Педагогів і лікарів часто порівнюють, мовляв, одні лікують тіло, інші – душу. Згадала про це, розмовляючи з Людмилою Петрівною Апостоловою, заступником директора одеського СПТУ № 5, де навчають майбутніх швачок і кравців.
Напередодні Дня інвалідів тут відбулося велике свято, яке показало, що тільки справжнім педагогам можна довірити дітей і підлітків, скривджених долею.
Справа в тому, що в цьому училищі не перший рік навчають інвалідів, слабковухих і з великими втратами слуху. Звичайно, майбутнім кравцям і швачкам краще розповісти, а потім все показати. Тут же доводиться в основному відкривати таємниці професії за допомогою своїх рук. Що ж, хвороба будь-яка, а тим більше невиліковна, завжди робить життя людини невільним, вносить у неї багато обмежень.
Але слухаючи Л.П. Апостолову, починаєш сумніватися в цій істині.
– На сьогоднішній день у нас навчається 55 осіб, тобто, шість груп, – розповідає вона. – Це підлітки-інваліди з одеських шкіл-інтернатів № 91, 97. Дуже енергійні, життєлюбні, а за працьовитістю і здібностямя не поступаються здоровим учням.
Так, важка недуга не заглушила в цих дітей любов до життя. Давно знаю, що в цьому училищі панує незвичайна атмосфера, в якій немає місця злості, байдужості та образам. Діти з дефектами слуху дружать з іншими – разом відзначають свята, екскурсії, дискотеки. Так, що сказати, для деяких випускників ця дружба завершилася шлюбом – нещодавно два весілля уже відзначили. Хлопець одружився з глухою дівчиною і дуже її кохає.
Коли Людмила Петрівна розповідає мені ці історії, чергові фрази про «адаптацію інвалідів, їхнє входження в суспільство» наповнюються реальним людським змістом.
Ось і напередодні Дня інвалідів тут відбулася науково-практична конференція з правового захисту молодих інвалідів. Організовано свого роду бліц-турнір – «знай свої права». Все це стало можливим завдяки кафедрі педагогіки ОНУ ім. І.І. Мечникова і доценту О.С. Сокур.
Чимало й інших помічників у цього училища, де дали притулок підліткам, позбавленим слуху. Це – низка швейних підприємств, громадських організацій. Цього разу матінка Рафаелла принесла подарунки для сиріт та інвалідів. На жаль, тут рідко бувають представники фондів – дитячих, благодійних та інших... Швидше за все, вони займаються «благом» винятково для себе і своїх близьких, але про це окрема розмова.
А поки що Л.П. Апостолова розповідає мені про перспективи – адже на базі СПТУ-5 відкривається університет культури, мистецтва М. Поплавського. Отже, з'являться тут спеціальності іншого профілю: дизайнери, перукарі, візажисти. Ці фахи з успіхом зможуть опанувати ті, хто позбавлений дару чути.
