ДОРОГА УКРАЇНСЬКА ГРОМАДО!
ДОРОГИЙ СЛАВЕТНИЙ МАЙДАНЕ!
Шановні друзі, шановні побратими!
Я сьогодні гордий тим, що після 12 місяців українського достойного, красивого, цікавого життя ми сьогодні святкуємо роковини української свободи. Це істинна незалежність, яка після 14 років прийшла на українську землю.
Я знаю, що кожна людина, яка прийшла на цей Майдан, прийшла від того, що вона дуже любить Україну. Можливо, не простий час сьогодні, і в нас ідуть розмови про те, як ми впоралися з цими 12 місяцями. У чому є у нас розчарування? У чому у нас є перемоги? Чи тією дорогою іде Україна? Чи не схибили ми зі своєї путі? І багато-багато інших питань, які виникають для чесного люду. І тому мій виступ, шановні друзі, буде присвячений одному: вірі, як вийти із кожного Майдану із вірою про те, що ми йдемо абсолютно вірною дорогою.
Сьогодні ми повинні дати відповіді на ті питання, які турбують кожну чесну, порядну людину, яка прийшла на цей Майдан. Нам треба чесно розібратися у тому, що відбувається. Без усяких масок, без усякого акторства. Чесно сказати людям, чим ми живемо, що відбувається і що ми будемо робити.
Я прийшов сюди зі своєю родиною, із цими дітьми, які допомагали виходити 12 місяців назад, щоб я піднявся на цей подіум. Вони були тоді біля мене. Біля мене мої онуки, моя родина. Кожний із нас, шановні друзі, заплатили за те, що ми називаємо свободою. Кожний із нас. Я платив свою ціну. Кожен платив із нас свою ціну. Сплатила ціну і моя мама, яка через кілька днів після моєї інавгурації померла, власне кажучи, не приходячи у свідомість. Бо не кожна здорова людина може витримати ту боротьбу з бандою, яку ми вели рік назад. Ми тоді були єдині, бо ми знали, проти кого ми боремося. У мене запитання: коли ми прийшли до влади, коли люди прийшли з цього Майдану у службові кабінети, чому вони втратили ту етику, ту політичну мораль, яка їх тримала тут укупі, не дивлячись на те, що це різні двадцять політичних сил. Ми тоді говорили про одне: ми говорили про ідеали Майдану. От, власне кажучи, про перші уроки першої роковини українського Дня Свободи я хотів би сьогодні і говорити.
Перш за все, я хочу сказати тим, у кого опустилися руки, у кого хилиться голова. Друзі, як Президент своєї країни я стверджую: ми йдемо єдиною вірною дорогою – дорогою свободи, справедливості для кожної людини. У будь-якому розвиткові – політичному, економічному чи гуманітарному лежать три речі: демократія, свобода і верховенство права. З цими речами 12 місяців назад тут дерли ми горло. Щоб ці цінності відбулися в Україні. Тут мільйони людей казали: «Та не зарплати нам треба, та не пенсії нам треба, але дайте, щоб у цій країні була чесна влада, іншими словами, було право вибору, жила свобода і було верховенство, верховенство права, щоб тебе ніхто більше не мордував. За 12 місяців цієї ходи я стверджую, що ми не схибили з цієї дороги. Ми нею ідем. Але давайте цінувати виклик, шановна громадо! Те, що демократія, істинна свобода, права людини творяться не одним місяцем, це річ очевидна. Давайте не посипати голову України попелом. Від того, що через 12 місяців у когось з’явилися якісь розчарування. Не будьте скоростиглими, особливо у тих речах, які відносяться до нашого споживання.
Я переконаний, що моя нація, мій народ блискуче прожили, блискуче пройшли ці 12 місяців. І це дорога унікальна. І тому хочу говорити про те, що рік тому оцей Майдан став могучою рікою. Сюди зійшлися десятки потічків, які сюди вели і наші митці, і наші дипломати, і наша молодь, і наші представники силових структур. Окрему доблесть складала, можливо, невеличка, але доблесна армія українських журналістів. Ми вірили, ми можливо підписували останні документи Комітету спасіння. Ми знали, що нас можуть арештувати, але ми думали, що це єдиний спосіб сьогодні прислужити Україні. Ми це зробили. На цей Майдан людей вели різні житейські дороги. Але на них кожен звільнився від страху, байдужості, неправди. Тільки вільні люди могли зібратися на цьому Майдані. Знайти красивий вихід із того конфлікту, який у більшості країн закінчується громадянською війною. І це унікальний комплімент нації, який дає сьогодні увесь світ. Тому увесь світ сьогодні, як і 12 місяців поспіль, говорить про Україну. І я прошу вас, шановні українці, пишаймося цим!
Наступне. Помаранчевий Майдан питав у день і вночі: чого ти хочеш? Яких ти змін хочеш для своєї нації, для своєї держави, для своєї родини? Від нього, як і від власної совісті, ніхто не міг сховатися від цього запитання. Пряму і чесну відповідь мусить дати кожен громадянин, де б він не жив, якою б мовою він не говорив, до якого храму б він не ходив, які б політичні погляди він не сповідував. Майдан сказав: «Нам потрібні чесні вибори. Нам потрібна влада, яка поважає демократію і верховенство права, нам потрібні свобода і справедливість, аби власною працею здобути достаток і впевненість у завтрашньому дні». Кожен українець, хто серцем, хто розумом, прийняв його слово і волю. Львів і Донецьк, Чернігів і Крим, Волинь і Таврія, Гетьманщина і Слобожанщина – єдині у наших українських цінностях. Господь почув святу Шевченкову молитву:
«І всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
і братолюбіє пошли».
Лицарями Майдану були київські студенти, українські студенти і, власне, молодь. Я ніколи не забуду, як 23 листопада три тисячі викладачів і студентів Києво-Могилянки на спільних зборах прийняли рішення оголосити страйк і розіслати листи у вузи із закликом підтримати акції опору на підтримку Ющенка. Спільна заява дипломатів, де більше 500 співробітників підписали її. Міліція, яка щодня, дуже часто без форми, засвідчувала, що вона разом із народом. Журналісти. Як «5-й канал» оголосив голодування проти свавілля влади! Як 40 журналістів закликали владу припинити тиск на ЗМІ: як телеканали «Ера», «Тоніс», ТРК «Київ» казали глядачам правду! Не всі канали, на жаль, далеко не всі. Але я говорю про ті правдиві канали, які робили інформаційну революцію. Наталія Дмитрук – сурдоперекладач з УТ-1 зробила подвиг – в прямому ефірі сказала, що канали брешуть.
17 днів Майдану породили нове обличчя України. Світ побачив нову країну, сучасну націю, яка здатна формувати нове обличчя Європи. По-новому сьогодні і ми відчуваємо Україну у собі. Абсолютна більшість громадян України сьогодні сприймає Україну як єдину Батьківщину. Перелом відбувся у всіх регіонах України. В усіх соціальних і мовних групах. У першу чергу, серед молоді і людей із вищою освітою. Єдиною Батьківщиною Україну сьогодні вважає 90% громадян України. Два роки тому нас було 76%. 94% молоді єдиною своєю Батьківщиною вважають Україну. Два роки тому їх було 87%. П’ять років тому більше половини української молоді хотіло б народитися за кордоном. Сьогодні ми на повний голос говоримо про себе як про українську націю. Ми пишаємося своїм українством – у цьому найбільша перемога Майдану. Ми думаємо по-українськи. Ми відроджуємо свої корені, очищуємо від чужих міфів свою історичну пам’ять. Це непростий процес. Нам не вистачало останнього кроку, щоб примиритися, наприклад, в українському баченні перемоги над нацизмом, коли б учасники і Великої Вітчизняної війни, і Повстанської армії подали одне одному руки. Це не вдалося. Але я вірю, що цей крок буде зроблений, і я зроблю усе, щоб усі старі розбрати були в Україні подолані. Днями згадаємо іншу сумну сторінку української історії: Голодомор, який забрав 10 мільйонів синів і дочок у 32-му – 33-му роках. Нам треба винести уроки з цієї трагедії. Це потрібно нам, щоб усвідомити, що доля кожного – і мертвого, живого, і ненародженого уплетена у долю єдиної України. Майдан допоміг мільйонам людей утвердитися у своїй українській ідентичності.
26 листопада я вас усіх запрошую взяти участь у посадці калинового гаю на честь кожного українського села, яке у 32-му – 33-му рр. потерпало від голодомору. Ще одна безперечна перемога – це обретіння мільйонами людей гідності громадянина. Українці назавжди звільнилися від старої звички терпіти безвідповідальність, у тому числі і безвідповідальність влади.
Безперечною перемогою Майдану стало утвердження свободи слова. Воно стрімко набирає сили. Як і всі українці, я вітаю цей процес і зроблю усе для того, щоб він прискорювався. Я пропоную журналістському цеху партнерство. Переконаний, що незабаром преса стане в Україні четвертою владою. Знаю, що в українській журналістиці досить чесних професіоналів, які свій іспит владою витримають достойно. Найвищі журналістські стандарти, переконаний, стануть нормою, і це питання недовгого часу. Нарешті, перемогою Майдану стало отримання всіма нами свободи вибору. Ми захистили право українського громадянина самому обирати собі владу. Я гарантую, з першого дня виборчої кампанії парламентських виборів 2006 року вони будуть чесними, і вони будуть прозорими. На вибори 2006 року до українського парламенту не будуть працювати під жодну політичну партію ні державний офіс, ні державне приміщення, ні державний комп’ютер, ні державне авто.
Сьогодні, їдучи на роботу, я на одному із переходів читав лозунг: «Пора відповідати». І знаходяться три портрети там: прем'єр-міністра попереднього уряду, мій і Голови Верховної Ради. Я, шановні друзі, дійсно хочу відповісти на кожне запитання, яке буде виникати у полеміці, дискусії між владою і громадянином, між владою і бізнесом. Я хочу лише сказати, що як Президент я не буду зараз очима шукати шпоринки, де б зачепити свій погляд за підсумками тих 8 місяців, коли нова українська влада демонструє свою діяльність. Було різне, але багато, багато чого ми зробили того, що в цій країні ще ніхто не робив. І я цим пишаюсь, я цим горджуся і хочу деякі речі, як відповіді на ті запитання, все-таки офіційно передати. Я гордий тим, шановні друзі, що за 9 місяців в Україні створено 830 тисяч робочих місць. За 12 місяців буде створено 1 млн 100 тис. робочих місць. Це те, про що ми мріяли 12 місяців, стоячи на цьому Майдані. Я щасливий тим, що сьогодні в Україні навіть по офіційній методиці Міжнародної організації праці ми маємо 7,2 відсотка безробіття. Це найменше безробіття за 14 років української незалежності. Я цим горджуся, що це робота, в тому числі Українського Майдану. Я хочу сказати, що горджуся тим, що коли 12 місяців назад ми мріяли про те, як скоротити до 12 місяців службу в Українській армії хлопцям, ми це зробили. І сьогодні наші хлопці, хто має вищу освіту, слугують 9 місяців в Українській армії, хто має середню освіту – 12 місяців. Я гордий тим, що 12 місяців назад ми тут говорили, що виведемо українські війська з Іраку. Ми завершуємо третій етап через 20–25 днів по виводу останнього свого солдата з Іраку. Ми виконали те, що обіцяли перед Майданом. Ми говорили про те, що «Криворіжсталь», вкрадена попереднім урядом Януковича, буде повернена в державу і чесно на повторному конкурсі буде приватизована. Ми це зробили. Ми отримали надходження до бюджету, які на 20 відсотків більше від усіх надходжень від приватизації за всі роки української приватизації. Ми говоримо тільки про один об'єкт. А таких стратегічних об'єктів в Україні було десятки. От тепер і запитання до януковичів, до медведчуків, до кучмів: де ті стратегічні об'єкти, куди вони ділися, де національний бюджет, де медик, де солдат, де вчитель? От ми й говоримо про нову владу, прихід якої, безумовно, принесе вигоди кожному, якщо це влада чесна, демократична і професійна. І тому мені особливо приємно говорити, що за 10 місяців заробітна плата пересічного українця збільшилася на 35 відсотків. Це не так часто буває в нашій історії. Що доходи реальні збільшилися на 24 відсотки, що заробітна плата вчителя, медика, працівника культури виросла на 57 відсотків. Мені здається, що це не такі часті показники у нашій історії. А коли ми говоримо про українського пенсіонера, мітинги 12 місяців назад, коли ми закінчували і їхали додому, то по смітниках ми бачили пізно вночі, як там знаходилося дуже багато київських пенсіонерів, які шукали об'їдки з чужого столу. Я щасливий тим, що вже 8 місяців у цій країні мінімальна пенсія дорівнює прожитковому мінімуму. Я щасливий, шановні друзі, тим, що за 7 місяців ми зробили держзамовлення на вищу освіту серед української молоді не на 45 відсотків, як це було 12 місяців назад, а на 54. І 12 тисячам українців, молодих українців, дали можливість доступитися не просто до вищої освіти, а дали можливість доступитися до безплатної вищої освіти. Я хочу цим гордитися. Я хочу гордитися тим, що коли ми проводили рік назад мітинги на Майдані, резерви Національного банку були 9 з лишком мільярдів доларів. Сьогодні вони складають більше 15 мільярдів і ростуть темпами, які є найвищими в Європі, у Росії і в Китаї. Я хочу цим гордитися, бо це робота Помаранчевої революції. Я хочу стверджувати, що рівень інфляції, який був декларований, що він буде однозначний, він буде однозначний. Хай він буде 9 відсотків, чи 9,8 відсотка, але він буде однозначний. Я шаную і хочу говорити те, що рівень тінізації економіки за останні 9 місяців скоротився на 6 пунктів. І, дякуючи скороченню рівня тінізації, сьогодні український бюджет виконується на 70 відсотків більше рівня надходжень попереднього року. Це відповідь на те, що дає чесна демократична і професійна влада.
Я хотів би говорити про те, що і та динаміка, яка є і в сільському виробництві, промисловому виробництві, друзі, це не є та проблема, яка неминуча. Ми її вирішимо. І валовий продукт у нас буде рости не 3%, не 4%, у нас він буде вищим, я сподіваюся, і рівня попереднього року, і рівня того, якого досягли наші сусіди.
Я хотів би сказати, що за цей період Україну пізнав світ і Європа. До нас вдвічі більше стало приїжджати громадян з Європейського Союзу. Це за останні 6 місяців, коли ми відмінили візовий режим до країн Європейського Союзу. Через декілька днів починається в Києві саміт «Україна – ЄС» під головуванням Тоні Блера, де ми сподіваємося отримати статус країни з ринковою економікою. Два дні назад почалися офіційні переговори про лібералізацію візового режиму для громадян України при поїздках до Європейського Союзу. Скасовані торгові й митні санкції проти України урядом США, скасована поправка Джексона-Веніка.
Зроблено багато справ. Починаючи з І кварталу наступного року, Україна стане членом Світової організації торгівлі. Ми зробили багато роботи в цьому плані, особливо за останній час. Але ви бачите ту полеміку, яка розгортається в парламенті. Не завжди, далеко не завжди ми там знаходимо єдинство українських інтересів.
Я щасливий тим, що 2 грудня в Україну приїжджає 39 представників країн, більше 10 президентів, прем`єр-міністрів на форум демократичних сил. Я щасливий від того, що з кожним місяцем Україна стає регіональним лідером, лідером, який ініціює врегулювання не тільки заморожених конфліктів, але й цінує сучасні, цікаві міжнародні проекти.
Але я вірю, шановні друзі, що у нас вистачить мужності сказати про наші помилки, про те, що у нас не вдалося. Зроблено, дійсно, багато. Але зроблено не все. І для того, щоб Україна квітла, ми повинні давати відповіді на будь-які запитання, в тому числі й неловкі. Багато часу було втрачено через помилки і прорахунки. Були відверті прорахунки, якщо говорити про те, що спіткало країну через адміністративне втручання у ринок, зокрема в ціни, ті кризи – бензинова, м`ясна чи цукрова. Я переконаний, що це не те, чим ми можемо гордитися і покласти на олтар українських подвигів. Прикро від поступку, коли Україна закрила економічні зони, закрила більше 500 проектів, серед яких, повірте, було багато інвесторів, які з доброю душею прийшли, вклали свої кошти, розгорнули діяльність з надією, що вони будуть працювати на Україну. Це прикра помилка, яка серйозно сформувала конфлікт між регіональною владою, дуже часто між центральною владою і конкретним бізнесом. У найближчий тиждень ми його завершимо виправляти. Ми знаходимо відповіді на те, як бізнес знайде свої відповідні мотивації у скасуванні платежів по податку на додану вартість, митних платежів, якщо мова йде про експортні операції. Ми переконані, що можна було більш коректно обійтися й у питанні так званої реприватизації. Не насторожувати, не лякати бізнес багатьма проектами, які ставили під сумнів їх достойність чи законність. Але я, шановні друзі, хочу цим сказати, що навіть не є проблема робити помилки. Гордість і щастя повинні визивати можливість виправляти ці помилки.
І тому з першого дня, коли ми говоримо про формування української влади, українського уряду, мій підхід був ясний і зрозумілий. У мене був один критерій, на базі якого я пропонував формування уряду та інших виконавчих структур в Україні. Перша позиція – це те, що самі високі урядові пости регіональної виконавчої влади, других інститутів влади я запропонував зайняти тим людям, які стояли у мене на Майдані за спиною, які пройшли зі мною – дехто парламентські вибори, дехто президентську гонку – і виграли. Жодної випадкової людини, я хочу підкреслити, я хочу, щоб ви почули, окрім людей з Майдану, окрім людей, яких акцентував Майдан, в українському уряді, українській владі не було. Чи це мова іде про Зінченка, чи це мова іде про Порошенка, чи це про Кінаха, чи про Тимошенко, чи про Луценка, чи про Безсмертного, чи Червоненка, чи Томенка, чи Пинзеника – це ті люди, які стояли поряд зі мною в дні Помаранчевої революції. Це ті люди, які формували значні, важливі кроки, які відносяться сьогодні до Помаранчевої революції, і тих потуг, які ми відносимо до цього славного періоду. Це ті обличчя, які, власне кажучи, творили революцію. Я передав достатньо повноти влади кожному із них. І ніхто із них не жалкував, я переконаний сьогодні, що їм чогось не вистачало. І радів тому, як із перших днів почалася робота, тому що вірив, і сьогодні в цьому переконаний: це люди достатньо професійні, це люди, які пройшли велику політичну школу для того, щоб творити блага для цієї країни. І тому в мене була ясна і конкретна надія: ці люди були єдиною командою тут на сцені, ці люди будуть єдиною командою, якщо вони перейдуть в службові кабінети. Але бути в опозиції, бути на Майдані і працювати в службових кабінетах – це дві різні речі. І коли я бачив як з кожним місяцем у цій команді починає пропадати командний дух, я починаю говорити з кожною стороною, друзі, про недопустимість цих процесів. Ця робота проводилася до останнього дня. І я ще раз хочу сказати: та неважливо, друзі, неважливо, що із 6,5 відсотка приріст валового продукту в січні місяці скотився до мінус 1,6 у серпні місяці. Неважливо навіть те, що ми 2,5 мільярда торгового сальдо спалили за 6 місяців, та неважливо навіть і той ріст цін, який торкнувся чи цукру, чи м'яса, чи ковбаси, чи крупи. Я кожну цю позицію знаю в цифрах. Саме страшне, що та команда, яка була єдиною на цьому Майдані, стала дещо іншою в службових кабінетах. І тому, ті зусилля, які я робив, починаючи з останніх тижнів серпня і вересня, ми до 11 годин ночі сиділи, мирячи одну сторону з іншою. Моя вимога була одна – схаменіться, подайте один одному руки. Це потрібно Майдану, це потрібно Україні, це потрібно тим речам, які ми ставили за мету як ціль наших досягнень. У мене складалося все, про що й домовляються, потім я був зраджений. Потім ще давав надію, але трапилося, шановні друзі, те, що трапилося. І сьогодні мені здається – це також урок Майдану. Нам треба з цього всього робити висновки. Нам не треба робити міфи, нам не треба робити легенди, а говорити про ці речі чесно. Корупцію в цю країну не Майдан Незалежності приніс, не ті люди, які стоять сьогодні в мене за спиною, стояли 12 місяців.... Але як трапилося, що цей ярлик причепився до представників Помаранчевої революції? Хай би доказово, хай без суду, хай без жодного факту до сьогодні. Чому нас роз'їла ця ерозія? Тому, що почали працювати не ідеали Майдану, а приватні амбіції. Це проблема була, і вона розвела команду. Оцих високих достойників, мудрих людей, які 12 місяців минулого року стояли поза моєю спиною. І тому, шановні друзі, говорячи про вибір, говорячи про іспити і говорячи про..., я дуже хотів би, щоб та команда, яка знову стоїть за моєю спиною, чесно винесла ці уроки. Не фальшивила, діяла і говорила чесно.
Друзі, я прошу не перетворюйте Майдан на парламентські вибори 2006 року. Прошу вас, друзі. Ми говоримо зараз про День Свободи. Давайте будемо мудрими і коректними цій пам'яті.
Друге, друзі. Я переконаний, що Україна буде віднині демократичною вільною країною. Її не торкнеться жодний відкатний процес, який би зачепив її демократію. Уже у цій країні буде панувати і свобода слова, і свобода вибору, в тому числі й політичного вибору, і верховенство права. Але ми повинні чесно говорити, що без змін, без руху ми будемо бачити мертву Україну, яка була 13 чи 12 років до нас. Тому ми повинні говорити про політику змін, про політику реформ. Мені дуже хотілося, шановні друзі, щоб будь-який представник уряду говорив про свою частину тих завдань, які стоять перед ним, щоб віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань говорив про пенсійну українську реформу: а давайте ми її зробимо, а давайте зробимо реформу освіти, яка глибоко корумпована. Давайте зробимо так, щоб українська медицина стала доступна до українця. Я хотів би, щоб віце-прем'єр з гуманітарних питань говорив про ці речі. Я хочу, щоб міністр економіки говорив про економіку, а не про РНБО і про його рішення. Я хотів, щоб кожний, хто працює і представляє український уряд, ніс свідому відповідальність за те, що він не опозиція, що він віднині відповідає за кожний епізод, який трапляється в цій країні. І найкраща відповідь свого достоїнства – це відповідь за свою кафедру. У нас шикарні цікаві завдання, друзі, на майбутнє. Для цих завдань я хочу зробити основний посил до всіх вас, щоб ми дійсно вийшли із цього Майдану і святкування 1-ї річниці для української свободи було ще сильнішим і ще об'єднанішим. Я переконаний, що кожен із вас зрозуміє: якщо ми хочемо бачити заможного українця, нам треба бачити Україну в змінах, Україну в русі. І тому, я хотів би говорити про деякі речі із набору порядку денного 2006 року.
Хотів би почати з того, що ми розпочали на цьому Майдані – боротьба з корупцією. Я хотів би почати з того, що корупцію в цю країну привів не Майдан Незалежності. Корупція в цій країні процвітала вже більше 10 років – від верхнього ешелону до нижнього. І в рейтингу найбільш корумпованих країн Україна ніколи не опускалася нижче 120 місця, і це ви добре знаєте. Але що приніс Майдан? Майдан приніс нам свободу говорити про цю проблему вперше. 15 місяців назад жоден владний службовець, чи простий громадянин, чи журналіст, я думаю, мало що могли сказати в цій країні про корупцію. Хоча добре знали, що вона починається від медичного кабінету чи школи, університету чи службового кабінету.
Тепер ми розробили план боротьби з корупцією, який не входить в план 5 чи 12 місяців. Це зло, з яким треба боротися, можливо, не один рік. Але ми заявили в першому році параграф № 1. Очевидно, корупція серйозно буде мінімізована, якщо до української влади прийдуть чесні службовці, у яких мораль – біблія, духовність – не дадуть можливості переступити межі, за якими починається корупція. Ми замінили декілька тисяч службовців, друзі. Це була робота перших 7-8 місяців. Цього об`єму роботи ніхто в Україні не робив. Не до всіх дійшли. Не всіх вірно визначили. По комусь треба пройти і по другому колу. Можливо, десь треба пройти по третьому колу. Адже ми говоримо про нову українську владу, моральну владу, яка повинна мати свій новий почерк. І давайте ми будемо тут терплячими. Це надзвичайно важливе питання.
Параграф № 2, коли ми говоримо про корупцію. А ми, можливо, не маємо чиновника, який володіє надзвичайно великими повноваженнями, очевидно, так. Почали ревізію виконавчих актів, почали ревізію законів, постанов уряду і указів Президента. Виявляється, із 9 тисяч регуляторних актів для того, щоб ми мали прозоре, конкурентне поле, зрозумілу процедуру призначень, ліцензій, конкурсів, нам треба відмінити більше 5 тисяч актів.
2 тижні назад парламент приймає два чудових закони, які відносяться до регуляторної політики. За 6 місяців ми серйозно переглянемо функцію державних службовців. Це друга відповідь на те, як серйозно унеможливити систему корупції в цій країні.
Третій параграф. Судова система і прокуратура. Ми маємо корумповану судову систему. 12 місяців назад ми тут говорили, де знайти правду, в якому суді у цій країні. І ми тоді об`явили: найголовнішим етапом повинні стати боротьба з корупцію, проведення фундаментальної судової реформи. Бо такий, яким суд сьогодні є, він мало кого влаштовує. Він влаштовує меншість, а не влаштовує більшість. Коли декілька днів назад районний суд приймає рішення про скасування Указу Президента про відставку Генерального прокурора, це сприймається як анекдот уже. Коли Президент виконує виключно конституційну норму, яка не піддається ревізії в будь-якому суді, окрім Конституційного Суду. Районний суд сьогодні демонструє, що він може плювати на ті порядки, які є в цій країні, плювати на цю демократію, плювати на все, бо вони були безкарними завжди. Велика проблема – українська прокуратура. До недавнього часу, я переконаний, то був політичний інститут, інститут з політичними амністіями. Сотні й тисячі справ за 8 місяців туди було направлено, які стосувалися 77 керівників районних адміністрацій, 19 керівників обласних адміністрацій, 3 голів обласних рад, більше тисячі – рівня державних службовців. За 9 місяців роботи прокуратури ми не отримали практично жодного рішення, яке б говорило про те, що діями прокуратури покладено край економічній злочинності, службовій злочинності і корупції. І тому, шановні друзі, я не хилю голову, а дивлюся вам у вічі і кажу: ми повинні провести в цій країні, щоб мати верховенство права, судову реформу, реформу прокуратури – і це внесок у боротьбу з корупцією. Без цього ми не можемо дати відповідь, як вивести корупціонера з рядів виконавчої влади, з парламенту, з місцевих органів влади.
Четверта позиція. Ми хочемо, щоб державний службовець був достойником, щоб він отримував заробітну плату, достойну його роботі, і тому піднімаємо заробітну плату, збільшуємо удвічі фонд заробітної плати суддям. На 68% цього року підняли заробітну плату органам місцевого самоврядування з надією на те, що для багатьох совісних людей цей крок сприйметься як можливо перша засторога – не бери хабара, будь чесним, служи Україні. Я переконаний: ті кроки, які я назвав, і ті, які передбачені в указі Президента, – це буде відповідь на те, як у найближчі часи Україна справиться з такою ганьбою, яку ми отримали від режиму Януковича – Кучми, що називається корупція. Ми з цим справимося, але, друзі, не опускайте голови і не сипте свої голови попелом. За тижні, чи за місяці це не робила жодна нація, і давайте будемо достойні виклику.
Тема друга. Нам треба виконати завдання і створити нову систему освіти в Україні, систему освіти, яка була б доступна кожному українцю. Ми почали з того, що радикально змінили систему державного замовлення. Я вже вам назвав цифру, як за допомогою тільки свідомих, ціленаправлених рішень у цьому році державне замовлення по вищій освіті ми підняли на 9 пунктів і досягли 54%. 12 тисяч молодих людей отримали цей доступ. Тепер мова йде про те, як у замовленні наступного 2006 року окремо виділити позиції, які б торкалися дітей-сиріт, інвалідів, дітей із багатодітних родин чи родин малозабезпечених, як встановити систему зовнішнього аудиту, як вступні іспити до ВУЗів України повинні відбуватися на справедливій, об'єктивній основі, а не на хабарах. Як зробити так, щоб дитина в своєму житті не зустрічалася перший раз з хабарництвом у стінах ВУЗу. От для цього ми зараз формуємо систему зовнішнього тестування, яка дасть змогу, перш за все, у 2006 році державне замовлення на спеціалістів вищої і середньої спеціальної освіти розмістити тільки там, де будуть проведені незалежні вступні іспити. Я хочу підкреслити: ми хочемо підняти стипендії, заробітні плати вчителям, зробити фінансування комп'ютерних програм і забезпечення комп'ютерами вищої і середньоспеціальної української школи. Бо ми переконані в одному – хто переможе в освіті, той переможе у світі. Це та галузь вкладення українських капіталовкладень, перш за все бюджетних, яка буде мати пріоритет у 2006 році.
Ми говоримо про здоров'я нації. Кожний місяць на 35 тисяч скорочується українська нація. Самими провідними хворобами нації є інфаркт, є рак. На межі інтенційних тенденцій знаходяться захворювання туберкульозом, ВІЛ/СНІД. І тому в доктрині 2006 року ми чітко проголошуємо:
Перше. Головний акцент медичної політики наступного року буде направлений на медицину первинного рівня, на ту медицину, яка обслуговує село, селище, де кожний лікар знає свою родину. Йому ми сьогодні виділяємо більше півмільярда фінансування на закупівлю нового обладнання, установлення стандартного робочого місця сільського лікаря. Ми говоримо про підвищення заробітної плати тих людей, які працюють у сільській медицині. Ми говоримо про те, як сільську медицину забезпечити спеціалізованими автомобілями, як дати шану істинно первинній українській медицині.
Тема друга. Боротьба з раком для України стає пріоритетним завданням. Я цю тему беру під свій особистий контроль. Друга тема, яка формується сьогодні у створенні Координаційного комітету, окремого комітету у Міністерстві охорони здоров'я – це Комітет з боротьби з ВІЛ/СНІДом і туберкульозом. Це дві програми, на яких ми встановлюємо спеціальне фінансування, спеціальні відповідні медичні структури і утворюємо при кожному районному, обласному центрі відповідні заклади, які забезпечать реалізацію боротьби з цими хворобами. Я переконаний, що це буде програма, до якої підпишеться багато міжнародних структур, організацій і переговори, які вчора відбулися з представником Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй щодо співпраці України у цьому питанні, були ще одним свідченням цього. Попереду нас чекає комунальна реформа, попереду нас чекає, накінець, пенсійна реформа. Це та карта бою, це той план дій, який влада повинна продемонструвати у 2006 році.
Я повинен дати відповідь на декілька реплік, які звучали тут. Тут було голосування з приводу Меморандуму влади і опозиції. Я хотів би, шановне українське панство, сказати наступне. 12 місяців назад, коли ми стояли на цьому Майдані, ви пригадуєте, як нас інформували про результати засідання у Сєверодонецьку, де була сформована політична ініціатива створення Східноукраїнської Республіки. І туди приїхали політичні аутсайдери, які шукали своє спасіння через розкол нації. І тоді, окрім європейських прапорів, крім багатьох гасел підтримки виборчої кампанії, було одне гасло – «Схід – Захід разом». Я знаю, як значна частина людей, які стояли на Помаранчевому Майдані, продукти харчування носили до стадіону «Динамо», бо в тих хлопців у палатках, окрім горілки, нічого не було. І ви носили шматки, ви носили продукти для того, щоб підтримати цю команду, подати один одному руку і сказати: «Хлопці, ми ж громадяни України. Над нами єдина Україна». Незалежно від того, якої ти віри, якою ти мовою зі мною говориш, яку ти політичну силу, кінець кінцем, підтримуєш. Це не так важливо. Але давайте не ставити за мету розкол країни. І коли ми говоримо про те, то, вибачте, є в цій країні таке явище, як Янукович. Є таке явище, як опозиція до чинної влади. Є, це правда. Я не хочу описувати, яке це явище. Але я хочу вам одне сказати. Друзі, а коли мова йде про те, що Україна повинна єдиною бути, то нам не варто про це говорити у цьому колі? Переконаний, що варто. А коли мова йде про те, що вибори 2006 року, можливо, вперше в цій країні ми проведемо чесно. Нам варто говорити – владі – з опозицією, чи ні? Варто. Тому що мова йде тут не про Януковича, а про тих людей, які підтримують інші політичні сили, які також є громадянами України. А коли ми говоримо про бюджет 2006 року, нам треба його підтримувати, нам треба жити з бюджетом, чи ні? Коли ми говоримо про СОТ, нам треба говорити чи не треба? Бо серед своїх не находимо 226 голосів, щоб його підтримали і голосували.
Друзі! Давайте думати мірками людей, які прийшли з Майдану до влади і відповідають за єдність нації, за єдність країни. І тому, шановні друзі, я закликаю вас не забувати одну із цінностей і святостей Майдану: ми єдині, нас ніщо не може ділити. Я знаю, як зараз буде йти, щоб у спину українській нації ще останнє жало втикнути, голосування про НАТО, референдум по ЄЕПу і багато інших речей, які ставлять за мету продемонструвати в цей складний політичний час одне – українці, та ви різні, ви ж дивитеся на НАТО по-різному, ви на ЄЕП дивитеся по-різному, ви по СОТу дивитеся по-різному, ви ж говорите різними мовами, у вас же різні конфесії, ви під іншими образами ходите. А я кажу: не гніться, друзі мої, не йдіть на ці солодкі вудочки. Ми це вже пережили 12 місяців. Головний урок, який ми винесли. Ми хочемо перемогти на виборах 2006 року? Хочемо. Відповідь одна: ця команда, яка стоїть за моєю спиною, повинна бути єдина, повинна бути в одній купі, подати один одному руку. Якщо у серці є Україна, ми повинні пам`ятати одне: виклик, який у нас стоїть на вибори парламентські 2006 року – це не вибори парламенту, це не вибори прем`єр-міністра, а це відповідь на те, що ми 12 місяців завоювали і називаємо українською свободою, українською демократією, українськими правами вільності. Чи воно збережеться, чи ми передамо цю українську вже історію у спадок попередньому режиму? Це питання найактуальніше.
І те, що сьогодні помаранчева коаліція у..., це не кращий привід говорити про вибори 2006 року, не кращий привід. Але я переконаний був в одному: Майдан і зараз їх об`єднає. Майдан приведе докупи, тому це не питання «его» 15 чи 20 чоловік. Це воля переконань 10 млн. українців. Ми повинні отримати перемогу демократичних сил у березні 2006 року. Це наша обіцянка, тому що переможні вибори Президента України можуть бути переможними лише при демократичних перемогах у парламент України 2006 року. Це єдине ціле, це не можна розділяти.
І тому, шановні друзі, говорячи про це, я хотів би звернутися до всіх вас, хто сьогодні є на цьому Майдані, і хто рік тому був на цьому Майдані. Україні потрібні активність, цілеспрямованість усіх громадських структур, які захищають свободу, демократію, права людей. Потрібні пильні, відповідальні медіа, які говорять громадянам правду, потрібні енергійні підприємці, які рухають вперед і економіку, і створюють робочі місця. Україні потрібні енергія і патріотизм усіх громадян, об`єднаних любов`ю до своєї країни і до своєї свободи.
Присягаю кожному із вас: я готовий зробити все для нашої єдності. У першу чергу – для об`єднання тих сил, які разом були на Майдані і сповідують його цінності. Тільки наше порозуміння є гарантією тих змін, про які ми щойно говорили. Ще раз нагадую про силу, яку дала нам українська свобода. Сьогодні, як і завжди, ми будемо святкувати День української Свободи. Він буде нагадувати, що вільні й єдині ми досягаємо всього, що на Майдані ставилося як мета нації. Збудеться мрія про процвітаючу, вільну незалежну Україну, якою ми тут жили, пишалися.
Слава українському Майдану! Слава кожному із вас! Слава вільній українській нації! Слава Господу Богу! І слава Україні!
