Якими б справами вони не займалися, які б проблеми їх не облягали, вони роблять усе можливе, щоб у день репетиції прийти сюди, до районного Будинку культури. Власне, вони й репетицією це не називають, просто приходять сюди... поспівати. Для душі. Це для їхнього керівника Василя Харитоновича Віхренка, музиканта і педагога за освітою, кожне таке зібрання нагадує своєрідний професійний іспит. І треба знати, як старанно він добирає свої тенори, сопрано та баси; як прискіпливо і подеколи не без іронії, дослухається до їхнього суголосся; як вивіряє не лише музичний слух кожного зі своїх хористів, а й оте особливе відчуття мелодики української народної пісні, її духу і піднесеності, якому ні по яких училищах та консерваторіях не навчиш.
А зародилася ідея козацького хору цілком природно: в Балтському районі вже давно діє районне товариство ім. П. Сагайдачного Чорноморського козацького війська, очолюване генерал-хорунжим Володимиром Клишавчуком. Тут, на Поділлі, де майже в кожної родини – древнє козацьке коріння, де козацькі гурти у межиріччі Кодими і Савранки зароджувалися ще десь наприкінці ХV - початку ХVI століть й історично засвідчені майже о тій самій порі, що й козацькі гурти Великого Лугу на Запоріжжі, - козацькі легенди живуть у кожному селі, козацька пісня нуртує в кожній селянській хаті, а козацькими традиціями пройняті всі звичаї та ритуали, увесь громадський побут. Ось чому без козаків, без козацької пісні та козацьких забав зараз тут не обходиться жодне світське чи релігійне свято, жодна більш-менш урочиста подія, тим паче, що козацькими та чумацькими піснями фольклор Балтщини сповнений по вінця.
Звичайно ж, тривалий час співали, як каже тепер їх керівник, “як Бог на душу покладе та хто на що здатний”. Але в кожному отак, цілком довільно, сформованому гурті Василь Віхренко уловлював голоси, що зблискували, мов перли. І поступово володарі цих голосів згуртовувалися навколо нього, вчителя музики та незмінного баяніста; й оскільки все ж таки згуртовувалися, то почали прислуховуватися до його порад та зауважень; добирати відповідний їхнім вокальним можливостям, уподобанням та козацькій тематиці репертуар. І тривало так доти, аж поки в 2002 році на кілька козацьких голів одразу не найшло озаріння: “Господи, та ось же він, козацький хор! Трохи підучитися, попрацювати над репертуаром, підібрати основний склад та придумати назву”.
Ну, що стосується назви, то вона теж з’явилася сама собою. За давньою козацькою традицією, кожне виголошене за столом та під черговий тост слово супроводжується могутнім трикратним “Будьмо! Гей!”. Й оскільки в оцьому “будьмо!” сконцентровано цілу філософію козацького та й взагалі українського буття, то сам Бог велів, щоб і хор козацький називався коротко та багатозначно – “Будьмо!”
- Зараз у нашому хорі, - оповідає співочу історію колективу Василь Віхренко, - двадцять співаків. Ясна річ, коли ми збираємося на репетиції, або просто на співи, досить часто прилучаються й інші, адже співочих козаків у нас багато. Але до колективу “Будьмо!” відібрані саме ті, хто найкраще “вспівався” в колектив, - а це десять козаків та десять козачок. І нехай всі вони різні за фахом, за віком та життєвим досвідом, але ось уже впродовж майже чотирьох років саме ці люди залишаються відданими своєму колективові, своїй пісні.
А пісні у виконанні козацького хору “Будьмо!” мені щастило слухати і на сцені Одеського Будинку офіцерів, і в балтському районному Будинку культури; я захоплювався їх голосистістю та знанням величезної кількості народних пісень під час репетицій і дружніх козацьких застіль, які теж дуже швидко переростали у своєрідний концерт за участю усіх “співчуваючих” та підспівуючих. І що мене завжди вражало: кожен голос – суто індивідуальний, характерний і, я сказав би, характерний. Серед учасників цього хору є кілька потенційно таких чудових естрадних співаків, що багатьом нашим естрадним “підфанерникам” з їхнім апокаліпсичним безголоссям, поруч із козаками-балтянами на сцені робити нічого, можуть відпочивати.
Та й люди в колективі справді підібралися чудові, у пісню та музику залюблені: це методист районного Будинку культури Катерина Прачко; хормейстер ансамблю Наталя Титарчук; Миронівський сільський голова Лідія Михайленко; редактор районної газети “Ваш інтерес” Таїсія Крисько. Як я згодом з’ясував в отамана товариства і водночас заступника Верховного отамана Чорноморського козацького війська Володимира Клишавчука, нещодавно Таїсії Крисько, активній козачці та пропагандистці козацького руху в районі, присвоєне козацьке звання курінна (тобто майор); всі інші учасниці хору мають звання почесних сотників районного козацтва.
Серед тих, хто був фундатором хору, слід назвати вчителя, полковника Чорноморського козацького війська Петра Ткача; керівника місцевого товариства Червоного Хреста і літератора, осавула Олексія Мельника; курінного Григорія Чирка, осавула Петра Сапожника та сотника Аллу Косогорову... Що ж стосується репертуару, то одразу ж було визначено, що в основі його – козацькі, історичні та обрядові пісні. Є кілька і суто ліричних, хоча відомо, що весь ліричний фольклор України теж грунтується на козацьких мотивах, на сумі козачок, які чекають своїх суджених як не “з далекої турецької сторони”, то з Дніпра чи з-за Дунаю, або з чергового походу козацьких чайок.
Той час, коли козацький співочий гурт балтян обмежувався виступами в стінах рідного Будинку культури, давно минув. “Будьмо!” встиг побувати в усіх селах району, його не раз запрошували до Одеси та в сусідні райони, але вершиною тріумфу колективу стала, звичайно ж, участь хору у Всеукраїнському фестивалі козацької пісні “Байда”, що відбувся минулого року в Тернополі. Зараз керівник хору пригадує: коли, прибувши до Тернополя, балтські співочі козаки дізналися, що сюди з’їхалося кілька десятків колективів з вісімнадцяти областей України, в тому числі і зі столиці та з багатьох обласних центрів, то вирішили: “На перший випадок обмежимося участю та презентацією свого колективу на такому представницькому зібранні”. Але коли члени журі, серед яких виявилося чимало професійних музикантів та співаків, почули спів балтського хору, побачили цей вбраний у козацькі однострої хор на сцені, то були вражені: “Господи, які голоси! Як вони тримаються на сцені! Який чудовий репертуар!”
Першого місця їм не дали, але третє, лауреатське Василь Віхренко вважає цілком заслуженим. Та й помічено було, що, після офіційних виступів на сцені, всі охочі поспівати гуртувалися здебільшого біля ансамблю балтян. І не тільки тому, що дуже вже вродливі козачки тут підібралися.
Коли я знайомився з хором під час його репетицій у районному Будинку культури, його колектив саме готувався до відповідальної поїздки в Карпати, яку хористи сприймали як справжнє турне. Принаймні вже тепер зрозуміло, що козацький хор з Балти “Будьмо!” знають не лише на Одещині; що він стає популярним, обростає славою всеукраїнського козацького улюбленця. І щоб там не було, як би не складалася економічна ситуація в районі та в країні; які б політичні буревії не здіймалися над їхнім козацьким краєм – козаки з хору впевнені: треба співати! Треба виховувати на козацькій народній пісні майбутні покоління. Адже пісня – найкраща пам’ять народна, в пісні – вся наша українська історія. А тому... будьмо!!!
