Сьогодні наша економіка дуже потребує працюючих інвестиційних коштів. Кілька можливих вкладень у неї іноземних капіталів було розглянуто на засіданні обласної координаційної ради щодо активізації інвестиційної діяльності.
Один з найбільш фінансово містких бізнес-планів подав голова правління ВАТ “Лукойл – Одеський нафтопереробний завод” Степан Глинчак. Ця програма, оскільки пов'язана з енергозабезпеченням, заслуговує на найпильнішу увагу. Із шести НПЗ, що є в Україні, половина не функціонує через нерентабельність. Зокрема, Одеський завод зупинився у серпні 2005 року. При цьому не може бути і мови про згортання виробництва нафтопродуктів. По-перше, їхнього постачання гостро потребує ринок. По-друге, компанія “Лукойл” за 5 років своєї діяльності внесла у його розвиток 80 млн доларів власних інвестицій, – з них 8 мільйонів лише у минулому році. У чому ж справа?
Як сказав С. Глинчак, на шляху до здійснення практичної частини інвест-проекту стіною стала наша непробивна бюрократична система. Неможливість оперативно узгодити всі пункти проекту сьогодні переносить його реалізацію на невизначені терміни. При цьому перший її етап полягає у тому, щоб запустити підприємство, яке простоює. Для цього потрібен – рік. По грошах – освоїти 50 млн доларів. Другою частиною завдання правління НПЗ вбачає вкладення решти 28 мільйонів у створення власного автономного енергоблоку. Але біда у тому, що за технічними обґрунтуваннями іде адміністративна логіка. Як генератор проблем вона не може на регіональному рівні розв’язати, насамперед, питання землевідведення під будівництво.
За словами С. Глинчака, пробуксовування відбувається через тривале узгодження технічної документації. Незрозуміло, чого вичікують, не даючи своєї згоди, фіскальні органи. Адже НПЗ у разі рентабельності обіцяє бути одним з найнадійніших і найзначніших платників податків.
Якщо справа просуватиметься такими черепашачими темпами, то перший етап реконструкції “Лукойл” зможе розпочати не раніше, ніж через три роки. За цей час обладнання застаріє, розійдуться по інших місцях роботи кадрові професійні працівники. Нарешті, як після такої перерви налагоджувати відносини з клієнтурою: адже ринкове місце порожнім не буває.
Не менш актуальним було питання реалізації інвестиційного проекту щодо будівництва теплової електростанції в Одеській області. В іпостасі вкладника капіталу виступає чеська інноваційно-фінансова компанія “Гудвіл”. Як сказала її директор Світлана Ільїна, компаньйонів, які вже перейшли до складу ЄС, цікавить не лише набуття іміджу інвестора, але і повернення своїх інвестицій. У зв'язку з цим ще у фазі попереднього розгляду чеські партнери почали аналіз аспектів митних відносин, стабільності ПДВ. Зобов'язуючи модернізувати нинішню “бабусю”-ТЕЦ, вони пропонують створити блок, який дає потужність до 200 мегават, що дозволить, крім забезпечення Одеси та регіону електроенергією, продавати її частину за кордон. У виборі найбільш підходящого місця для будівництва чехи зупинилися на Теплодарі. Проте перед тим, як вкласти обіцяні 200 млн доларів, інвестори просять розвіяти їхній сумнів, чи буде до ТЕЦ регулярна подача газу і чи є земля, на якій розгорнеться будівництво, державною. Тобто чи не виникне конфлікт, якщо раптом виявиться, що це приватна власність.
Бурхливу дискусію викликала програма, запропонована головою правління ТОВ “Одеські курчата” Олегом Корчмарьовим. Він заявив про свої можливості постачати у 2006 році населенню області 10 тисяч тонн пташиного м'яса.
– Якщо дати розгорнутися нашому комплексові і застосувати відповідні технології виробництва, то до 2010 року незалежно від можливих енергетичних криз і неврожаїв ми зможемо постачати на ринок 100 тисяч тонн, – сказав він. – Вдалося зацікавити американських інвесторів внести до цієї “пернатої” справи стартових 40 млн доларів. Ці кошти заплановано спрямувати на ремонт наявних корпусів і переобладнання їх під пташники. Частину грошей потрібно вкласти у створення комбікормового заводу для курей. Як пояснив О. Корчмарьов, це зніме і проблему експорту з регіону зерна більш низької якості, яке використовуватиметься як сировина для виготовлення корму. Для цього технологи “Одеських курчат” вже приглянули у Куліндоровому занедбаний будинок колишньої металобази.
Опонентом при одержанні дозволу на його купівлю стало Одеське територіальне управління Державного комітету цінних паперів фондового ринку. Його директор Юрій Ровінський вимагає, щоб продаж металобази відбувся за допомогою аукціону, відсотки від торгів на якому підуть на користь держави. О. Корчмарьов говорить, що і так всі його дії спрямовані в русло державної політики і гранично легальні. І тому вважає за можливе пряме купування акцій бази. У вигляді заперечення йому було сказано, що будинок, який оспорюється, зовсім не харчового профілю. Мотивація у відповідь була у вигляді запитання: навіщо зберігати профіль цілком збиткового і по суті бездіяльного підприємства? Поки що “Одеські курчата” орендують куліндорівську будівлю. За цей час фірма відремонтувала її дах, і ніхто проти цього не заперечував. Тоді навіщо ж замість конкурсу комітет цінних паперів увів фіксовані умови?
При погляді збоку суперечка більше схожа на змагання. Важко було з окремих реплік судити, хто правий. Але у наявності була відсутність дипломатичної культури ведення дискусії. При цьому суперечка давала наочне уявлення про майстерню, у якій народжуються чиновницькі конфлікти. Амбіції вирували, але чи не на шкоду таких потрібним суспільству конструктивним рішенням? Без загострень обійшлося тільки в Олексія Ставніцера, який експлуатує вантажні термінали на берегах Аджалицького лиману.
Своєрідним резюме прозвучали слова першого заступника голови облдержадміністрації Бориса Звягінцева, який проводив засідання координаційної ради. Як він повідомив, за 2005 рік до області надійшло 52,6 млн доларів інвестицій. Процес залучення йде по зростаючій, але дуже пологій. У цілому ж капіталів не вистачає, і гостро.
