Пухлиною, метастази якої вразили всі верстви українського суспільства, назвав міністр внутрішніх справ Юрій Луценко корупцію. Наприкінці серпня 2005 року він оголосив нещадну війну корупції та хабарництву.
Чи легко боротися з корупцією, яка негласно стала своєрідною нормою життя нашого суспільства, чи не нагадує ця боротьба бій із тінню, який сьогодні розмір середньостатистичного хабара і наскільки він залежить від поста, що його обіймає начальник, - на ці та багато інших запитань кореспонденту «Одеських вістей» відповідає міністр внутрішніх справ України Юрій ЛУЦЕНКО.
– Скажу одразу: хабарники підвищили розцінки. Мабуть, враховують зрослу міру ризику. Якщо раніше “розв’язати питання” середньої міри складності коштувало близько 4-5 тисяч гривень, то сьогодні ця сума доходить вже до восьми тисяч, – говорить Ю.В. Луценко. – Причому ця практика властива і старим керівникам, і новопризначеним.
До речі, один із фактів хабарництва по вашому регіону ввів мене в шок: міліція “бере” одного з керівників обласного підрозділу, який має безпосередній стосунок до контролю за витрачанням державних коштів. Затримують на “гарячому”, з одержаним хабарем, складають акт, оформляють всі потрібні матеріали в прокуратурі. Наступного дня цей чиновник, що перебуває на підписці про невиїзд, телефонує тому, у кого вчора брав хабар, і каже: “Слухай, ти не додав мені талони на бензин і 500 доларів...”
– Не намагалися проаналізувати, за що ще вимагають хабарі?
– Звернімося до нашої статистики. Найчастіше посадовці вважають, що їх “повинні простимулювати” за видачу дозвільних документів на здійснення підприємницької діяльності, невтручання або, навпаки, сприяння тим чи іншим діям бізнесменів, розв’язання питань оренди, купівлі-продажу нерухомості і землі, надання послуг в освіті та охороні здоров’я.
Якщо ж говорити про корупційні діяння, то серед них “найпопулярніші” – відмова у наданні інформації, незаконне одержання матеріальних благ, пільг, послуг, надання незаконних переваг під час підготовки і ухвалення нормативно-правових актів, а також установленого порядку декларування доходів. Хочу підкреслити: корупція – це хвороба. Міліція в цьому разі виступає в ролі лікаря. Але без допомоги громадськості вилікувати цю хворобу неможливо!
– Оголошена вами війна з хабарництвом і корупцією розпочалася з повсюдного обнародування номерів телефонів довіри міліції. Люди за ними телефонували?
– Звичайно. За два місяці надійшло понад дві тисячі дзвінків. Одержані повідомлення про вимагання хабарів одразу ж перевірялися. Хвиля гучних арештів прокотилася по країні. Протягом двох місяців за матеріалами органів внутрішніх справ було порушено майже півтори тисячі справ за фактами “кримінальної корупції”; 476 з яких – за хабарництво, 684 – зловживання службовим становищем, перевищення влади, 324 – привласнення, розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем.
– Колись існувала точка зору, що керівники високого рівня особисто хабарів не беруть, бо бережуть репутацію...
– Заперечую цю думку прикладами по вашому регіону. 27 серпня цього року “на гарячому” був затриманий заступник голови правління ВАТ “Одеський міськмолзавод № 1”, який вимагав і одержав хабар у сумі 6600 гривень від технічного директора одного з ТОВ за підписання акту про відсутність провини у затопленні другого поверха заводського будинку.
Восьмого серпня “на гарячому” був затриманий провідний спеціаліст виробничо-технічного відділу ВАТ “Одесаобленерго”, який вимагав і одержав хабар в сумі 250 доларів США від приватного підприємця за підготовлення і видачу технічних актів на підключення до електромережі.
Під час одержання хабара від підприємця в сумі 450 доларів США затримано заступника директора комунального підприємства “Привоз”. Гроші він вимагав за надання можливості розмістити рекламні конструкції на території ринку.
При одержанні хабара в сумі 300 доларів від приватного підприємця за незастосування штрафних санкцій за результатами перевірок було затримано інспектора спецінспекції з благоустрою Одеського міськвиконкому.
600 доларів США вимагала і одержала від приватного підприємця за видачу техдокументації на право підключення торговельного кіоску до електромережі інженер І категорії Північного РЕМ ВАТ “Одесаобленерго”.
Затримано начальника І-ї дільниці КП ДЄЗ “Малиновський”, який намагався передати 200 доларів США директору цього підприємства за виділення землі під будівництво гаража свого знайомого.
В будинку однієї з райадміністрацій затримано першого заступника її голови і в.о. начальника відділу торгівлі та побутового обслуговування РДА. Вони вимагали і одержали хабарі на загальну суму 16 тисяч гривень від приватних підприємців за підписання документів і видачу дозволів на розташування тимчасових торговельних об’єктів.
Хабарники не гребували нічим. Заступник директора КП ДЄЗ “Зоряний” Одеського міськвиконкому вимагала і одержала хабар в сумі 150 доларів США за оформлення документів на будівництво гаража для жінки-інваліда І групи. Яке блюзнірство! Нещасна хвора людина змушена відмовляти собі у ліках, щоб зібрати на хабар чиновнику! І зверніть увагу, у переліку, який я вам назвав, фігурують місцеві чиновники досить високого рівня. Погодьтеся, з вулиці на такі теплі затишні місця не беруть...
– А якщо вони зважилися вперше взяти хабар і на цьому впіймалися?
– Ви самі вірите в те, що кажете? Якщо людина вимагає і бере хабар у той час, коли офіційно оголошено боротьбу з хабарництвом і корупцією, то це – багаторічна звичка, схожа на клептоманію. І я впевнений: якщо копнути глибше, то за переважною більшістю названих чиновників, проти яких порушено кримінальні справи, тягнеться чорний шлейф багаторічного хабарництва.
До речі, ось простий приклад, що підтверджує мої слова. Наприкінці вересня “на гарячому” було затримано старшого інспектора ВАТ “Одесагаз”, який у змові із заступником начальника відділу служби експлуатації внутрішньобудинкового газового обладнання ВАТ “Одесагаз” та інженером-проектантом ТОВ “Південь-Буд” вимагав і одержав хабар у сумі 650 доларів США від громадянки Ч. з незастосування до неї заходів за виявленими порушеннями при користуванні газовим обладнанням. Так ось, під час проведення розслідування за цим фактом з’ясувалися додаткові епізоди. Ці ж хабарники вимагали і одержали у Ленселищі від різних людей відповідно 500, 700 і 200 доларів США!
Для мене у двомісячнику боротьби з хабарництвом і корупцією, продовженому до нового року, важливо і те, що до нас почали частіше звертатися громадяни, у яких вимагають хабарі. Люди перестали боятися, зрозуміли, що хабар – це не норма життя, а ганебне явище, з яким потрібно боротися.
Знаєте, є таке прислів’я “Гуртом легше і батька бити”? То я б її перефразував так: “Гуртом не тільки легше батька бити, але й хабарникам – по руках давати!”.
– Мені дуже неприємно про це говорити, але на хабарах ловилися і працівники міліції...
– У більшості своїй мої підлеглі несуть службу чесно. Але правил без винятків не буває. За час моєї роботи близько 400 чоловік за матеріалами департаменту внутрішньої безпеки було притягнуто до кримінальної відповідальності. Не збираюсь покривати протиправні дії когось із працівників міліції, у якому чині вони б не були. Рукою, у яку вкладено хабар, честь віддати неможливо! Перед законом рівні всі.
Я ліквідую умови, що сприяють, якщо можна так сказати, розбещенню працівників міліції. Заборонив “Беркуту” з’являтися на Київському вокзалі столиці. Там вони займалися натуральним грабежем, про що є дані управління внутрішньої безпеки.
Однією з моїх найперших вимог до начальників обласних управлінь міліції була така: закрити всі благодійні фонди і цілком порвати з підприємницькою діяльністю. Вони цю вимогу виконали. Крім цього, діяльність міліцейських керівників всіх рівнів суворо контролює служба внутрішньої безпеки.
Якщо підрозділи впіймали хабарника – командир отримує сувору догану. Повторний хабар – начальника звільняють. Але хочу поділитися своїм подивом – коли мої підлеглі дивляться на колег з інших силових структур, де практично нічого не змінилося, вони дивуються: зміни потрібні всім чи тільки окремо міліції?
– Ви знаєте, у нас у звітах постійно зустрічаються матеріали про спроби дати хабарі працівникам міліції, ДАІ, протоколювання цих фактів...
– Хочу до цих матеріалів додати і свою інформацію теж за вашим регіоном: 28 вересня в службовому кабінеті Іванівського райвідділу міліції Одеської області затримано приватного підприємця К., жителя Каменець-Подільського району Хмельницької області, який за розв’язання питання про непритягнення до відповідальності за порушення законодавства України (в сфері транспортування іноземної продукції тваринницького походження без належних документів, які свідчать про походження та якість вантажу) намагався дати хабар в сумі 1 000 гривень працівнику ДСБЕЗ Іванівського райвідділу міліції, який грошей не взяв. Цей працівник – не герой. Він чесний міліціонер. І його поведінка – норма, від якої люди чомусь відвикнули...
– Ви прораховуєте ефективність боротьби з хабарництвом і корупцією?
– Якщо говорити про моральний ефект, то це повернення віри в справедливість у багатьох людей. Якщо про економічний – наведу кілька прикладів.
У Полтавській області на чисту воду виведено посадовців осіб державного підприємства, яке працює в сфері видобутку та переробки нафти і однієї з комерційних структур, які, провадивши геологічне вивчення двох родовищ без спеціальної ліцензії, добували корисні копалини. Збиток, завданий країні – майже 5 мільйонів гривень. В Закарпатті посадовці особи одного з ВАТ вирішили злити нафтопродукти на ділянку землі, яка належить Запорізькій міськраді. Збиток, який завдано державі – понад 1,4 млн грн. В Донбасі посадовці одного з ТОВ уклали угоду з ЗАТ на придбання нерухомості, автотранспорту та інших товарно-матеріальних цінностей, які фактично не існували, на загальну суму понад 10,5 млн грн. Підробивши акти прийому-передачі майна і податкові накладні, незаконно одержали відшкодування з бюджету ПДВ на суму понад 1,7 млн грн.
На Вінничині порушено кримінальну справу стосовно викладача одного з вузів, який оцінив вступ туди у 5,5 тис. грн. І це тільки окремі епізоди!
– Освіта – це та галузь, у якій ви зараз теж багато чого змінюєте. Ваш візит до Луганська супроводжувався студентськими пікетами...
– Цілком вірно. Декілька тисяч платних студентів університету МВС вимагали призначити “свого” ректора, пана Діденка, який перетворив колишній технікум на справді процвітаючий вуз. Але один нюанс: всі абітурієнти, які вступали до цього вузу, незалежно від того, вступлять вони чи ні, платили 15 тис. грн до фонду якогось ТОВ.
Це – ніби благодійний фонд при вузі, який контролювався приватними особами. Вони і вирішували, віддавати гроші навчальному закладу чи ні.
Я, зрозуміло, запропонував пану Діденку перерахувати чималі кошти фонду, мільйони, на рахунок університету і керувати вузом далі. Він відмовився.
Після цього я ухвалив змінити ректора юридичного вузу і призначив іншу людину, із Запорізької області. Чудово розумію, що моя думка не співпала з думкою колективу, який жив там, як у Христа за пазухою на гроші абітурієнтів і держави. Вони пікетували, обурювалися, але Закон є Закон. У державних вузах не буде прокладок для одержання комерційних прибутків: ані в Харкові, ані в Луганську, ані в будь-якому іншому місці.
Зараз, згідно з постановою Кабміну, Указом Президента України реформовано систему освіти МВС. Ми відмовилися від існування двох академій, створили єдину в Києві, до якої тепер неможливо вступити зі шкільної лави – це, з моєї точки зору, стало дискредитацією такої високої назви, як Академія МВС України.
Створено 4 університети: Харківський, Київський, Луганський і Дніпропетровський, мережа інститутів, які входять сюди на правах філій. Отже, в системі освіти МВС теж сталися серйозні зміни, які, я впевнений, підуть на користь справи.
– Юрію Віталійовичу, якраз до моменту подовження двомісячника боротьби з хабарництвом і корупцією пішли чутки про те, що вашу квартиру в респектабельному районі Києва придбано на “спонсорську допомогу” Петра Олексійовича Порошенка...
– Про мене говорили й те, що я “кришую” Порошенка. Мабуть, тому, що я не маю звички розповідати всім бажаючим про конфлікти з ним, вважаючи це робочими моментами.
А з квартирою історія велика. У мене ніколи не було житла, одержаного від держави: ані тоді, коли я був віце-губернатором, ані тоді, коли працював заступником міністра.
З родиною жив у Києві на найманій квартирі – 60 квадратних метрів, прохідні кімнати, на бульварі Лесі Українки. Потім ми її викупили. Декілька років тому на батьківські збереження ми купили ділянку в Ворзелі і вирішили з дружиною будувати там будинок. Проте вийшов типовий недобуд у лісі...
Свого часу Верховна Рада ухвалила надати житлоплощу депутатам. Бажаючі могли одержати грошову компенсацію. Я подав заяву до комітету з регламенту і одержав суму, яка мені належала для розширення житлоплощі. Після чого на сімейній раді була епохальна ухвала: продати недобуд у лісі, квартиру на бульварі Лесі Українки, додати гроші, одержані в Верховній Раді і купити пристойне житло.
Отже, ще до революції ми купили квартиру на Старонаводицькій. Не буду прибіднятися: це не халабуда, а гарне житло. Хоча при купівлі квартира була одна з найдешевших: вона розташована на непрестижному третьому поверсі. Два поверхи в цьому будинку нежитлові, там – офіси. Квартира простора – в ній близько 156 метрів, за планом три кімнати. Але ми змінили планування, перегородивши одну кімнату. Тепер у кожного з дітей – свій закуток. Ремонтували до лютого, в’їхали туди в травні.
Отже, ані Порошенко, ані Ахметов, ані Пінчук, ані Суркіс, жоден з олігархів, як і корупціонерів, мені житло не купував...
– Юрію Віталійовичу, корупція – це посадові зловживання. Ви говорите про причетність до таких злочинів високих посадовців. А скільки їх вже виявлено?
– Вісімнадцять екс-голів облдержадміністрацій, 21 заступник, 5 екс-голів облрад, 72 голови колишніх і нинішніх райдержадміністрацій, 6 міських голів і керівників міськрад. Це справжня піраміда організованої злочинності, яка під прикриттям колишньої влади діяла в Україні. У зв’язку з цим, розповім вам про кричущий факт: у базі даних розшуку, який формує і провадить згідно з домовленістю країн СНД російська міліція, зникли всі, кого розшукує українська міліція. Як написано там – за ухвалою суду. Не існує механізму, щоб зняти з розшуку особу, яка оголошена в розшук іншою державою...
Півроку я змарнував на те, щоб стабілізувати відносини з російськими колегами. Цього року Україна на прохання правоохоронних органів Росії видала понад 140 осіб, які перебувають у розшуку. Вони ж нам видали тільки 40. Росія не видає громадян, яких вважає своїми політичними союзниками. Наприклад: нещодавній випадок у Санкт-Петербурзі. Працівники українського бюро Інтерполу у супроводі російських колег приїжджають до пітерського порту і знаходять пана Боделана, який там цілком спокійно працює. Після чого начальник місцевої міліції терміново вимагає полишити територію порту...
Отже, як ви бачите, ми працюємо далеко не в санаторних умовах. Проте я хочу, щоб громадяни знали: міліція свій хліб дарма не їсть. Незважаючи на всі проблеми, ми чесно працюємо на користь України!
