Власне кажучи, місць злочину було два, на зовсім різних вулицях. Притому, як тільки розкрили одне вбивство, через кілька годин було виявлено труп другого потерпілого, і не встигли до пуття відпочити опери, як почали розкривати другий злочин. Отут хтось і звернув увагу на номери будинків, у яких було скоєно вбивства, на те, що зроблено це було абсолютно однаково – шляхом удушення, та й фігурування в тому і іншому випадку автомобіля наводило на певні, дуже невеселі міркування про тлінність усього земного і готовність деяких співгромадян ні за що ні про що вбивати тих, хто на нещастя опинився поруч…
Вулиця Отамана Чепіги, що в Суворовському ра¬йоні, – місце дуже своєрідне. Тут всі місцеві жителі знають один одного практично в обличчя, відмінно інформовані про те, яка машина, до кого приїжджає і чий родич-власник цієї машини. Саме тому новенька «То¬йота-королла», що простояла ніч біля будинку № 18, привернула загальну увагу. Та й чоловік, який нерухомо сидів у машині, місцевим жителям був незнайомий. Люди звернулися до міліції.
Після розкриття новенької іномарки співробітники Хаджибейського відділу міліції Суворовського райвід¬ділу визначили, що 35-річний чоловік, що перебував в машині, вмер не своєю смертю. На тілі було виявлено колоті поранення грудної клітки і явні ознаки удушення. Після вилучення з багажника документів і перевірки держномерів за базою даних з'ясувалося, що потерпілий – житель Миколаєва. Останні роки мешкав у Одесі, підробляв.
Ретельніший огляд автомобіля показав, що в «То¬йоті» відбувалася нежартівлива боротьба: дещо з деталей оздоблення салону було пошкоджено, дещо поламано. Після визначення особи потерпілого вийшли на жінку, з якою він зійшовся в Одесі й у якої мешкав. Вона і розповіла, які речі (серед них – мобільник) і документи пропали. Чимало інформації про загиблого дали і його друзі.
Поступово останні години життя задушеної людини було розписано буквально по хвилинах, визначені і особистості тих, з ким у нього були призначені і відбулися зустрічі. Було їх, зауважимо, чимало, бо загиблий хапався за будь-яку можливість заробити...
Коло звужувалося, і незабаром пильну увагу оперів привернули два громадянина Білорусі, у яких із загиблим був тривалий конфлікт на фінансовому ґрунті. Кожна зі сторін вважала, що інша винна їй гроші. Суперечка йшла про дуже невелику суму – декілька сотень гривень.
– За місцем проживання підозрюваних, у зйомних квартирах, було проведено обшук, – розповідає за¬ступник начальника карного розшуку Хаджибейського відділу міліції Віктор Бухенко. – Житло вони знімали в центрі міста, підробляли в Одесі різними способами: на навантаженні, розвантаженні, доставці, ремонті, як говориться, що Бог дасть. Раніше ці молоді люди, однолітки загиблого, судимі не були і ні в чому кримінальному теж не були помічені. При обшуку в них було виявлено документи загиблого і мобільний телефон. Зрозуміло, такої оперативної роботи міліції у, здавалося б, абсолютно безнадійній ситуації вони не очікували і розповіли все.
Покійний, за їхніми словами, спочатку здався гідною людиною, виникли плани грандіозного спільного заробляння грошей. Однак не склалося, та й борг (незрозуміло з чиєї сторони) завис. Незважаючи на всі домовленості колишній діловий партнер і потенційний роботодавець не платив грошей. Тоді й вирішили його вбити.
Запланувавши чергову зуст¬річ, молоді люди взяли із собою мотуз і ніж, призначили зустріч у віддаленому районі. Після обговорення справ у машині компромісу не досягли, і тоді один із братів накинув мотуз ззаду на шию компаньйона, а другий почав колоти його ножем. Вбивши незговірливого боржника, вони акуратно влаштували його труп на передньому сидінні машини (під виглядом ніби заснув), закрили авто, викинули ключі, мотуз, ніж і тихо пішли геть.
Вночі спали мирно: сценарій злочину, підказаний побаченими по телевізору фільмами, був успішно втілений у життя.
Розкривши вбивство, опери полегшено зітхнули, але не встигли допити ранкову каву, як надійшло повідомлення: на вулиці Бехтерева, навпроти будинку з таким знайомим номером 18, на пустирі, виявлено труп чоловіка.
– Люди, що проходили мимо, знайшли лежачу на снігу людину, – розповідає Віктор Бухенко. – Тоді були холодні дні, і перехожі вирішили, що чоловік замерз. Вони звернулися до райвідділу міліції, виїхала слідчо-оперативна група. Співробітники міліції встановили, що чоловік, 1962 року народження, вмер не своєю смертю. В одязі покійного знайшли документи. Тільки ось як опинився моряк, який нещодавно прийшов з рейсу, цілком влаштований у житті, він жив у самостійній квартирі в одному зі спальних ра¬йонів Одеси, на закинутому слобідському пустирі, ще належало з’ясувати.
Незабаром з'ясувалося, що в усьому, що сталося, винне елементарне бажання покійного заробити. Відвозячи дружину-вчительку на роботу до однієї зі шкіл, розташованих на Слобідці, хазяйновитий моряк ще й підробляв приватним візництвом.
Так могло б тривати досить довго, якби не трапилася йому трійця негідників, які вирішили побудувати свій бізнес на розбиранні автомобілів і продажу їх на запчастини. А в потерпілого була «Мазда-323» у дуже пристойному стані...
У ті дні стояв мороз і ожеледь. На Ленінградському шосе «Мазду-323» винесло на зустрічну смугу, і вона врізалася в «Опель». З «Мазди» вискочили троє міцних молодих хлопців і кинулися навтьоки...
Порівняти дані автомобіля, що належав покійному моряку, і розбитого авто на Ленінградському шосе було справою техніки, тим більше, що в райвідділі міліції вже лежала заява жінки про пропажу чоловіка на автомобілі, де були докладно описані всі реквізити авто.
Залишилося найскладніше: знайти хлопців, що втекли з машини, яка потрапила в ДТП. Слідів молоді люди практично не залишили. Більш того, загиблого, враховуючи безліч синців, цілком можна було вважати жертвою ДТП. Тільки пізніше з'ясувалося: людина задушена ремінцем від жіночої сумочки, а удари завдавалися винятково з метою скоріше відправити нещасного у світ інший. Єдиною зачіпкою, що могла допомогти реально вийти на злочинців, міг бути мобільний телефон потерпілого, адже його речей, документів, ювелірних прикрас вбивці не узяли.
Минуло зовсім трохи часу, і телефон «засвітився» у конкретного громадянина, який охоче розповів, яким чином (буквально за нікчемну ціну) і в кого він придбав цей прилад.
Телефон був упізнаний дружиною потерпілого, продавця затримано. На першому ж допиті він назвав імена співучасників. Саме одному з них і належав «конгеніальний» план – заволодіти будь-якою машиною, здати її на авторозбирання і заробити багато грошей.
Доглянута «Мазда» привернула увагу трійці на вулиці Балківській. З водієм домовилися відвезти їх у досить глухе місце – у район Кривої Балки. По дорозі заїхали у тупиковий провулок, де о 12 годині дня було безлюдно, і вбили водія. Труп перевантажили на заднє сидіння, а потім неподалік, – на вулиці Бехтерева, викинули з машини. Труп було виявлено тільки вранці наступного дня.
Відразу після вбивства автомобіль погнали на розбирання на одне зі СТО області, але відбулася аварія на Ленінградському шосе...
Про причини пригоди вбивці, які не потрапляли раніше в поле зору правоохоронних органів, пояснили: дуже хотілося грошей заробити. На вбивство ці молоді люди з небідних сільських родин йшли усвідомлено: водій, що залишився в живих, міг їх упізнати. Однак вийшло трохи інакше: злочинців впізнали дальнобійники, які стали свідками їхньої втечі з «Мазди», що потрапила в ДТП.
