Андрій Іванович Лимич народився у Красноярському краї (там були в засланні його бабуся й дідусь). Він вирішив з’ясувати історію свого роду, який розсіявся по всій Україні.
Численні години, проведені в архівах, та декілька років напружених і цілеспрямованих пошуків дали змогу Андрію Івановичу встановити ім’я і рік народження кожного з своїх предків, починаючи з 1725 року. Він з’ясував, що початок роду Лимичів дав Григорій Лимич 1725 року народження. А сьогодні в 17 областях України живе 347 осіб з прізвищем Лимич.
А ще Андрію Івановичу вдалось встановити, що його пращури походять із старовинного лемківського села Лікоть Турківського району, що на Львівщині. В тому ж селі на старовинному кладовищі, де поховані прапрадіди роду Лимичів, встановлено чотириметрову червону колону, увінчану дзвоном. І на ній великими літерами написано: “Корінь роду Лимич”. Якось до редакції районної газети “Промінь” завітала мешканка Ширяєвого і розповіла, що вона теж з роду саме цих Лимичів. Народилась Софія Миколаївна Рябошапченко в 1938 році в тому ж таки селі Лікоть Турківського району. Більше того, її бабуся по батьковій лінії Тетяна Юрківна Федюшко до заміжжя мала дівоче прізвище Лимич.
– Те село Лікоть, в якому я народилась, – згадує Софія Миколаївна, – знаходиться на кордоні. Тепер це Львівська область, а тоді була Дрогобицька. Половина села відносилась до України, а інша, на якій мешкала моя родина, вважалася польською територією. І коли в 1946 році українських підданих було вирішено переселити з польської частини села, ми переїхали в Ширяївський район. Тут народились і виросли мої діти, ростуть онуки, племінники. Це моя друга мала батьківщина. Але мрію поїхати в першу босоногу країну дитинства і поклонитися могилам своїх предків.
Завдяки ентузіазму і старанням Андрія Лимича, тепер і Софія Рябошапченко може простежити свій родовід протягом двох з половиною століть.
– Тож скільки нащадків роду Лимичів проживає у Ширяївському районі? – цікавлюсь у Софії Миколаївни.
– Двадцять п’ять, – трохи замислившись, відповіла жінка.
В цій відповіді одночасно прозвучали і гордість за свою родину, і радість від того, що вона не одинока на цій землі, і щастя знати майже все про походження свого роду.
Рід Лимичів – це перша в Україні і поки що єдина родинна організація, яка має власний герб, гімн і молитву роду.
Щороку 1 – 3 жовтня велика родина відзначає свято Воскресіння роду Лимичів. А в минулому році нащадки Лимичів відзначили п’яту річницю духовного родинного єднання.
Цей невеличкий ювілей став особливо цікавим, оскільки саме на початку 2005 року було відкрито тисячолітню таємницю роду Лимичів. З історичних джерел стало відомо про королівське походження Лимичів, зміст і походження цього прізвища. Засновником цього давнього роду був син хорватського короля Мирослава-Елем. Від його імені всі нащадки стали зватися Лимичами.
У Поліцькому Статуті, який є найціннішою пам’яткою хорватської давнини, збереглися відомості про рід Лимичів. І в цьому зазначено, що бере він початок ще з кінця першого тисячоліття, коли під час громадянської війни у 949 році сини загиблого короля Мирослава Елем, Тишемир і Крешимир знайшли притулок у хорватських горах, де заснували у провінції Далмація Поліцьку общину, яка з часом стала князівством, а згодом – республікою
На початку XII століття вся територія Хорватії опинилася під владою угорських королів і на багато століть втратила свою самостійність. Та нищівного удару населення Поліци зазнало від турецьких завойовників у XVI столітті. Тривалі війни призвели до масового переселення людей, в тому числі і в Закарпаття. Таким чином в останній чверті XVI століття один із нащадків поліцьких Лимичів опинився у гірському селі Лікоть.
Понад два десятки нащадків роду Лимичів пов’язані тепер із Ширяївщиною. Одні мешкають тут, інші народились, виросли і звідси випурхнули у своє самостійне життя. В життя, в якому завжди пам’ятають про свій рід, його історію і те, що їхня прадавня родина чи не найчисленніша на цій землі. А тепер – ще й королівського походження.
