного материала. В целом можно сказать, что зеленые насаждения г. Одессы и ее окрестностей находятся в неудовлетворительном состоянии. На территории Фонтанской сельской рады Коминтерновского района – земля передана во временное пользование, хотя уже сегодня она просто продается делянками в частную собственность. До сих пор уничтожаются деревья в Красносельском лесничестве и в урочище «Лески». Уже уничтожено около 2500 деревьев.
24 сентября 2005 года в Лесках (Коминтерновский район) состоялся традиционный туристический слет студенческой молодежи, приуроченный ко Дню туризма. Участники – более 200 студентов всех вузов г. Одессы – совместно с Партией Зеленых Украины выразили свой протест против вырубки уникальной рекреационной зоны, любимого места отдыха многих одесситов. Участники акции отметили, что при существующем положении вещей различные туристические, детские и молодежные организации Одесской области свои мероприятия скоро будут проводить на свалках и стройках».
До стану справ у Красносільському лісництві ми ще повернемося. А тим часом поспілкуймося з керівником державного лісового господарства, в якого зовсім інше ставлення до проблеми лісництва взагалі і кожного деревця зокрема; інше бачення екологічної ситуації в своєму районі й інша мірка відповідальності за те, якою ми залишимо цю землю своїм нащадкам.
На чолі лісгоспу Віктор Токан лише недавно, але доти тривалий час працював у лісгоспі, має досвід керівної роботи, знається на економіці району, його лісових та земельних ресурсах, а головне, вірить, що лісове господарство – унікальна галузь економіки, природокористування та й взагалі людської діяльності, стан якої безпосередньо визначає стан і комфортність життя сьогоденних та майбутніх поколінь, екологічний та фізичний стан самої планети.
Зараз рідко зустрінеш людину, яка, приймаючи під своє керівництво якесь підприємство, залишалася б задоволеною станом справ у ньому. І коли В. Токан сказав: “Стан справ у лісгоспі, який я прийняв, – чудовий”, то він знав, що говорив. Зараз лісгосп розпоряджається 14406 тисячами гектарів лісу, переважна більшість якого знаходиться в непоганому біотехнічному стані. Проте існує один нюанс. Можна володіти якими завгодно площами лісових масивів, але, якщо поряд існують значні ділянки незасаджених ярів, всіляких видолинків і всього того, що називається “неугіддями”, тобто не задіяне в сільському господарстві, душа істинного лісника заспокоїтися не може. Ось чому вже цього року Кодимський держлісгосп планує засадити, і, відповідно, взяти на свій баланс, під свою відповідальність перші 500 гектарів таких “невиробничих”, забутих, занедбаних земель. При цьому існує прагнення передусім взяти під лісові крони долини річки Кодими та її притоків, витоки струмків, береги озерець, джерела, маючи при цьому на увазі, що, вслід за озелененням, провадитимуться роботи по очищенню цих джерел, витоків і русел від промислових та побутових забруднень, впорядкування територій, перетворення їх на місця відпочинку та чудові ландшафти. Тобто протиерозійна спрямованість цих насаджень поєднуватиметься із їхньою природно-естетичними можливостями.
– І тут уже силами самих лісгоспів не обійтися, – прояснює ситуацію Віктор Токан. – Мені дуже сподобалася ініціатива, чи, краще сказати, той заклик, з яким звернулася ваша газета (йдеться про статтю автора цих рядків “Крона і коріння степового лісу”, “ОВ”, від 27 вересня 2005 р., – редакція) до всіх своїх читачів: “Посади своє дерево!” Саме час: і за наближення сезону посадки дерев, і за станом лісових насаджень в нашій області. “Посади своє дерево!” – з цим закликом кожен повинен звернутися передусім до самого себе. З цими думками мають гуртувати наших школярів, студентів, робітників підприємств їхні вчителі та керівники. І, водночас, ми повинні звикнути до думки, що те, що посаджене, – святе. Його треба берегти, оберігати від будь-яких зазіхань. І зрозуміло, що оті 500 га, які ми плануємо засадити молодими лісами цього року – лише перша зелена хвиля. Ми робитимемо все можливе, щоб лісостепова зона, в якій перебуває зараз Кодимщина, поступово перетворювалася на повноцінну лісову, не вилучаючи при цьому землі із фонду сільгоспугідь, не збіднюючи, а, навпаки, збагачуючи, оберігаючи наші лани.
Готуючись до такого відродження, в Кодимщині подбали, щоб у кожному лісництві були свої розсадники. Цього року ми висаджуємо дуб звичайний, червоний дуб, клен, ясен. Над водоймами обов’язково з’являться молоді явори, крона яких у поєднанні з озерцем чи навіть із джерелом, створює особливу ауру. Зараз великим попитом у населення та у різних господарств користуються декоративні породи дерев та кущів, буде закладено і плантацію новорічних ялинок, яка дозволить зберегти основні лісові насадження цього дерева.
Але, говорячи про поширення лісів на величезні степові обшири України, наші урядовці чомусь забувають, що реалізувати такі плани, не маючи фахівців лісового господарства, – майже неможливо.
– Витворюється дивний парадокс, – ділиться своїми поглядами на цю проблему Віктор Токан, – хоча роботи у наших лісостепових та степових зонах непочатий край, одначе люди, які здобувають фахову лісничу підготовку, в наші краї не їдуть, вважається, що тут нема перспектив для професійно-посадового росту. Хоча я з цим не згоден. І потім, усі профтехнічні, середні спеціальні та вищі заклади лісового господарства розташовані в західних і північних областях України. Студентами їх стають вихідці з тих областей, там, у рідних краях, вони і залишаються. Якась частина молоді поступає і з наших країв, але ж повертаються сюди одиниці. І це в той час, коли на Кодимщині, та й в області, відчувається гостра нестача лісників, помічників майстрів та майстрів лісового господарства, і звичайно ж, лісничих. А вже на часі готувати і менеджерів підприємства лісового господарства, які б допомагали нам виживати в умовах ринку та економічної нестабільності. Слід подбати і про сучасне технічне обладнання лісгоспів.
І з розмови з В. Токаном, і з міркувань інших лісників та лісничих, з якими мені доводилося спілкуватись, випливає, що на часі створення навчального закладу для підготовки лісових фахівців у нас, на Одещині, який би готував лісовиків різних ланок, з урахуванням саме степових та лісо-степових умов. І, на мій погляд, такий заклад доцільно було б розташувати в Кодимі, в центрі району, який уже налічує чотири поважних лісництва, і який впевнено перетворюється із лісо-степового на лісовий. А головне, в районі, де кожен істинний кодимчанин пам’ятає святу заповідь людини: “Посади своє дерево!”
