Композитор Едуард Колмановський – автор «найкращих пісень нашої юності»... А його син кілька років тому залишив батьківщину, але ось, – так сталося, – приїхав до Одеси, співпрацює з театром музичної комедії імені М. Водяного, на сцені якого триває написаний ним мюзикл «Одеса-мама», у нашому місті виконуються його твори. Композитор Сергій Едуардович Колмановський розповідає...
– Я 15 років живу у Німеччині, там розкрив свій псевдонім Сергій Томін, під яким мене знали в СРСР. Я працював у багатьох жанрах, зокрема, пісенному. Можливо, хтось пам'ятає мої пісні – “Молодо-зелено” у виконанні ансамблю “Самоцвіти”, “Старий барабанщик” у виконанні дитячого хору...
Узагалі ж, я адепт “третього напряму”. До мого від'їзду почав розвиватися в Радянському Союзі такий рух, і навіть була спеціальна комісія при Спілці композиторів. До нього належали Геннадій Гладков, Едуард Артем'єв... Цей напрям не визнає різниці між легкою і серйозною музикою...
Я не можу скаржитися, що мої твори в Німеччині не виконуються. Але моє прагнення зробити серйозну музику доступною, а легку – змістовною, у німецької публіки відгуку не знаходить. Тому що німецьке мислення припускає дуже чіткі грані, усе повинно в якусь “шухляду” міститися.
Мої твори, написані в Німеччині, переважно пов'язані з єврейською тематикою, і тому часто виконуються не на музичних фестивалях, а під час політичних акцій – наприклад, на мітингу проти ненависті до іноземців, або заходах, проведених єврейською громадою Ганновера, де я відповідаю за культуру. І в цьому розумінні найбільшим успіхом користується сюїта для скрипки і фортепіано “Щоденник єврейського емігранта в Німеччині”. Це ніби сім фаз нашої невеселої історії. Дуже програмний твір. Спочатку – фанаберія емігрантська, потім розчарування, очікування соціальної квартири, похоронний марш... Це шлях емігранта, представлений з гумором. Кожна частина має свою чітку тему: “Проводи на вокзалі”, “Ласкаво просимо до Німеччини”... Мені дуже приємно, що цього року “Щоденник...” було виконано в одеській філармонії. Інший мій твір – сюїта для балалайки і фортепіано “Мертві душі” – теж користується популярністю в Німеччині. Гоголь – і їм цікаво! Вони прізвище знають, але нічого не читали. І в мене така просвітницька місія – їжджу по всій Європі з цією сюїтою. Вона також виконувалася в Одесі – на фестивалі “Два дні і дві ночі нової музики”.
Останнім часом у Німеччині я працюю в жанрі мюзиклу. Жанр переживає кризу, пов'язану з тим, що після скасування “залізної завіси” складно стало використовувати сюжети західних комедій. Класику майже всю перекладено, а радянська тематика вже не так цікава. Тому і настала криза... Дуже рідко можна домогтися від драматургів, які працюють у цьому жанрі, оригінального сюжету, – майже неможливо. У них комплекс залежності, тому вони з нами і зв'язуються. Інакше вони були би авторами п'єс, які проходили б у драматичних театрах.
У Німеччині ось вже 11 років я успішно виступаю перед російськомовною аудиторією з програмою, присвяченою пам'яті батька. Бував з нею в Росії, збираюся до Америки. Причому, у цьому зв'язку виникають складнощі ось якого роду. Єврейська громада, німці з колишнього СРСР – це не острів, це частина Німеччини. На концерт може прийти людина, яка розуміє лише німецьку мову, – нікому не заборонено. І приходять мої німецькі друзі, їх саджають десь у куточку, хтось перекладає ім. Вони все одно нічого не розуміють, після кожного слова запитують: “Чому?”. Для того, щоб цю програму розуміти, треба тут жити. Це цікаво тим, хто тут жив, хто знає це все.
...Я розповідаю про батька, звучать його пісні, – але я повинен підготувати кожен номер, повинен створити настрій, атмосферу. Наспівую, як можу, зал підспівує. На жаль, в Одесі не можна просто так виконати цю програму... Вона мені не належить... Вона коштує грошей... Сподіваюся, коли-небудь це здійсниться і тут. Коли я виступав по всій Німеччині, і мене просили приїжджати ще, я зрозумів, що це слова не порожні. Так народилася ідея зробити цикл концертів “Пісні нашої юності”. І тепер я виступаю з програмою “Пісні Марка Фрадкіна”...
