(Закінчення. Початок див. у № за 30.08)

Розглянуті найважливіші переваги інтеграції України в НАТО можуть бути нівельовані її негативними наслідками, серед яких, насамперед, назвемо загрозу економічному партнерству з Росією. Відповідно до даних Держкомстату України, частка експорту в Росію склала у 2005 р. 21,86% загального обсягу вітчизняного експорту, у той час як питома вага експорту з України в США, Німеччину й Італію не перевищила 6% і склала, відповідно, 2,79%, 3,75% і 5,52%. Зміни географічної структури експорту України вбік збільшення частки експорту до Російської Федерації з 17,76% у 2002 р. до 21,86% у 2005 р. супроводжувалися абсолютним збільшенням обсягів експортних операцій на 4306,8 млн дол. або 135,05% у 2005 р. у порівнянні із 2002 р.

Частка імпорту в Україну з Росії склала у 2005 р. 35,54% загального обсягу імпорту, перевищивши питому вагу сукупного імпорту з Європи (35,06%) і США (1,96%). Слід зазначити, що за аналізований період (2001 – 2005 рр.) частка російського імпорту стабільно перевищувала частку європейського імпорту. В абсолютному вираженні обсяг імпорту в Україну із РФ збільшився у 2005 р. в порівнянні із 2002 р. на 6526,3 млн дол. або 103,3%, у той час як його частка у загальному обсязі імпорту трохи скоротилася – із 37,21% у 2002 р. до 35,54% у 2005 р. Проведений аналіз свідчить про значну експортну й імпортну залежність України від Росії. Особливо варто сказати про енергетичну залежність України від РФ на 90% щодо нафти й на 60% щодо газу.

Як видно з публікацій ЗМІ, у стратегічному плані коло питань, що хвилюють Росію в контексті можливого членства України в НАТО, можна окреслити таким чином:

* доля Чорноморського флоту Російської Федерації;

* перспективи з’явлення іноземних військових баз на території України;

* перехід стратегічно важливих для Росії підприємств оборонної промисловості України у сферу впливу західних країн;

* «кадровий розрив», тобто відсторонення від прийняття рішень на всіх рівнях управління в Україні керівників, які мислять категоріями спільного радянського минулого.

Зазначені проблеми, швидше за все, будуть існувати тільки у проміжку часу між ухваленням політичного рішення щодо членства України у Північноатлантичному альянсі й завершенням відповідних юридичних процедур. Слід зазначити, що рівень залучення Росії до оборонно-промислової співпраці у рамках НАТО вищий аніж України, але це пов'язано із більш потужним потенціалом російського ВПК. Так, у 2005 році Росія посіла 1 місце у світі за обсягом торгівлі озброєннями, що, за оцінками експертів, склало близько 30 млрд дол.

За даними українського Центру досліджень армії, конверсії й роззброєння, у 2004 році обсяг військового експорту України склав близько 650 млн дол. (2% сукупного обсягу експорту). З них близько 150 млн дол. (23%) були виручені за рахунок постачань оборонної продукції в Росію. Отже, частка оборонних постачань з України у сукупному українському експорті в Росію складає близько 3%. Таким чином, український уряд змушений буде шукати додаткові джерела фінансування для компенсації втрат підприємствами оборонної галузі.

Другий недолік членства в Альянсі – зниження обсягів виробництва підприємств військово-промислового комплексу України – може стати наслідком проведення повсюдної заміни вітчизняного озброєння на стандартне «натовське», що є обов’язковою вимогою для членів блоку.

То скільки ж «коштує» членство до НАТО? Для України питання «вартості» входження до НАТО є наріжним каменем процесу євроатлантичної інтеграції. Україні потрібні будуть немалі кошти для покриття «витрат членства», які можна умовно розділити на три групи:

1) витрати на придбання «натовського» озброєння;

2) витрати на оплату військового внеску;

3) матеріальні та людські витрати, пов’язані з участю українських військовослужбовців у миротворчих операціях Альянсу.

Членство в НАТО передбачає виділення для потреб оборони не менше 2% ВВП щорічно й значне збільшення інвестиційної складової витрат (тобто оборонного замовлення). Сьогодні частка оборонних витрат України, які припадають на закупівлю оборонної продукції, не перевищують 2% (середній показник для НАТО – 20%), що складає близько 50 млн дол. Цифра мізерна у порівнянні із аналогічними витратами подібних до нас за населенням європейських країн і Росії. Менше за Україну витрачають на озброєння та військову техніку лише Естонія, Латвія, Литва та Люксембург.

Ключовим військово-політичним питанням є іноземна військова присутність. Розміщення військових баз виконує декілька функцій: захист території від зовнішнього агресора, «психологічний» або тактичний вплив на треті країни, транзитні транспортні функції, контроль за територією базування.

Дестабілізація політичної ситуації у Східній Європі, посилення протистояння між двома дуже потужними державами може зумовити посилення військової загрози з боку Росії у разі розміщення на території України військових баз та ймовірність військових дій на території України. Членство в НАТО передбачає залучення до колективного ядерного планування у рамках так званого розширеного ядерного стримування НАТО. Члени Альянсу, як це записано у параграфах 62 та 63 його Стратегічної концепції, мають визнавати фундаментальну роль ядерної зброї у забезпеченні загальної безпеки та брати участь у розподілі ядерних ролей. Але це означає ймовірність опинитися ядерною мішенню третіх країн, що володіють ядерною зброєю.

Наслідки даних процесів важко спрогнозувати: вони завершують десятку можливих недоліків членства України в НАТО, стаючи своєрідною противагою, зворотнім боком двох останніх переваг даного членства.

Що далі?

Безумовно, вступ України до НАТО потребує істотних матеріальних та фінансових витрат, до яких сьогодні не готова економіка України, пов’язаних із виконанням критеріїв членства у військовому блоці і мінімізацією негативних економічних та військово-політичних наслідків цього членства, які не примусять на себе чекати.

Підписавши Хартію Україна – НАТО, наша країна може розраховувати на підтримку свого суверенітету, незалежності, територіальної цілісності, дотримання принципу непорушності кордонів, демократичного розвитку, економічного процвітання. Крім цього, Україна одержала гарантії безпеки від п’яти ядерних держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, як без’ядерна держава-учасник. У разі підтримки більшістю населення на референдумі вступу України до НАТО, з урахуванням економічних реалій, слід домагатися статусу асоційованого члена Альянсу, виключивши ймовірність розміщення на території України іноземних військових баз. Це попередить ймовірність перетворення території України у «мішень» та театр військових дій.