Валерій Михайлович Смерецький став підприємцем ще тоді, коли малий бізнес в Україні тільки почав зароджуватися. Причому зайнявся цією справою свідомо, а не від безвиході. Дух підприємництва жив у ньому ще тоді, коли в нашій країні навіть такого поняття не було. Пройшовши різні етапи, скуштувавши цього “хліба” в усіх його проявах, набув чималого досвіду. Що ж змінилося в діяльності під¬приємців, скажімо, за останні десять років? З цього запитання починається наша розмова з В.М. Смерецьким.
– Спочатку дуже клопітно було оформляти відповідні документи, і ще було дуже багато звітів. А коли маєш власну справу, то ніколи займатися паперотворчістю. Тепер все це значно спростили, отже стало зручніше.
– Напевне, це сприяло тому, що сьогодні значно більше людей почали займатися малим бізнесом?
– Певною мірою так, але основна причина в тому, що нині у нас дуже багато безробітних. Тож тепер здебільшого в бізнес йдуть не за покликанням, а через потребу якось вижити. Хоча сьогодні під¬приємці “малої руки” великих прибутків не мають. Взагалі працювати стало значно важче.
– Чому?
– Зросла конкуренція. Скажу про те, що мені найближче. Якщо колись в Савранському районі овочами торгували 3-4 підприємці, то тепер – більше 20. Інша проблема в тому, що район малий, і базар працює тільки двічі на тиждень. Тож і товарообіг відповідно невеликий.
– Знаю, що Ви одержали у спадок від батьків землю. Обробляєте самі чи здаєте в оренду?
– Сам. Оскільки займаюся городиною, то вирощую пізні овочі, трохи зернових, соняшнику.
– Чому пізні?
– Бо ми живемо далеко від міста, тож ранні сорти вирощувати не вигідно.
– Маєте якусь техніку?
– Ні. Наймаю. Та й надалі купувати не збираюся. Взагалі, я вважаю, що малим землевласникам це робити недоцільно. Дуже було б добре в районі створити кооператив, або МТС, де одноосібники, в яких невеликі земельні наділи, могли б наймати потрібну техніку. Хоча тепер є чимало тракторів і комбайнів у приватників, але вони спершу, скажімо, сіють у себе, а вже потім дають техніку в оренду. Таким чином упускаються терміни.
– А проблем із збутом сільгосппродукції не маєте?
– Ні. Тут інша заковика – низькі ціни. Тому я особисто все зерно перепускаю через тваринництво. Звичайно утримуємо поки що свині не породисті, бо на закупівлю свинок племінних порід нам не вистачає коштів. Крім того, придбавши молодняк, потрібно довго чекати віддачі. А при невеликому господарстві це не вигідно. Доцільно, щоб держава регулювала ціни, орієнтуючи їх на затрати товаровиробників у нашій країні. Або хоча б підтримувала так звану нижню ціну.
Щоб село вижило, потрібно підтримувати молодь. Ми, люди середнього та передпенсійного віку, вже якось виживемо. Але ж ми для України вже пройдений етап. Молодь – ось її майбутнє. Тож про неї й треба клопотатись.
– Ви маєте на увазі кредитування?
– Звичайно. Я знаю чимало молодих людей, які зайнялись би тваринництвом чи рільництвом, якби могли одержати пільгові кредити на придбання, наприклад, тих же свиней. Є бажаючі розпочати власну справу, але не роблять цього через брак стартового капіталу.
Якщо ж держава не підтримає сільську молодь, це буде крах для українського села. Більш кмітливі виїдуть до міста, а частина молодих сільчан просто зіп’ється. Така загроза вже дуже явно виражена навіть сьогодні. І мені, селянину з діда-прадіда, в якого є діти, це дуже болить. Такі, як ми з дружиною, вже не звернемо зі свого шляху і до віку будемо тягти цю “лямку”, а дітей шкода.
Пишіть, порушуйте ці проблеми; можливо, хтось і прислухається до крику душі, що виривається з нашої глибинки.
