У молодості йому пощастило. З режисерським дипломом він прийшов на Одеську кіностудію в той самий період, який пізніше буде одностайно визнаний справжнім “золотим віком” нашої фабрики мрій. Погодьтеся: одночасно стати колегою Петру Тодоровському й Станіславу Говорухіну, Георгію Юнгвальд-Хількевичу та Вадиму Костроменку, Вадиму Лисенку та Василю Левіну – від такого й справді дух може захопити.
Одначе, не дарма за всіх часів Одеську кіностудію називали студією дебютів і, відповідно, студією дебютантів! Ось і зовсім тоді молодий Ярослав Лупій захопив на повні груди той дух творчості, без якого нема чого й говорити про власне “я” у режисурі. Перші ж його стрічки “Мої дорогі”, “У степу під Одесою”, “Ми разом, мамо” і особливо “Хліб дитинства мого” підтвердили: Лупій – це постать в кіно явно “лица необщего выраженья ”.
Власне, й далі фільмів було чимало, і фільми ці були примітні. Один “Данило – Князь Галицький” чого вартий! А хтось відзначав, що в одній картині у Лупія зовсім неспо¬діваним і новим відкрився глядачеві дуже популярний актор Олександр Галібін. А хтось ойкнув від здивування й захвату, побачивши в крихітній ролі в іншій картині... кого б ви думали... великого Інокентія Михайловича Смоктуновського! А хтось уже й не дивувався, оскільки звик до того, що обов'язково знімається в режисера Лупія справжній Прометей українського театру й кіно – Богдан Ступка.
І минав час, й були зйомки. І фестивалі звучні були – і призи на них гучні. І премії, титули, заслужено-високі почесні звання – ними Ярослав Лупій теж не був обійдений. Словом, як водиться: усе було. Тільки, на щастя, більше гарного. Доти, доки в нас взагалі було Кіно...
Сьогодні, на жаль, все інакше. І найчастіше далеко не сонячний настрій у метра вітчизняного мистецтва, народного артиста України Ярослава Васильовича Лупія. Не будемо вдаватися в обставини того, що відбувається нині на Одеській кіностудії – вони, смутні обставини ці, й без того досить відомі. Але, щоб там не говорили необізнесмени, а без творців у нас ніякого кіно бути не може. І ось тому саме лідерові творців – голові правління Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України Ярославу Лупію й випадає тепер займатися не стільки творчістю, скільки тими питаннями, без вирішення яких про саму можливість творчості навіть говорити не доводиться...
Ну, та добре: що це ми – у свято, та з мінором... Але ж у Ярослава Лупія нині свято – ювілей. Шістдесят йому виповнилося 2 червня. Ото вже й справді – летить час!
То дай же тобі, Боже, любий Ярославе Васильовичу, здоров'я й удачі! І – того самого духу перемоги, який настільки тобі знайомий і необ¬хідний!
Від редакції.
“Одеські вісті”, зі свого боку, щиро долучаються до найдобріших і найтепліших привітань і побажань ювілярові – одному з найяскравіших майстрів сучасного вітчизняного кіномистецтва, народному артистові України Я.В. Лупію.
