Побувавши у деяких селах Біляївського району Одеської області, я побачив гнітючу картину стану природи і життя селян, особливо помітну у середніх і малих населених пунктах. Наполовину оброблені поля, причому на деяких вже виросли дерева. Зруйновані колишні ферми, похилені будинки, огорожі, умовно залатані підручним матеріалом. Нові дороги прокладені по полях, бо основні стали ще гірші. Багато мешканців одягнені на рівні бомжів. Розмови з ними показали їхню цілковиту зневіру здобути роботу. Невчасна та мізерна зарплата, відсутність елементарної медичної допомоги, умовна освіта дітей – це реальне сільське життя. Аналіз ситуації свідчить, що, як це не дивно на перший погляд, але розпаювання землі у вигляді наділів у приватні руки відіграло дуже велику непряму шкоду для села. Відсутність знарядь обробки цих невеликих (3 – 5 га) ділянок, координації у господарюванні змусили людей віддавати в оренду землю на будь-яких умовах, а самим перейти в категорію утриманців. Що, своєю чергою, спричинило втрату професійних навичок.
А бажання орендарів до швидкого збагачення призвело, не інакше, як до анархії у виробництві, порушення агротехніки користування землею, практично геть до байдужості щодо пайовиків. І залишилися селяни сам на сам зі своїми проблемами.
Який же вихід із цього важкого становища я вбачаю?
У створенні промислового села.
Малоукладні господарства типу сімейного підряду, при об'єднанні їх в одне спільне господарство і грамотному керуванні дадуть швидкий позитивний результат. Для цього треба залучати всіх зацікавлених осіб до відкриття власного бізнесу серйозно і надовго. Держава повинна допомагати законодавчо зниженням податків, хоча б на перший час, стимулювати виробників на селі й іншими законодавчими актами. Крім основного – вирощування зернових, овочів, фруктів, розвитку тваринництва і птахівництва – мусить бути повсюди розвинуте допоміжне виробництво: майстерні, міні-заводи з вироблення кормів, переробки сільгосппродукції, об'єкти тривалого зберігання, будівельні бригади. Це допоможе скоротити сезонність роботи на селі. Ось деякі види господарювання: виробництво соків, овочевих та м'ясних консервів і напівфабрикатів; міні-заводи для лиття з пластмаси виробів на власну потребу; виробництво хутра і вичинка шкір; кормовиробництво; вирощування грибів і ягід; конярство; садівництво, виноградарство.
Прибутковим може стати виробництво пуху, вовни, розведення страусів і фазанів, квітникарство. Особливої уваги заслуговує тепличне господарство. Перспективним вбачається виробництво палива з олійних культур. Важливим сектором господарювання стане туризм, спорудження будинків відпочинку. Звичайно ж, треба організувати сучасне інформаційне забезпечення.
Про відродження багатьох сіл не можна й говорити без залучення свіжих сил з міст. Бо, при найкращому розкладі, нинішня сільська людність самовідновлюватися буде дуже довго. Для того, щоб село поповнилося молодими працездатними мешканцями, треба, на мій погляд, почати зі спорудження житла і присадибних госп¬споруд, із розробок місцевих родовищ піску, каменю, де це можливо. Важливо забезпечити вільне одержання довгострокових кредитів, без яких неможлива підтримка на належному рівні медицини, освіти, доріг, енерго- і водопостачання (можливо, і буравлення свердловин), клубів, дитячих садків. Саме наявність усього цього у функціональному стані стимулюватиме переїзд до села городян, які мають різноманітні спеціальності, молоді після закінчення вищих навчальних закладів.
Виробництво різноманітної сільгосппродукції та її переробка дозволять вести розрахунок за зарплатою вчасно і цілком, зокрема і з медиками, вчителями, з використанням якісної натуроплати. Це дозволить розвантажити фінансову статтю витрат. При багатоукладному веденні господарства на селі принцип “мурашника” при правильній синхронізації управління дозволить розв’язати основне завдання: дати людям самим заробляти собі на життя і забезпечувати своєю продукцією інших.
Сьогодні залучення всіх видів бізнесу, використання передових технологій, вироблення виразної законодавчої бази, яка не заважає нормальному, справедливому господарюванню для всіх суб'єктів, що беруть участь, дозволять у короткий термін відродити село. І основну роль у цьому покликані відіграти не дилетанти, а справжні професіонали, здатні розробити конкретні бізнес-плани для конкретних об'єктів господарювання, застановити тривкі ринки збуту продукції.
Всіх, хто думає реально про розквіт наших сіл, про свій добробут, закликаю розпочати конкретні кроки щодо їх відродження. І не потрібно довгих роздумів і зборів, розв’язувати це потрібно вже сьогодні. Бо доля України залежить багато чим від того, в яких умовах живуть селяни, а їх сьогодні майже 40 відсотків.
