Багато пам'яток архітектурного зодчества і містобудування, які зосереджені у Білгороді-Дністровському – чудовому місті з 25-столітньою історією, входять до національної скарбниці держави. У їхньому переліку Вірменська церква Успіння Богородиці ХІV-ХV ст.ст., Грецька церква Іоана Предтечі XIII-XIV ст.ст., Підземна церква Іоана Сочавського XIV-XVII ст.ст., Свято-Вознесенський собор першої третини ХІХ століття, Миколаївська церква середини ХІХ століття з верхнім Свято-Миколаївським храмом і нижнім Свято-Серафимо-Саровським приходом, комплекс Аккерманської фортеці XV століття.
Серед значної кількості об'єктів культурної спадщини особливо виділяється Свято-Георгіївська (Болгарська церква), споруджена у 1840 році за проектом архітектора Заушкевича. Перші згадування про виникнення Болгарської церкви належать до 1813 року, коли єпископ Аккерманський дав згоду на задоволення прохання болгар про побудову «Болгарського собору». Традиційно у народній культурі і християнстві закладання і спорудження храму символізували акт поєднання з Всесвітом, єдності людини і природи, людини і Бога. Церкву, споруджену на честь святого Георгія, освятили 29 липня 1816 року. Сьогодні про цю подію нагадує дата, викарбувана на мармуровій дошці біля входу.
Багатостраждальна і повчальна історія цієї культової споруди співзвучна тяготам, пережитим болгарським народом у пошуках «притулку, хліба і благоденства» після переселення на бессарабські простори.
Хроніка подій, що тут відбулися, багата й унікальна. За переказом у грудні 1821 року у Болгарській церкві побував Пушкін під час його перебування в Аккермані. Саме у цій церкві 11 листопада 1846 року, дорогою скорботної ходи – перенесення праху генерала Івана Микитовича Інзова з Одеси до Болграда, – відбувалося відспівування покійного. На прохання аккерманських болгар похоронна процесія, під час ходи якої труна з тілом «батька, великого друга і заступника бессарабських болгар» колоністи, змінюючи один одного, несли на руках більш ніж 200 верст, зупинилася перед Болгарською церквою на вулиці Кишинівській. Труну поставили під куполом церкви, яку, як і церковний двір і прилеглі до них вуличні квартали, заповнив численний люд. Все місто віддавало данину всенародної поваги і любові великій людині. Відтоді щороку, у листопаді, священики у Болгарській церкві служать заупокійну службу по голові Комітету іноземних поселенців Бессарабії і головному попечителю, який прийняв болгар, котрі втекли з турецької неволі, під своє заступництво.
Біля стін цієї церкви спочивають ясновельможний князь Григорій Петрович Волконський з дружиною Лідією Олександрівною і його мати – ясновельможна княгиня Софія Григорівна Волконська, дружина фельдмаршала Петра Михайловича Волконського, героя війни проти Наполеона, а також старша сестра декабриста Сергія Волконського. Відомо, що Софія Григорівна пожертвувала на спорудження храму князівську спадкову коштовність, яку пізніше вдячні болгари викупили і поклали в труну покійної княгині.
У задній частині церковного двору поховано інших меценатів: директора міського банку Василя Михайловича Дреова з дружиною Марією Григорівною, які дуже любили свій храм і передали для нього багато дарунків, порівнюваних за розмірами хіба що з численними дарами родини князів Волконських. Поруч розташоване сучасне поховання праспадкоємців Дреових.
За даними, зібраними білгород-дністровським письменником і краєзнавцем Владиславом Мисюком, «з 1816 по 1941 роки у Болгарській церкві служили сім священиків, дев'ять дияконів і кілька псаломщиків. З них лише один священик і один псаломщик були болгари, решта українці і двоє молдаван».
Мешканці міста і парафіяни Болгарської церкви добре пам'ятають роки, коли Божий храм закрили і споганили. З куполів скинули хрести, настінні фрески знищено і поховано під шаром вапна, а будинок пристосували під спортзал для сусідньої школи. І у той справді страшний для віруючих людей час над церквою нависла реальна загроза знищення: поруч запланували спорудження п'ятиповерхового житлового будинку, а храм для зручності будівництва міська влада вирішила висадити у повітря. Саме ця подія у грудні 1987 року стала відправною точкою для відродження зганьбленої святині болгар та інших віруючих християн. На захист храму піднялися і старі, і малі. Свою історію, культуру і духовність аккерманці захищали всією громадою. Довгі п'ять років будинок на спільні пожертвування відновлювався методом «народного будівництва». І лише у вересні 1992 року було офіційно оголошено про проведення щоденних служб і требовиконань, які здійснювалися у храмі.
Щороку, 6 травня, у день храмового свята Свято-Георгіївської (Болгарської) церкви, тут відбувається урочиста літургія на честь великомученика Георгія Побідоносця. У цьому році, як і в останні роки, її провів Митрополит Одеський і Ізмаїльський Владика Агафангел. Одержати благословіння самого Владики, послухати його мудрі проповіді, які закликають кожну людину брати участь у творенні духовності та культури суспільства, сходяться парафіяни з різних куточків міста та району. Золотий купол величного храму спрямований угору, нагадує парафіянам про необхідність підніматися на крилах віри від землі до неба.
Болгарський собор – центр релігійного і культурного життя не лише болгарської діаспори, але й інших православних християн різних національностей. У соборі вінчаються і хрестять дітей, зустрічаються під час релігійних свят і недільних служб, сумують на панахидах.
Багато що у Свято-Георгіївському храмі відбувається з благословіння Митрополита. Чотири роки тому у власність релігійної громади Свято-Георгіївського храму міста Білгорода-Дністровського за клопотанням Одеської єпархії УПЦ було передано унікальну пам'ятку архітектури національного значення – Підземну церкву Іоана Сучавського (Сочавського), споруджену в ХІV –ХVІІ століттях і добудовану у ХІХ столітті. 5 червня 2002 року Високо¬преосвященнійший Митрополит Агафангел провів освячення підземного храму-каплиці з джерелом цілющої води. За його благословінням традиційно по п'ятницях настоятель Свято-Георгіївської церкви священик Євген Поліщук проводить богослужіння. 15 червня минулого року при великому скупченні народу відбулося і урочисте відкриття купальні для очищення духу і тіла стражденних.
Три роки тому Болгарській церкві передано у користування на 49 років розташований навпроти напівзруйнований будинок дореволюційної церковної богадільні для старих. Будинок був споруджений на пожертвування князів Волконських, пізніше у ньому жили Василь та Марія Дреови. Вулиця Кишинівська, на якій розташовані цей будинок і церква, раніше називалася в честь них.
Нинішній настоятель Болгарської церкви Євген Поліщук планує за допомогою меценатів відреставрувати будівлю XIX століття і перевести туди недільну школу, яка постійно працює при церкві. Там же створити православно-катехізаторський центр, велику церковну бібліотеку із залою для перегляду фільмів православної тематики, півчу залу церковного хору і спортивно-патріотичний клуб, у якому молодь зможе не лише одержувати навички самооборони, але і зміцнювати дух.
Проповідуючи Боже слово, настоятель Болгарської церкви, кандидат богослов'я Євген Поліщук крокує у ногу з часом. Протягом двох років вів передачу «Бессарабія православна» по міському телебаченню, зараз є редактором слова друкованого – газети «Бессарабія православна», яка нещодавно відсвяткувала свій п'ятирічний ювілей. Випускаючи церковну газету з благословіння Високопреосвященнійшого Агафангела Митрополита Одеського й Ізмаїльського, її творці сподіваються, що вона, відображаючи духовне життя парафій Одеської єпархії, зміцнить у людей, які її читають, знання про Бога і Святу Православну Віру.
Особливою гордістю Болгарської церкви є не лише її унікальні ікони, церковна утвар, оновлені настінні розписи святих, недавно придбане дерев'яне розп'яття чудової ручної роботи, виконане у Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирі Одеси, але і споруджена церковна хрестильня, де є можливість дотримати таїнство повного занурення, не тільки немовляти, але і дорослого, які пришли до Бога. Відомо, що хреститися до батюшки Євгена приїздили не лише з Одеської області (така велика купіль є рідкістю), але навіть з далекого російського Волгограда.
– Слава Богу, що люди повертаються до своїх джерел і традицій, – говорить батюшка Євген. – Болгарський храм став духовним центром не лише болгар, але й інших християн, об'єд¬навши багатонаціональну паству до єдиної світлої мети: щирої віри і любові. Сьогодні основна проблема суспільства – це втрата духовності. Тому так важко, особливо молоді, жити по-совісті, дотримуючись заповідей Божих і зберігати чистоту душі і тіла. Відомо, що спускатися по сходах набагато легше, ніж підніматися нагору.
