Ось і минув тиждень від того дня, коли нога опального майора Миколи Мельниченка знову ступила на українську землю. Більшість українців, як політичних небожителів, так і обивателів, вже давно не сприймають серйозно можливості якогось сенсаційного викриття з вуст екс-майора. Надто багато часу витрачено марно, надто багато сказано і зроблено зайвого, надто великий бізнес зроблено на тому, що п’ять років тому здавалося шляхом до врятування держави. Всі ці переконання майор у компанії з екс-депутатом Олександром Єльяшкевичем (чи то соратником, чи то прес-секретарем) підтвердив у перші ж дні свого далеко не тріумфального повернення.
НЕСКІНЧЕННЕ ШОУ МАЙОРА
Втім, за такий стан речей винен і сам майор, а також його соратник Єльяшкевич. Він зумів налаштувати проти “солодкої парочки” навіть традиційно зацікавлених у “скандальних” темах журналістів своїми твердженнями, що частина з них, нібито, досі відпрацьовує якісь гроші, виділені на відмивання іміджу Леоніда Кучми. Прізвищ і доказів при цьому Єльяшкевич не навів, що виглядало, як банальний “наїзд” на журналістську братію. Але суму було оголошено – 1 мільярд доларів. Сума, потрібно відзначити, абсолютно нереальна, оскільки статки навіть найбагатших людей України не дозволяють виділяти такі суми.
Хоча, таких необдуманих заяв і суперечливих рішень за ці кілька днів в Україні і Мельниченко і Єльяшкевич робили досить багато. Чого, наприклад, варта відповідь майора на запитання журналістів – чому він не попередив Георгія Гонгадзе про замах на нього. Не змигнувши оком, на першій же прес-конференції 5 грудня в агентстві “Інтерфакс-Україна” Мельниченко пояснив, що на плівках просто-напросто не має прямої вказівки Кучми усунути журналіста. Додати тут, здається, нічого. Ось так, одним словом взяти і самому підтвердити, що все сказане за останні п’ять років – звичайнісінька брехня. Ну, якщо немає наказу на плівках, а є лише нерозбірлива змонтована балаканина, то для чого продовжувати Україні морочити голову? Тим більше, що політичний режим, проти якого намагався виступати Микола Мельниченко, канув у Лету. Надворі – нова політична реальність, нові обличчя у владних кабінетах, нова опозиція. Можна було б, звичайно, сказати, що не це головне, що Микола говорить лише про одне – розкриття вбивства. Тоді для чого влаштовувати ці нескінченні телевізійні шоу, гротескні фарси, викривальні заяви з придуркуватим обличчям і провокації. Якщо повернувся – працюй тихо із слідчими органами. Адже відомо всім: хочеш поховати справу – зроби її політичною. Саме цим і займається майор Мельниченко.
Ще Мельниченко продовжує стверджувати, що діяв сам, записуючи розмови у кабінеті Леоніда Кучми. Неможливість цього довели вже і технічні експерти, і самі працівники Держохорони, які стверджували, що Мельниченко ні за яких умов, згідно з регламентом, не міг потрапляти до кабінету Кучми самостійно. На прес-конференції, яка набула широкого розголосу, замість Мельниченка з цього приводу відповідав Єльяшкевич. За його словами, справді, майор заходив до кабінету не сам, а у супроводі ще кількох працівників Держохорони. Але навіть за цих нелюдських умов він ухитрився навперемінку то засовувати, то виймати диктофон з дивана, відволікаючи колег чи анекдотами, чи ще чимось. Чи не для відпрацювання цієї сумнівної версії і прилетіли до України Мельниченко з Єльяшкевичем? Адже якщо розкриється факт того, що майор діяв не один, отже, явною стане правда про те, що Мельниченко діяв у складі організованої групи. Або, що вірогідніше, Мельниченка використовували в ролі “легалізатора” плівок ті, хто проводив стаціонарну “прослушку” в кабінеті екс-президента Кучми.
Останньою краплею на даний час, яка підтверджує, що справжня мета Мельниченка далека від декларованої, стало його твердження, що той самий нещасний диктофон, на який нібито він записував Кучму, він віддасть лише туди, куди скаже Мирослава Гонгадзе – вдова покійного журналіста. Здається, якби торжество справедливості було єдиною метою майора, то цей найважливіший речовий доказ повинен був би опинитися в руках слідчих органів. Чому ж диктофон ще не у слідчих?
ДО ПИТАННЯ ПРО ТАЄМНИХ РЕЖИСЕРІВ
Щоб зрозуміти, хто стоїть за приїздом Мельниченка, можна згадати, наприклад, про версію вбивства журналіста Гонгадзе що називається “під плівки”. Касетний скандал став точкою на шляху просування України до міжнародної арени та операцією з перетворення Леоніда Кучми у маріонеткового президента. Багато хто сьогодні дотримується думки, що в самій спецоперації брали участь як деякі українські політики, так і спецслужби іноземних держав. Тому пришестя Миколи в Україну санкціоноване не “соціалістами”, як хтось може подумати, а саме невідомими поки що замовниками “касетного скандалу”, які організували прослуховування і запис екс-президента, монтаж плівки під конкретних осіб і, що не виключається сьогодні, організацію вбивства (зникнення) журналіста Гонгадзе, а також наступну розкрутку скандалу у засобах масової інформації.
Що ж до сьогоднішньої місії Миколи, то вона здається дуже туманною. Зрозуміло, що відновлення справедливості, про яке так багато говорив майор, не головна мета його нового пришестя. Та й навряд чи таку мету перед собою ставив Мельниченко. Його нинішні огульні заяви, які він робить без суду і слідства, швидше, дискредитують Україну у світі, ніж сприяють розкриттю “справи Гонгадзе”. Надзвичайно сумнівні зв’язки з Березовським, Бакаєм, спілкування із спецслужбами Європи, Росії, США, тотальна відсутність доказової бази, яка підтверджувала б хоч частину його слів, характеризують Мельниченка як реальну загрозу національній безпеці України.
Можливо, через якийсь час світло на справжні мотиви приїзду Мельничена проллє парламентська слідча комісія з розслідування обставин організації “касетного скандалу” та його впливу на національну безпеку України. Її голова, народний депутат Віктор Драчевський вже заявив, що “якщо Мельниченко продовжуватиме у такому дусі і далі, чергових “кольчуг” Україні чекати довго не доведеться”. Згадуючи про скандал, пов’язаний з історією про продаж “кольчуг” Іраку, чи варто додавати, що і цей скандал розпочався із записів майора... Також нагадаємо, що інформація про постачання зброї Іраку не підтвердилася. Разом з тим, країна досі не “відкараскалася” від багатьох міжнародних економічних санкцій, які ввели проти України в результаті “кольчужного скандалу”.
Який черговий сюрприз готує Україні майор – покаже час. Точно так само сподіватимемося, що час вже розставив все на свої місця. І удар в спину від невідомих ляльководів Мельниченка для України цього разу не буде таким болісним, як п’ять років тому.
