У економіки кожного району, безумовно, є своя специфіка. В агропромисловому ж комплексі, здавалося б, ситуація має бути однаковою. Але ж, ні. Якщо говорити про сільське господарство Ренійського району, то не можна не зазначити, що воно вирізняється стабільністю. Так, є підприємства, які розвиваються успішніше, працюють на перспективу, і є господарства, що ледве зводять кінці з кінцями. Але не було такого, щоб тому чи іншому селу довелося “на стороні” шукати платоспроможного інвестора, який приїде боронувати, сіяти і збирати врожай. На мій погляд, ця стабільність обумовлена двома чинниками. По-перше, в Ренійському районі працює досвідчений корпус голів. По-друге, багато керівників району, які свого часу проходили “сільські університети”, тримали руку на пульсі села, відчуваючи за собою право вникати, брати участь, давати поради. І коли в тому чи іншому селі починався “демократичний шторм” і люди опинялися в полоні своїх емоцій, керівництво району виступало в ролі голосу розуму.
Як живе та чим дихає агропромисловий комплекс району сьогодні?
Начальник управління сільського господарства, заступник голови райдержадміністрації І.Г. Ковальжи почав розмову з важливого запитання – заборгованість по зарплаті. Порівняно з сусідними районами (Болградським, Ізмаїльським) вона невелика, але, переконаний Іван Георгійович, цю “хворобу” головне не запускати.
– Заборгованість у нас мають чотири господарства, – зазначив І.Г. Ковальжи. – В СВК “Долинське” і ВАТ “Перемога” є можливість її погасити – за рахунок дотації на озимі, які на¬дійдуть найближчим часом, і продажу частини живності. Але в підприємствах, які працюють у селі Орлівка, людям, мабуть, доведеться чекати до нового врожаю. Чому? Тваринниц¬твом в селі перестали займатися, в рослинництві щорічно допускають помилки – порушують технологію.
– Іване Георгійовичу, реформа, що відбулася в сільському господарстві, коли всіх трясло в безладі дикого ринку, схоже, набуває чіткіших обрисів. Змінилася форма власності, але залишився принцип: чим більше і ефективніше працюєш, тим міцніше стоїш на ногах.
– Зрозуміло. Візьмемо село Котловину, де за радянських часів займалися насінництвом, завойовуючи прапори і вимпели. Сьогодні базове сільгосппідприємство в цьому напрямі не працює, але насінництвом зайнялися фермери. Вони отримали ліцензії на виробництво і право продажу насіння. І це – добрий напрям, прибуткова справа. Утримало свої позиції СВК “Новосільське”, де зберегли ферми, зокрема племінну. Сьогодні, як відомо, на Одещині діє програма зі здешевлення купівлі племінної худоби, яка фінансується з обласного бюджету. Це вигідно і тим господарствам, які закуповують худобу – вони платять лише 50%, і тим, хто її вирощує – одержуючи бюджетні кошти, вони працюють з прибутком.
Є ціла низка інших нових програм, що діють у межах Одеської області. Збереглися й попередні державні програми підтримки, зокрема, тваринництва, коли виробники, здаючи кондиційну худобу на м’ясокомбінати, одержують доплату. І якщо 2005 року таким чином до нашого району надійшло близько 400 тисяч гривень, то на цей рік нам виділено мільйон гривень – не знаю, чи вдасться “освоїти” ці кошти. Тобто ми бачимо: тому, хто працює, допомога надається.
– Якщо зайшла розмова про тваринництво, які тенденції складаються в районі? Чи зупинився процес знищення стада?
– У нас триває зростання пого¬лів’я свиней і овець, але незначно скорочується кількість великої рогатої худоби. Для ВРХ у степовій зоні справді немає сприятливих умов. Проте м’ясним тваринництвом ми все ж таки могли б займатися. СВК “Світанок”, що в селі Плавні, це доводить: планомірно збільшуючи стадо, розвиваючи виробництво яловичини, це господарство одержує допомогу від держави на утримання маточного поголів’я – по 500 гривень на рік на корову.
У Ренійському районі уздовж Дунаю через підняття рівня води підтоплено близько 3 тисяч гектарів. Я гадаю, що згодом ці заплавні землі ми перетворимо на пасовища для ВРХ. Старожили стверджують, що колись тут випасалося до 17 тисяч голів великої рогатої худоби. Подібні природні пасовища вже активно використовують у Кілійському районі.
– Польові роботи в Ренійському районі йдуть своєю чергою. Посіяли ранні ярові, готується ґрунт під кукурудзу і соняшник. Позаду залишилася складна, із суворими морозами зима, коли частина озимих посівів, зокрема ріпак, загинула. Яким чином аграрії вийшли із ситуації?
– Проблеми є, але, проте, усі господарства району активно включилися у комплекс польових робіт. Озима пшениця, всупереч песимістичним прогнозам, перезимувала непогано, 80% площ підживлено. На жаль, доведеться пересівати ще близько 15% озимого ячменю. Не біда – буде в районі кукурудзи на 1 тисячу гектарів більше. Це одна з тих культур, що поповнює бюджет і закриває кормову проблему. Керівники підприємств переконалися, що при використанні гібридного насіннєвого матеріалу обов'язково є ефект. Знову ж, є можливість взяти насіння в кредит і розрахуватися за нього з майбутнього врожаю – на Одещині ухвалено відповідну програму. Також з обласного бюджету ви¬діляється 10 мільйонів гривень у вигляді товарного кредиту на придбання засобів захисту рослин. Розрахунок – наприкінці року. Деякі господарства району скористалися і програмою з ремонту сільгосптехніки – у цілому на 40 тисяч гривень.
– Іване Георгійовичу, як відбувається виплата компенсації на озимі, яка була обіцяна Кабміном у перших числах березня?
– Ренійському району належить 1 мільйон 150 тисяч гривень. Отримано чверть цієї суми, решту обіцяють перерахувати найближчим часом. Однак хлібороби Ренійського району не сидять склавши руки в очікуванні допомоги, а самостійно шукають вихід зі скрутних ситуацій. Беруть кредити. Землі в Ренійському районі бідні, і, щоб одержати врожай, потрібні сер¬йозні вкладення. На прикладі СВК "Світанок", яким керує Валерій Семенович Гордієнко, ми бачимо: коли люди працюють сер¬йозно – є віддача.
