– Чому молоко приймають за такими низькими цінами?
Таке запитання можна почути у кожному населеному пункті на виїзних прийомах, які проводять райдержадміністрація та районна рада.
– Не буду за 60 копійок здавати, це ж задарма, спробували б переробники походити біля корови, то не коверзували б. Все рівно прибутки у них вищі, аніж у нас, – ділиться наболілим жителька одного з сіл.
Що про це думають заготівельника молока?
– У мене заробітна плата залежить від жирності, – розповіла жінка, яка займається заготівлею молочної продукції. – Але через те, що люди доливають воду у молоко, вона невисока. От і виходить, що сільським жителям я роблю послугу, забираю у них продукцію, плачу за неї на місці гроші, а сама не виграю. І скільки не прошу не доливати води, нічого зробити не можу. “Та ми ж небагато”, – кажуть. Ось так, один помиє банку та другий, так по 200 грамів щонайменше й додають. А потім кажуть, що сир буває несмачний...
Інший заготівельник, чоловік, дотримується іншої думки:
– Зараз мій пункт закрився. Я розумію, що у переробників нині проблеми, але як мені довести, що молоко, яке я приймаю, вищої жирності, першого сорту, а не другого, як мені завжди записували. Я визначаю лише щільність, а жирність виставляє переробник, бо йому невигідно ставити у мене центрифугу. А мені платити людям по 40 копійок за літр за другий сорт приємно, як ви думаєте?
Зайшов до редакції районної газети позаштатний автор В. Синьковський з Демидового, якого я запитала:
– Володимире Федоровичу, у чому тут проблема?
– Моя дружина ніколи не доливає води у молоко, мені такий сором у селі не потрібен. Але ціна у 65 копійок за літр продукції – дуже низька. На ринку сироватку продають по 50 копійок за літр. Коли ми порушували цю проблему перед головою райдержадміністрації Анатолієм Павловичем Островським, той запитував, чи маємо ми на руках договори з людьми, які беруть у нас продукцію. Ясна річ, що у нас їх немає. Переробник і правий завжди, і в накладі не залишається.
Ця розмова була продовжена у райдержадміністрації у присутності директора Троїцького молокозаводу Віталія Гончарова, представника ПП “Южбабенко” Тетяни Южбабенко, спеціаліста з питань якості та формування ресурсів сільгосппродукції управління агропромислового розвитку Леоніда Яременка.
Після 20 січня, коли Росія закрила кордон для ввезення україн¬ської молочної продукції, 92% молока залишається в Україні. В результаті тільки на Вінниччині вже припинили роботу вісім молокозаводів, затоварились і сировари. Наші сусіди висунули одну головну причину – низька якість продукції.
Віталій Миколайович представив учасникам наради переконливі докази – лабораторні до¬слідження заготовленого молока. Вони якраз і були яскравим свідченням того, що цей продукт зазнав негативних змін, про які йшлося вище.
– В результаті застосованих з боку Росії до українських виробників санкцій, у сусідів ціни на молочну продукцію зросли на 26 відсотків. Але нас це не повинно втішати, послаблення й пропуск на російський ринок можливий тільки завдяки підвищенню якості продукції, котра випускається на наших підприємствах. Та починати треба з первинної ланки – молока, яке заготовляється в основному від населення. Його фізична забрудненість та домішки не дають можливості виробляти високоякісну продукцію. Маємо пропозицію на поставку 120 тонн масла на місяць, але там виставлено конкретні умови з якості, а як їх витримати?!
– З кислого молока доброго сиру не звариш, – додає Тетяна Володимирівна.
– Чи готові переробники платити більше за молоко? – запитує А.П. Островський.
– Так. Якщо не буде фальси¬фікації, – такою була відповідь.
Голова райдержадміністрації А. Островський наголосив, що сьогодні постає й інше завдання – об’єднання або створення міні-ферм з механічним доїнням, де б утримувалось не менше 12 корів (на Заході менше не буває).
Чи зможуть власники корів, скооперувавшись, придбати доїльні апарати, одним словом, повністю механізувати усі процеси? У Польщі, Чехії, Словаччині, приміром, селяни свої кооперативи будували, бравши у співзасновники переробні підприємства.
Створювати такі об’єднання складно, згоджувались учасники наради, але іншого шляху немає.
– Які важелі є у місцевої влади?
– Якщо фермер побажає відкрити таку чи більшу ферму, – запевнив Анатолій Павлович, – то районна державна адміністрація надасть йому допомогу. Будемо сидіти, склавши руки, то через 2-3 роки нашу продукцію ніхто не братиме. Тим більше, якщо Україна вступить до Світової організації торгівлі. Там свої правила гри, і нам буде складно вийти переможцями.
Сьогодні у районі налічується 7 тисяч корів, з них тільки одна тисяча – у колективних господарствах, де про механічне доїння давно забули. Як не допустити зменшення поголів’я корів в умовах, що склались, як довести власникам худоби, що загальний успіх і вигода обох сторін – у якості, – про це велась ділова й принципова розмова. Хотілося б, щоб партнери зрозуміли один одного і працювали на остаточний результат.
А що з того матиме споживач? Незважаючи на затоварення складів твердим сиром, ціна його не знизилась. Як відомо, найбільш поширений в Україні сир – “Ро¬сійський”, оскільки коштує не більше 25 гривень за кілограм. Попит на нього є, але далеко не всі сім’ї можуть собі дозволити таку розкіш, аби подавати на сніданок бутерброди з сиром. Ним одним родину не нагодуєш, а грошей позбудешся. От і міркують громадяни, чому при такій низькій ціні молока стабільними залишаються ціни на тверді сири?
