Лейтмотивом міжнародної конференції, на якій провадили діалог українська й турецька сторони, було обопільне визнання того, що наші відносини мають великі перспективи. Відкриваючи її, начальник Головного управління економічного розвитку та європейської інтеграції Одеської облдержадміністрації Галина Безікович сказала, що Чорне море не розділяє, а поєднує дві наші країни. Поєднувальним чинником є партнерство в сфері економічної співпраці.
До Одеси як учасники й гості конференції приїхало 7 представників Туреччини на чолі з послом Турецької Республіки в Україні Муратом Бельханом. На конференції був присутній Генеральний консул Турецької Республіки в Одесі Ренан Шекероглу. Були також запрошені генеральні консули й представники причорноморських країн, які мають свої консульства у нашому місті, – з Болгарії, Грузії, Росії й Румунії.
Україно-турецькі відносини складалися протягом багатьох сторіч. За часів Оттоманської імперії вони мали характер мілітаристського протистояння. Під час перебування України у складі СРСР вони практично не розвивалися. Тепер поводження країн з урахуванням сучасної економічної та енергетичної ситуації визначається не амбіціями суперництва, а раціональними принципами конкуренції й ділової співпраці, що диктуються ринком. Сьогодні економічні зв'язки між Україною й Туреччиною з'явилися навіть у таких вузькопрофесійних сферах діяльності, як військово-технічна, ракетно-космічна галузь та суднобудування.
Тому Ігор Турянський, який був першим послом незалежної України в Туреччині, сказав, що кращим підсумковим досягненням конференції він вважає з'ясування стратегічних можливостей цих відносин, в основі яких полягає пошук того, чим дві країни можуть допомогти одна одній. Від цього багато в чому залежить індустріальне майбутнє всього причорноморського регіону. Зокрема, торговельного обміну між двома економічними системами. Це взаємопроникнення, як правило, і починається з торгівлі. Але якщо торгівля ще 10 років тому мала характер стихійних угод, то тепер її етапи формуються на договірній основі, що говорить про регулювання правової бази.
На конференції, звичайно ж, було порушено питання інвести¬ційної співпраці. І хоча зараз до 35% українських підприємств вкладено капітали турецьких підприємців, його можливості далеко не вичерпано. Найбільша кількість інвестицій припадає на долю українських транспортників. Високий відсоток внесків спостерігається до сфери торгівлі. 8% інвестиційних коштів (від загального їхнього обсягу з турецької сторони) одержали наші хімічні й нафтохімічні виробництва.
У цьому сенсі наша співпраця має величезне значення в розвитку транзиту енергоресурсів. Директор Одеської філії Наукового інституту стратегічних досліджень (НІСД) Олексій Волович сказав, що до того часу, доки ми прив'язані до російської нафти, ми не можемо бути повністю незалежними. Однак директор програми військово-стратегічних досліджень Українського центру євроатлантичної інтеграції (м. Київ) Олександр Маначинський заперечив йому: «Вся Європа «сидить» на російській нафтовій трубі, але це не заважає їй розвиватися самостійно».
Тим часом, Туреччина одержує нафту в достатній кількості по трубопроводу, що качає «чорне золото» із Азербайджану через Тбілісі на Джейхан. Джерелом міг би бути й Ірак, але американці надійно підкорили його своїм інтересам. А в такі не входить дати можливість розвиватися причорноморському регіону, і бачити Туреччину індустріально потужною державою. Такої ж позиції вони дотримуються й стосовно України. Але якщо турецькі місткості наповнюються нафтою з Азії, – оскільки через Баку можуть проходити потоки казахської й узбецької нафти, – то український трубопровід Одеса – Броди не діє. Він стоїть заповнений нафтою на дистанції 52 км і невідомо, коли й хто його добудує до польського міста Плоцька, а також як і для яких завдань відбудеться його розконсервація.
Проте, вагома частка українського бізнесу так чи інакше пов'язана із зовнішньоторговельними операціями. Це випливає з того, що зовнішньоторговельний обіг України практично збігається з її внутрішнім валовим продуктом (ВВП). Про це зробив доповідь заступник директора Донецької філії НДБІ Ілля Хаджинов, який займається вивченням питання постачання країни енергоресурсами. Серйозні побоювання викликає зростання негативного сальдо зовнішньої торгівлі, що не припиняється. За перший квартал 2006 року він склав мінус 1,7 млрд доларів. Хоча ще в 2004 році було позитивне сальдо 3,8 млрд доларів. Зараз експорт падає, і кількісний баланс товарів на вітчизняному ринку відновлюється за рахунок збільшення імпортних товарів. З одного боку, енерговитрати на їхнє виробництво лягли на плечі їхнього закордонного виготівельника. Але, з другого боку, величина цих витрат поширюється на нашого споживача, оскільки закладена у вартість продукту, який нам привозиться. При цьому страждає вітчизняний виробник, оскільки не витримує боротьби з іноземним конкурентом, що, без особливих зусиль, завойовує наш ринок. Це своєрідний підсумок переорієнтації торговельних зв'язків із СНД на ЄС. Крім того, ми віддаємо сировину, а нам везуть товари, зроблені із цієї сировини. Ступінь прибутку, що добувається з цього, адекватний ступеня обробки. Потенційні збитки зовнішньоторговельних відносин нам більш-менш вдається вирівнювати тільки за рахунок транспорту, – на його послуги не щез попит іноземних виробників.
Сьогодні, за даними, наданими І. Хаджиновим, взаємодія із країнами Чорноморської економічної співпраці (ЧЕС) розглядається без участі Росії, оскільки вона перетягує вантажопотоки на себе. За такого розгляду ситуації участь Туреччини в рамках ЧЕС становить майже 50%. Звичайно, що вона найповноцінніший партнер для України. Однак нам потрібно переглянути свої експортно-імпортні пропорції. Тому що наша вигода від існуючих зовнішньоторговельних відносин виглядає однобічною: на жаль, не на нашу користь. Наприклад, ми веземо до Туреччини метал, а звідти суху штукатурку для ремонтно-оздоблювальних робіт. Крім того, характер розподілу інвестицій свідчить, що наше виробництво майже не одержує через Чорне море підтримки в коштах. Значну частину грошей країна Півмісяця воліє вкладати до туристичної галузі. Головним висновком, який можна зробити, виходячи з мате¬ріалів конференції, є те, що створення зони вільної торгівлі в рамках ЧЕС, і з Туреччиною, зокрема, цілком реально. Важливо тільки, щоб ключовим для розвитку причорноморського регіону був економічний сектор. Оптимальна позиція, яку найвигідніше зараз зайняти Україні, – це стати транзитною країною.
