Як неодноразово зазначалося експертами ВООЗ, «хода» ВІЛ/СНІДу по світу може призвести до найкатастрофічнішої в історії людства епідемії, яка реально загрожує його розвитку. Ситуація, що склалася в різних країнах, свідчить про зниження через поширення інфекції середньої тривалості життя, збільшення потреб суспільства щодо медичної допомоги, загострення проблем бідності та соціальної нерівності, стрімке зростання витрат на боротьбу із соціально небезпечним захворюванням. Нині у світі ВІЛ-інфекцією заражено понад 42 млн. чоловік, померли від СНІДу 15 млн.
В Україні вже чимало зроблено для профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом, ухвалено відповідну національну програму. Ось і Президент заявив, що бере під особистий контроль розв’язання злободенної проблеми. Але поки що невблаганна статистика констатує: в Україні зафіксовано один з найвищих у Східній Європі показників кількості ВІЛ-інфікованих. А Одеська область залишається в сумному списку «лідерів» щодо поширення ВІЛ/СНІДу.
Як уберегтися від інфекції, що робиться для запобігання її поширенню, де можуть реально подати кваліфіковану допомогу ВІЛ-інфікованим – на ці запитання наших читачів відповідає заступник головного лікаря обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом Олександр СИДЯЧЕНКО.
– ВІЛ/СНІД давно вирвався за межі так званих груп ризику, насамперед ін’єкційних наркоманів, і укорінився в різних прошарках соціуму. Водночас серед наших співвітчизників широко поширена ціла низка міфів про ВІЛ/СНІД, звичайно, не без участі “усної народної творчості”, яка цвіте пишним квітом насамперед там, де панує інформаційне невігластво. З одного боку, є непоінформованість про реальні шляхи поширення інфекції, через що 67% молодих учасників соціологічних опитувань, які не належать до груп ризику, щиро вірять у те, що ніколи в житті “не перетнуться” з ВІЛ. І лише 41% із них відповідає “так” на запитання про використання при сексуальних контактах такого простого і надійного засобу захисту від ВІЛ, як презерватив.
З іншого боку – протилежна крайність, теж через недостатню інформованість: абсолютно безпідставні міфи про поширення інфекції через рукостискання, поцілунки, посуд, укуси комарів або при відвідуванні місць громадського користування. Нічого такого не встановлено!
А тепер про те, як можуть перетнутися шляхи-дороги молодих людей із ВІЛ. І про те, чому дедалі більше з’являється ВІЛ-інфікованих у цілком благополучних родинах, серед інтелігенції, наукових, творчих працівників і тощо (раніше цю інфекцію пов’язували, переважно, з маргінальними групами населення).
Древні мудреці не даремно радили: “Почни з себе”, маючи на увазі самовиховання. І передусім, критично постався до спокус, яких сьогодні, як то кажуть, над вінця. Скільки діє нічних клубів, саун, масажних салонів із наданням найінтимніших послуг – гуляй досхочу, аби гроші. А газетні багатообіцяючі оголошення в розділах “Знайомства”, які вражають відвертістю, а то й неприхованою безсоромністю!
І внутрішній “стоп-сигнал” найчастіше не спрацьовує там, де треба бути обережним. Робота, будинок, сімейні турботи – це так буденно, а душа бажає свята. Тим більше, так просто його улаштувати: один дзвінок по мобільному телефону – і розкошуй. Кому що до вподоби.
Чи ось картина, яку досить часто спостерігаю на Київській трасі (вона проходить неподалік від обласного СНІД-центру): іномарка гальмує біля узбіччя, через пару хвилин розмови до кабіни впурхує одна з дівиць секс-бізнесу, які стоять уздовж шосе і чекають “клієнтів”. На жаль, вони практично завжди знаходяться. І не думають у цей момент ані про родину, ані про ризик зараження. Лише коли мине певний час, любитель таких розваг починає відчувати: з ним щось не те діється.
Перше, що визначається із захворювань, які передаються статтевим шляхом, – гонорея, потім сифіліс, герпетична інфекція, хламідіоз, і тільки через 3-6 місяців у крові можуть бути виявлені антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Уявляєте собі стан людини, яка дізналася про діагноз? Усе, кінець світу, катастрофа, трагедія, а що сказати дружині чи коханій дівчині? Починається цілковита депресія, а, може, й руйнування сім’ї, бо лікування всіх венеричних захворювань необхідно провадити обом партнерам: приховати неможливо – кайся в гріхах. Якщо ж виявлено ВІЛ, треба бути готовим до того, що інфекція може призвести до СНІДу, а це загрожує найсумнішим результатом. За 18 років роботи з такими пацієнтами (відтоді, як в Одесі було встановлено перший випадок зараження на ВІЛ) лікарі дійшли висновку, що з моменту інфікування до переходу в стадію СНІДу в ін’єкційних наркоманів цей період триває до 5 років, у тих, що заразилися статтевим шляхом – до 10 років. При переході до стадії СНІДу врятувати людину практично неможливо. Приєднуються так звані опортуністичні інфекції (туберкульоз, токсоплазмоз, пневмоцистна пневмонія, герпетична інфекція,кандидози тощо), які буквально пожирають організм, а імунна система не працює: зростає кількість вірусів у крові, і різко падає зміст лімфоцитів (СД-4). Будь-яка інфекція, яка приєдналася, може дати непередбачуваний наслідок.
Одеські медики одними з перших в Україні, з 1987р., почали провадити обстеження населення на ВІЛ. Вже 1989 р. в Одесі відкрився міський центр із профілактики та боротьби зі СНІДом, теж перший у країні. 1990 р. він був перетворений на обласний. Саме тут концентруються всі питання лікувально-діагностичної, профілактичної роботи і диспансеризації ВІЛ-інфікованих, провадиться постійний моніторинг поширення інфекції.
Спочатку виявлялися одиничні випадки ВІЛ-інфекції, а з середини 90-х років, зі збільшенням числа ін’єкційних наркоманів, різко зросла і кількість випадків ВІЛ-інфікування: щорічно їх стало реєструватися 1200-1400. Загалом було виявлено понад 20 тисяч ВІЛ-позитивних громадян, на диспансерному ж обліку тільки 11,2 тисячі. Решта, одержавши однократну невтішну відповідь із лабораторії, більше не переступали порогу облСНІД-центру, “пішли в себе” разом зі своєю трагедією, а це геть неправильно. Є дуже багато прикладів, коли після першого позитивного результату на ВІЛ повторне дослідження дає негативну відповідь, особливо часто це буває у вагітних жінок у період захворювань на якісь інші інфекції. Отже, немає потреби відразу ж ховати себе в могилу, а треба прийти до нас – центр спроможний допомогти таким пацієнтам.
З 1995 р. ми почали провадити профілактику передавання ВІЛ від інфікованої майбутньої матері до дитини, і 90% таких матерів сьогодні народжують здорових дітей. Тільки потрібно вчасно звернутися до лікарів, пройти обстеження і далі суворо дотримуватися порад фахівців.
Два роки тому, за підтримки міжнародних організацій, ми почали застосовувати високоактивну антиретровірусну терапію (АРТ) трьома препаратами. Мені особисто довелося бачити в США хворих, які перебувають на такому лікуванні. Деякі живуть понад 20 років після встановлення грізного діагнозу, у багатьох захворювання перейшло, завдяки АРТ, у приховану форму: вірус присутній у крові, але в дуже малих концентраціях, і не може розмножуватися. Люди активні, живуть повноцінним життям, але препарати треба приймати постійно.
У нас зараз 500 чоловік на такій терапії, але ця кількість – не межа, її можна збільшити. Препарати є в потрібній кількості, лікування провадиться безкоштовно.
Якщо ці рядки читають ті, хто має однократний позитивний результат на ВІЛ, та й ті, кому вже поставлено діагноз, – вступайте до нашої програми. Але при цьому і ви самі маєте докласти максимум зусиль до самовиховання, почати із себе: обрати здоровий спосіб життя і відповідну до нього модель поведінки в суспільстві, особливо в сексуальному стосунку. Якщо споживаєте ін’єкційні наркотики, необхідно від них відмовитися: тут допоможе Програма замісної терапії, яка почала працювати в області.
Сьогодні ми спроможні охопити якомога більшу кількість ВІЛ-позитивних людей антиретровірусною терапією. Тим, хто її потребує, наполегливо раджу: сміливіше звертайтеся до кабінетів інфекційних хвороб центральних районних лікарень, до Одеського міського СНІД-центру (вул. Чорноморського козацтва, 105, тел. 728-46-40), до обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом (вул. Хімічна, 5, тел.: 728-93-94, 738-41-47). Вас не полишать у біді.
