У громадському транспорті не раз доводилося бачити, як брудний, одягнений у лахміття підліток, скручується калачиком, щоб зігрітися, і засинає на підлозі біля ніг пасажирів. Коли прокидається, хтось дає йому шматочок хліба, булочку, і він тут же жує, повільно, стомлено. Це взимку, а навесні, коли сонце пригріє, він спить, сидячи на асфальті, притулившись до стіни будинку. Перехожі обходять, поглядають, але не більше. Комусь немає діла, а хтось губиться, не знаючи, як бути з таким підлітком.
…Одного разу я побачив, як хлопчик вилазив з підвалу через дуже вузьку щілину ґратчастих дверей. Я довго дивився, як він намагається вивільнитися з цієї клітки, крізь яку, хіба що, кішки можуть пролізти. Докладаючи чимало зусиль, він все-таки вивільнився, вийшов на світ Божий, так би мовити. Хлопчик виявився говірким, веселим і розумним, приблизно восьми років. Я запросив його до себе у невеликий скромний офіс.
За вечерею, посміхаючись, він раз по раз гладив свій животик правою рукою і все говорив: «Ой, більше не можу їсти, живіт заболить». «Тоді візьми все з собою», – сказав я. «Так, візьму і віднесу братові. Він теж там у підвалі. А ви хто тут, сторож?» Я трохи подумав, що і як сказати, щоб не розчарувати цього симпатичного маленького друга, який ще не втратив радості життя. «Учитель», – сказав я. При цьому слові його веселе обличчя стало замисленим. Більше він нічого не сказав і не запитав. На прощання я попросив його зайти наступного разу до мене разом з братом. Десь підкрадалася думка, що незабаром подружуся з ними та й усиновлю обох.
На жаль, більше я не бачив цього хлопчика. І зараз гадаю, що треба було сказати йому, що я... бомж. Тоді він із мною подружився б. Інакше, як зрозуміти, чому вони тікають з теплих, затишних дитячих притулків від гарних, добрих вихователів і вчителів, знову на вулицю бомжувати? Можливо, виражають, таким чином, свій протест проти багатства і розкошів, до яких не звикли і солідарні з бідністю? Або щось упущено в державі, де відповідним відомствам вже не під силу сьогодні порахувати точну кількість бездомних дітей.
А якщо порахують, куди їх всіх влаштувати? В Одесі понад дві з половиною тисячі «дітей вулиці» і всього кілька притулків, які можуть розмістити невелику частину бездомних. Решта знаходять собі дах у підвалах, теплотрасах, каналізаційних люках, ліфтових шахтах, на горищах, в порожніх кіосках. Якщо до них долучити і дорослих бомжів, цих вуличних «вчителів», від яких діти заражаються мікробом негативного менталітету, спрямованого проти самих себе, вражають свій мозок наркотиками і клеєм, то тоді набереться ціла армія злиденних, немитих, недоглянутих, хворих безпритульників. Їм буде не в змозі допомогти і найбільший притулок.
В одній з одеських газет прочитав: «Співробітники правоохоронних органів разом з працівниками міського управління комунального господарства, районних ДЄЗів обстежили понад 4000 (!!!) горищних приміщень і майже стільки ж підвалів з метою виявлення перебування дітей, схильних до бродяжництва. І таких було чимало». З цих слів випливає, що була чергова облава з метою виловити, налякати цих ізгоїв суспільства. А що, коли названі відомства взялися б дружно за руки і впорядкували всі 4000 горищних приміщень і стільки ж підвалів, щоб бомжі почували себе людьми, про яких хтось піклується, допомагає, поважає? Проте влада на місцях вважає за краще віддавати такі будівлі комерційним структурам, щоб «поповнити бюджетний дефіцит». Для них долі людські вже перестали бути дефіцитом. Ось такий він третій менталітет – менталітет заможних.
І стає зрозумілим менталітет дитини-безпритульника, яка інстинктивно зневажає зручності, запропоновані йому у притулках, коли сотні і тисячі його братів залишаються за бортом життя, на вулиці. «Чому третій менталітет, а де ж перший?», – запитаєте ви. А перший – це менталітет безкорисливих гуманно мислячих людей, волонтерів. На жаль, у наш час вони теж у дефіциті.
Давайте згадаємо ще раз ті відомства, які нишпорили підвали і горищні приміщення, щоб знайти безпритульних дітей. Це правоохоронні органи, міські управління комунального господарства та районні ДЄЗи. Запитаємо їх і переконаємося у тому, що у жодній з цих державних установ немає таких штатних одиниць, як педагог, лікар, психолог, які могли б блудним дітям змінити менталітет, поліпшити духовне і фізичне здоров'я. Чи не в цьому та початкова точка, звідки почнеться оздоровлення і добробут нації та держави?
