Проблему регулювання тарифів і плати за комунальні послуги було названо на робочій нараді, присвяченій питанням житлово-комунального комплексу, найважливішою у забезпеченні життєдіяльності країни. Можна сказати, що індикатором довіри до влади багато в чому є норми розцінок на квартплату, воду, тепло і світло.
Мінливості побуту, як спадщина колишньої радянської безгосподарності, не зжиті і сьогодні. І так само, як у попередні часи, вони найбільше лягають на плечі населення, а не керівництва. Тому заступник голови облдержадміністрації Микола Сердюк вважає, що житлові питання повинні вирішуватися не самими громадянами, але, навпаки, для них. Звідси активність має виходити, з одного боку, від державних структур, з іншого боку – з боку місцевих органів самоврядування. Ці два крила влади повинні працювати синхронно. Адже «розвантажити» проблемність житлово-комунальної сфери господарства – це зробити один з 10 продекларованих Президентом України кроків назустріч людям.
Таким кроком має стати врегулювання тарифів до меж, посильних для кожного українського користувача комунальними послугами. Перетворення ЖЕКів на МЕПи (малі економічні підприємства), потім на ДЄЗи так і не призвели до бажаної золотої середини між економічними можливостями держави, рішеннями органів влади і постійних буденних потреб громадян. Але житлові будинки, що залишилися в епіцентрі уваги, старіють, дахи протікають, підвали заповнені стоячою водою, а в під'їздах далі обсипається штукатурка. Причому ціни на відбудовні процеси, які зростають з кожним роком, тепер стали збільшуватися щомісяця.
Шлях приватизації житла не виправдав себе з погляду неофіційної турботи про нього. Люди дають лад і замінюють труби тільки в межах своїх квартир. Але фасади, під'їзди, магістральні трубопроводи все одно залишилися в межах об'єктів громадського користування, тобто на совісті та фінансових можливостях ЖЕКів. Однією з пропозицій, що пролунали на нараді, було впровадження диференційованої оплати за послуги, перелічені окремо для кожного будинку. Але це поки що не практика, а версія.
Була також пропозиція переглянути шари населення, які можуть претендувати на субсидію. Останні підвищення зарплати і пенсії в цьому розумінні відіграють роль поганої підмоги. Вони не рятують від соціального пресингу, обумовленого подорожчанням транспорту, зростанням цін на продукти і товари споживання. Однак формально рівень статку в родинах підвищується, і люди позбавляються можливості одержати пільгу.
Заступниця начальника Головного управління промисловості і розвитку інфраструктури облдерж¬адміністрації Тетяна Єлінська зазначила, що на одну проблему накладається друга: своєчасність внесення плати за «квартиру» для багатьох людей обмежена тим, що їм не виплачують зарплату. Заборгованість підприємств області своїм працівникам уже зросла цього року на мільйон гривень. При величезній кількості об'єктивних причин у відстрочках розрахунку з ними, багато керівників виявляють звичайну безвідповідальність. Такі негативні явища притаманні для Ананьївського і Котовського ра¬йонів. При цьому їхні представники навіть не знайшли можливості приїхати до облдержадміністрації на звітно-аналітичне засідання Комісії з розгляду питань заборгованостей по зарплаті, хоча були сповіщені про нього. У Комінтернівському районі пішли іншим шляхом: там застосували військову хитрість. Стати перед Комісією вони делегували економіста – посадову особу, яка не уповноважена вирішувати подібні питання і за статусом не має права представляти свою райдержадміністрацію на такому рівні.
Проте, як зазначив начальник Головного управління промисловості і розвитку інфраструктури облдержадміністрації Олег Кураков, рівень життя диктує необхідність все-таки підвищувати ціни на комунальні послуги. Тому органи місцевого самоврядування не можуть затверджувати тарифи, нижчі за реальну собівартість, тому що компенсувати різницю не дозволяє розмір місцевих бюджетів. Зараз держава переслала 4 млн гривень на відшкодування «пробілу». Але відповідно до встановленої церемонії, казначейство не має права видавати ці гроші до рішення обласної сесії. До слова, прийом, яким уміло користується Міністерство фінансів України полягає в тому, щоб «дати так, щоб не дати». Є чимало прикладів, коли обіцяні гроші перераховуються за кілька днів до Нового року. І підприємства фізично не встигають оформити документи на їхнє одержання. У результаті гроші, як не оприбутковані і незатребувані, відправляються назад. У плані за минулий рік вони значаться як кошти, дані для розвитку, тому наступного року нова сума призначається меншою або взагалі не ви¬діляється. У кожному разі, до рішення сесії облради обл¬держадміністрація не має права розпоряджатися цими чотирма мільйонами.
За зауваженням доцента кафедри утримання житла Державної академії ЖКГ Сергія Требуха, ЖЕКи – не виробники, тому тариф – величина свідомо нормована. Тому формою його існування є дотації. Звідси за такі генеральні послуги, як, наприклад, постачання газу, має платити держава зі свого бюджету. Квартплату повинні взяти на себе місцеві органи самоврядування. А далі – на рівні ЖЕКів і ДЄЗів повинні існувати договірні відносини на тарифи.
Легко говорити київському теоретику! Наприклад, директору КП теплових мереж м. Южного «Южтеплокомуненерго» Олександрові Мельникову доводиться «варитися у ціновому соку» постійно. Так, опалення 1 кв. метра житла в Южному коштує 82 копійки з 2003 року. Але за цей час піднялися в ціні енергоносії, зросла зарплата... У підсумку тариф покриває підприєм¬ству собівартість послуг, що надаються їм, усього на 51%. На підприємстві утворився збиток, який склав на 1 червня 2006 року 600 тисяч гривень. Чи треба говорити, що він буде зростати? Адже якщо ціна на 1000 кубометрів газу ще в грудні минулого року була 212 гривень, то з 1 липня 2006 року вона для підприємств комунальної енергетики стане вже 686 гривень. Тому вартість послуг по опаленню квадратного метра житла повинна стати для южненців не 82 копійки, а 1 гривня 97 копійок – тобто зросте майже в 2,4 раза.
Донедавна фінансова допомога надходила від порту «Южний» і Одеського припортового заводу. Підприємство одержувало свою компенсацію за купівлю газу, але не мало коштів на проведення ремонту. Хоча необхідність у ньому явно назріла. З цього року два підприємства-гіганти відмовилися від подібної добродійності. Міський бюджет, хоча і виділив цього року тепловикам 1,1 млн гривень дотацій, надалі не візьме на себе покриття всіх їхніх боргів.
Цей приклад – показовий. Об'єктивно вихід один: подавати газ у півтиску, топити у півсили, нагрівати воду не до паспортної норми, а до половини. Усього є 26 видів комунальних послуг. Найважливіші з них дві: ремонт будинків і санітарне забезпечення життя. Інші можна так чи інакше скоротити. У якісному і кількісному еквіваленті. От і пожмемося!
