Свого першого вірша Володимир Синьковський написав у сімнадцять років. Присв’ятив його Першотравню, а оскільки юнак був звичайним дитям своєї епохи, то не обійшлося у творінні без патетики та фанфар.

З тих пір промайнуло 45 літ, за людськими мірками – солідний відрізок часу. Саме стільки Володимир Федорович присвятив себе літературній творчості. З цього приводу у центральній районній бібліотеці відбувся творчий звіт поета та презентація восьмої збірки нашого земляка “Изгнание бесов” під патронатом районної організації “Народний союз “Наша Україна”.

– По-справжньому відчував перо в університеті, – ділиться спогадами Володимир Федорович. – Потім – у літстудії, у Великій Михайлівці, звідки родом, і тридцять один рік – у Любашівському районі, де минула половина мого життя. Тут я утвердився як літератор, серце моє прикипіло до цього краю...

З колективом редакції газети “Хлібороб” у здібного автора склались дружні стосунки. Його лірика, зокрема й громадянська, приваблювала щирістю, вдало дібраними епітетами й порівняннями, звучала в поезіях й відверта громадянська позиція людини, яка не сприймає підлості, жорстокості, зради, зла.

В. Синьковський плекав надію вступити до Спілки письменників України, але в обласній організації то делікатно натякали на те, що у його творчому доробку багато поезій російською мовою (от, мовляв, якби тільки українською писав), то просто відмовчувались. І він вирішив порвати усілякі зв’язки з чиновниками від цієї організації, про що і виклав у своєму вірші. Але, будучи оптимістом за вдачею, не тримає образи на колег і, найголовніше, не облишив творити. А ще мрія усього його життя – видати друком поезії – врешті стала дійсністю. У 1992 році вийшла його перша збірка “Садись, мой друг, поговорим...” Потім пішли в світ всі інші – одна за одною, аж до восьмої. Зупинятись на цьому не збирається. І хоч більшість збірок видано власним коштом, за тим жодного разу не пошкодував, бо вважає цю справу програмою свого життя.

...Володимир Федорович того дня приймав численні вітання та подарунки від членів літературної студії, яка діє при районній раді ветеранів, від вчителів Демидівської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів, Новоселівського сільського голови Ганни Головатченко, завідувачки Демидівського сільського клубу Віри Рублі, вчительки НВК “ЗОШ І – ІІІ ст. – ліцей” смт Любашівка Майї Яківни Нікітченко, голови районної ради Василя Бамбури та голови райдержадміністрації Анатолія Островського. Всі вони побажали автору творчого натхнення. Заступник голови РДА М. Панченко вручив ювіляру Почесну грамоту.

Голова районної ради ветеранів Валентина Йосипівна Циганок приготувала поетові сюрприз – виконала пісню на один з його віршів, музику написала директорка музичної школи Ніна Гнатівна Бур’ян.

Володимир Федорович був у піднесеному настрої, читав свої вірші про сокровенне, про те, що будить совість, про наше сьогодення.

У редакційній папці – свіжий вірш нашого земляка. Він якраз і є підтвердженням того, що перо ювіляра на вістрі подій. Тож творчих вам злетів, Володимире Федоровичу, на довгі і плідні літа.

Один з останніх віршів поета:

ВОСКРЕСЛА ЗНОВ

У кожного століття колір свій.

В минулому кривавий був, червоний,

А наше, мов новітній буревій,

Схопило помаранчевий, коронний.

І світ завмер, коли ожив

Майдан.

– Невже оті, віками що

терпіли,

Не винесли брехні,

душевних ран,

Не винесли ні серцем,

ані тілом?!

І все пішло, трикляте,

шкереберть.

Клянусь, немає в світі

більш країни,

Яка б не зрозуміла слова

“Геть!”,

Яка б не знала: то є

Україна!