ВИБОРИ-2006
ПРО ЩО МРІЮТЬ ДІТИ?
Напередодні виборів до редакції надходять чимало листів з роздумами про перипетії дня сьогоднішнього та про майбутнє, про те, яким воно уявляється людям різних професій, віку, різного життєвого досвіду.
Мабуть, найемоційнішим і разом з тим багатим за змістом виявився лист одного з наймолодших наших читачів, семикласника з Комінтер¬нівського району. Свій твір він назвав “Вірю в майбутнє України”:
“Мене завжди цікавила історія нашої країни. Так хочеться знати абсолютно все про українців, про їх життя в усі часи. Проймаюсь величезною гордістю за мій народ, який не дав поставити Україну на коліна, не дав завоювати наші землі. Але мені дуже хочеться, щоб Україна завжди була непереможною, вільною та незалежною.
З гордістю і радістю сприймаю розповіді батьків та вчителів про те, що ми йдемо до Європи. Так, я мрію, щоб наша країна стала справжньою європейською державою. Але мені дуже хочеться, щоб і в моїй домівці, у моєму Чорноморському, було жити краще.
15-й рік незалежності: це мало чи багато? Для мене – багато, бо мені лише 12 років. З ранніх літ пам’ятаю моє рідне містечко Чорноморське. І скільки не згадуй, у ньому, на жаль, життя не стало кращим Хоч усі наші депутати та різні начальники обіцяли нам рай земний. Так і не провели до наших будинків газ, немає гарячої, а дуже часто й холодної води. Більше, ніж я живу на світі, триває будівництво нової школи. Знати б, коли воно закінчиться... Наша багатоповерхівка розташована зовсім поряд з морем. Хочу запитати у депутатів, коли ж почнеться укріплення берега, про яке усі згадують лише у переддень виборів. Чи не попливемо?
Думки, мов хвилі, набігають одна за другою. Так, на світі десь є чарівніші місця, прекрасніші, ніж цей маленький куточок на березі Чорного моря. Але тут живу я, тут живуть мої батьки та друзі, тому саме ця земля українська для мене найдорожча, найближча, найрідніша!
Я завжди, з раннього дитинства, любив гуляти біля моря. Виходив на жовтий пісок і слухав, як воно б’є хвилями. Зранку над морем стояв ледь помітний туман, у ньому десь ховалися кораблі. Повітря чисте, свіже. Щоправда, інколи відчувається запах нафти: це теж кораблі... Мої друзі мріють, щоб наше містечко переросло у велике приморське місто, а мені хочеться, щоб воно залишалося таким невеличким та затишним, як зараз: маленька краплинка на карті України й на березі Чорного моря. Тут вранці чудово співають пташки, ластівки, і шпаки в’ють гнізда просто на балконах. Тут люди і природа – єдине ціле. Може, саме тому чорноморцям легше долати негаразди. Сподіваюсь, що так буде завжди.
А ще хочу швидше вирости і стати президентом країни. Я знаю, як зробити мою Батьківщину щасливою!
Майбутнє завжди таємниче і невідоме, але воно так вабить до себе. Рідна моя земле, рідна Україно, вірю, що ти збережеш свою неповторність, красу, чарівність назавжди. Залишайся могутньою державою, найкращою у світі.
В’ячеслав ОВСЯНИК, учень 7-Б класу Чорноморської ЗОШ І-ІІІ ст., Комінтернівський район”
«ВІРИТИ ОБІЦЯНКАМ ДЕДАЛІ ВАЖЧЕ...»
Передвиборна кампанія в розпалі. Під’їзди будинків заліплені яскравими листівками, плакатами, газетами від різноманітних партій та блоків. На телеканалах – гвалт реклами на ту ж саму тему. Рядовому виборцю від усьо¬го цього різнобою стає не по собі, і хочеться одного: щоб швидше все закінчилося.
Близько півсотні партій внесено до виборчих бюлетенів, всі вони обіцяють нам “золоті гори” та “молочні річки з кисільними берегами”. Але це ми вже не раз проходили. Скільки було обіцянок у минулі вибори, а результати? Залишають бажати кращого. Багато говориться про успіхи, про збільшення пенсій, зарплат, со¬ціальних виплат. Але чомусь при цьому можновладці замовчують, що всі ці мізерні добавки не компенсують витрат навіть на основні продукти харчування, ціни на які скачуть угору чвалом.
І ще питання: хіба демократія полягає у тому, щоб було якнайбільше партій? У США, наприклад, у виборах беруть участь дві партії, та й у європейських країнах виборцю не доводиться ламати голову над метровими списками у бюлетенях.
Зараз багато людей розгублених: за кого ж голосувати? Як не помилитися у виборі, кому віддати перевагу? Чи не обмануть знову?
Дмитро ЧАРКІН, м. Одеса
ЧИ ВЧИТЬ НАС ЖИТТЯ?
На жаль, ми робимо багато помилок у своєму житті, особливо під час виборів. Так, свого часу було започатковано вибори керівників підприємств та організацій. І ми, не зваживши на всі “за” і “проти”, почали голосувати проти тих керівників, які були принциповими, компетентними професійними, вимагали дотримуватись дисципліни. І від цього, звичайно, не виграли ані підприємства, ані держава в цілому. Згадайте: підприємства стали економічно слабкими, збитковими, люди втратили робочі місця.
Або ще такий приклад. У 1994 році ми прямим голосуванням обирали керівника району. І знову, не подумавши, піддаючись емоціям, замінили енергійного, ділового, компетентного керівника. Що з того вийшло, всі пам’ятають. За останні 10 років зникло багато підприємств: райагробуд, комбікормовий та цегельний заводи, інкубаторна станція... Та хіба все перелічиш!
А що сталося у сільському господарстві? Зникли раніше економічно міцні сільгосппідприємства: імені 50-річчя Жовтня, яким керував Є.М.Вишняков; імені Жовтневої революції, де головував П.Є.Сатанєвський... Легше назвати зараз ті, які ще “на плаву”, ніж ті, яких вже немає. У районі багато зруйнованих тваринницьких ферм, а на місцях, де були розташовані тракторні бригади, росте бур’ян. І ця розруха знову ж таки вдарила по селянину, залишивши його без роботи, без засобів до існування.
Для чого я все це нагадую? 26 березня 2006 року ми знову прийдемо на виборчі дільниці і будемо обирати депутатів сільських, селищних, районних, міських, обласних рад, народних депутатів України. Але перш ніж кинути бюлетень в урну, подумайте добряче, за яку партію проголосувати, прочитайте прізвища тих, хто в списку: чи обстоюватимуть вони наші інтереси в раді? Не зробіть знову помилки.
П. МИНДРА, пенсіонер, с. Мар’янівка, Фрунзівський район
НЕ КУПІТЬСЯ НА «ХАЛЯВУ»
Підгодовувати виборця низка політичних партій почала за кілька місяців до виборів. Причому, зачіпаючи найтонші струни нашого безрадісного буття.
Всім відомо, яким бичем стала для нас екологія. Цим швидко скористалися заповзятливі партійці. Тут же по Одесі поширилася звістка: пенсіонери та інва¬ліди можуть безплатно одержати вугільні фільтри для очищення води. Тим, хто кинувся одразу ж придбати безплатну залізячку, пощастило. Через кілька днів у місці роздачі фільтрів вже висіло оголошення: “Фільтрів немає і не буде”...
Виборець подумав: “Жили без цього і далі проживемо”. Тим більше, що у багатьох, з незапам’ятних радянських часів, залишалися цілком придатні для використання вугільні фільтри “Родничок” та інші.
І тут на авансцену вийшла наступна партія, яка, скориставшись високими цінами на продукти харчування, відкрила в різних частинах міста соціальні магазини для малозабезпечених верств населення. Розрахунок досить простий. Отоварившись у такому магазині, пенсіонер приходить до свого двору чи під’їзда і розповідає про це “ельдорадо” сусідам. А за що таке “щастя”? Потрібно принести фотографію і заповнити анкету. І, будь ласка, цукор, господарське мило і туалетний папір дешевше, ніж у звичайних магазинах. А ще, на випадок відключення електроенергії, можна запастися стеариновими свічками. Якщо ж у вас продуктового дефіциту немає, інші претенденти на місця в Раді прийдуть до вас додому і запропонують літературу духовного змісту.
Але виборці з досвіду попередніх виборів добре знають: не встигнуть бюлетені опуститься на дно урн, як закриються соціальні магазини, зникнуть з поштових скриньок безплатні газети, і всі запевнення у любові до них, сказані з екранів телевізорів, залишаться пустим звуком.
Олександр СЄРИЙ, м. Одеса
ДВА ЛИСТИ НА ОДНУ ТЕМУ
«БОЛЯЧЕ ДИВИТИСЯ, ЯК РУЙНУЄТЬСЯ СЕЛО…»
Нинішній рік оголошено Роком села. Дай-то Бог, щоб справді сталися зміни на краще. Поки що про це селянам залишається лише мріяти. Чесно кажучи, від райдужних обі¬цянок втомилися, і вже мало віриться у щирість тих, хто їх дає.
Ось наше село Котловина – споконвіку славилося своїми трудівниками і жило у достатку. Сьогодні ж дуже багато селянських садиб порожнюють, занепадають, бо молодь втікає із села. Причина одна – немає роботи, а отже, немає перспективи на майбутнє. Ось і ми з чоловіком вже 9 років живемо самі, він хворий, прикутий до ліжка, а мені вже 71 рік, по господарству поратися все важче. Діти наші, троє з вищою освітою (слава Богу, встигли вивчитися до розвалу Союзу, коли не треба було платити за навчання у вузі), двоє після закінчення училища, виїхали із села. А ось онукам дати належну освіту для селян вже величезна проблема – куди з нашою бідністю до вузу на контракт?
Боляче дивитися, як заростають бур'янами необроблені поля. А як їх доглядати механізаторам, якщо ціни на пальне ростуть непередбачувано? Пенсії у старих низькі, та й у тих, хто працює, зарплати невеликі, на найнеобхідніше не вистачає, до того ж, і вони далеко не завжди вчасно виплачуються. Але ж колись наше насінницьке господарство славилося по всій Україні, та й ферми тваринницькі давали чималий прибуток.
А після роботи і відпочити ніде молодим: будинок культури вже 10 років як не ремонтувався, у жалюгідному стані. Про дороги і поготів говорити немає чого, такі вони погані. Від Котловини до села Владичень взагалі немає асфальту. Три рейси автобусні Рені – Одеса проходять через наше село, а дорога – гірше нікуди, і ніхто не збирається її ремонтувати.
Як би хотілося, щоб оголошений Рік села не обмежився лише добрими намірами, а дав реальним селам реальну користь.
Пелагія КАСАДЖИК, с. Котловина, Ренійський район
«МОЛОДІ ПРАЦЮВАТИ НІДЕ…»
Вдивляюся уважно в очі людей, і так часто бачу в них сум, безвихідь, гірку образу... Рідко можна зустріти, особливо в сільській місцевості, задоволених, ситих, щасливих – їх одиниці. Набагато більше тих, кого мучить бідність.
Ось у нас, у селі Муравлівка, тільки за 2005 рік померло 34 чоловіки, а народилося всьо¬го 6. Смертність у багато разів перевищила народжуваність. І не дивно. Колгосп у селі розвалили, все його майно розікрали. Молоді працювати ніде. Робочі місця в селах зараз лічені, на всіх не вистачає. Ставати безправними батраками у фермерів ганебно. На вищу освіту немає коштів. Одні у пошуках кращого життя їдуть до міста, за кордон, інші на очах опускаються, крадуть, спиваються.
Багато говорилося про збільшення пенсій. Але якщо взяти до уваги стрімке зростання цін на продукти харчування, то це збільшення обертається пустим звуком. От раніше, наприклад, скрізь були громадські їдальні, у тому числі й у селах, де можна було недорого і ситно поїсти. Тепер навкруги бари з міцними напоями, часто залежаними закусками. А там, де є гаряче харчування, простій людині з її бідним гаманцем нічого робити – не по кишені.
Говорять, запорука здоров'я – чиста вода. Запитайте в муравлівців, яку воду вони п'ють. Отримаєте відповідь: дощову. Не дивуйтеся: саме дощову, котра вбирає в себе весь пил з повітря, бруд з дахів, сажу, перепріле листя тощо. Кип'ятимо, але шар сірої каламуті залишається на стінках каструль. Про яке здоров'я тут можна говорити?!
Ще одна біда – практично відсутнє безкоштовне медичне обслуговування, непосильні ціни на ліки. Кілька років тому до нас у село ще приїжджали лікарі із селища Суворове. Але останнім часом через дорогий бензин приїжджати перестали. Подати медичну допомогу сільським хворим у критичний момент немає кому. Ось і одна з причин високої смертності.
За останні 15 років у Муравлівці не відремонтовано жодної дороги. Колишнє приміщення старої школи частково використовується під бари, інша частина лякає вибитим і вирваними “з коренем” вікнами – і це в центрі села.
Немає в нас ні їдальні, ні перукарні, ніякої ремонтної майстерні. Зламався телевізор, холодильник, електроплитка – вези до міста за 50 км. А якщо врахувати тисняву в автобусі, то швидше махнеш рукою і від такої поїздки відмовишся. Бувають дні, коли в селі немає ні електрики, ні зв'язку. Начебто мирний час, а до нормального людського життя селу ой, як далеко.
Ізабелла ВОРОНОВА, с. Муравлівка, Ізмаїльський район
Від редакції: Публікуючи листи із сільської глибинки, ми прагнемо привернути увагу кандидатів у депутати всіх рівнів до насущних проблем села. Як важливо, щоб ті, хто сьогодні бореться за право представляти народ у законодавчій владі, прислухалися до голосу народного, через серце пропустили тривоги, печалі і турботи простої людини, трудівника, а одержавши депутатські мандати, діяли винятково на благо людей, в основу поставивши їхні інтереси.
