(Закінчення. Див. номери за 12, 13 вересня)
Сьогодні ми завершуємо розповідь про будні і проблеми Августівської сільради Біляївського району, на чолі якої стоїть Світлана Олександрівна Мацкул, сільський голова з 22-річним стажем.
Чаклування над сільрадівським бюджетом, який становить трохи більше мільйона гривень на рік – справа сумна і, на перший погляд, майже безнадійна. За того безмежжя проблем, пов’язаних з відсутністю нормальних доріг, з медичним обслуговуванням, капітальним ремонтом Будинку культури в Августівці та клубів в інших селах; з проблемами водопостачання, благоустрою вулиць... – цей бюджет видається просто-таки мізерним. Особливо якщо врахувати, що значна частина його йде на заробітну плату працівників бюджетної сфери та комунальні послуги.
Проте Світлана Олександрівна Мацкул і для себе давно вирішила, й колег-депутатів налаштовує на те, що бюджет – лише основа, на якій слід розгортати всі види діяльності, залучаючи спонсорів, інвесторів, кошти, ідеї та ентузіазм усіх тих людей, яким небайдужа доля їхнього рідного Міжлимання (до речі, цей термін – “Міжлимання”, уже став популярним і вживається місцевим населенням так само, як назви інших країв – Буджак, Поділля, Причорномор’я). А про те, що наміри сільського голови та її депутатського корпусу щонайсерйозніші – свідчать і ті зрушення в усіх п’яти селах сільради, про які я вже розповідав, і “План соціально-економічного та культурного розвитку на 2006 – 2010 роки по Августівській сільраді”.
Розумію, що аналіз соціально-економічних планів – чтиво не для книгоманів, але, слово честі, цей план я сприймав з якимось особливим піднесенням. Мабуть, тому, що, буваючи в сільських районах області, встиг переконатися, наскільки глибинним є економічний та соціальний занепад багатьох сіл; скільки у нас є сільрад, які по суті ніяк не проявляють себе в плані відродження, а лише животіють, підтримуючи своїм куцим бюджетом ті заклади освіти, культури і медицини, які на території сільради ще якимось дивом уціліли. Тобто діяльність сільради по суті зводиться до функції посередника між районним бюджетом і його низовими споживачами. Та й то, посередництво це здебільшого формальне, оскільки в реальності фінансування іде через відповідні фінансові установи.
Одначе повернімося до планів Августівської сільради. В розділі “Освіта” віднаходимо такі пункти, які одразу ж примушують з повагою ставитися до людей, котрі його формували: “Село Котовка. Будівництво школи та дитячого садка”. Кому не зрозуміло, що поява цих двох фундаментальних закладів здатна по-справжньому відродити село, зробити його буття стабільним і перспективним?
“Августівська середня школа, – читаємо далі, – капітальний ремонт зовні, заміна вікон, обладнання спортмайданчика, ремонт системи опалення, придбання меблів та обладнання кабінетів, харчування дітей, оздоровлення дітей, придбання шкільного автобуса для підвезення дітей із сіл Черевичного та Протопопівки”.
Цей, останній, пункт, пов’язаний з придбанням автобуса, був особливо нагальним. Річ у тім, що нормальний зв’язок між цими трьома селами може здійснюватися лише в об’їзд, через трасу, що полягає за три-чотири кілометри від них. Хороших доріг, які б з’єднували села ближчим шляхом, понад лиманом, не існує, а ті, що існують, більш-менш придатні для пересування лише влітку, та й то коли нема дощів. Але влітку діти до школи не ходять, отож ходити до школи їм доводилося розбитими степовими путівцями, під дощем і снігом, іноді й по хуртовині.
Після тривалих клопотань, сільський голова таки домоглася свого. Реальне втілення в життя цього пункту плану, цього рішучого наказу виборців я побачив поблизу охайного подвір’я школи. Там стояв новісінький автобус, який, щодня об’їжджаючи навколишні села за затвердженим маршрутом, привозить дітей до Августівської школи і відвозить їх назад. Автобус щойно з’явився, але вже став предметом гордості й учнів, й учителів, і звичайно ж, сільських депутатів. Всі вони сподіваються що поява цього чудового шкільного транспорту сприятиме і поліпшенню здоров’я учнів, і поліпшенню успішності та дисципліни. До того ж, автобус можна буде використовувати, скажімо, для екскурсій вихідного дня, для ознайомлення школярів з визначними місцями Одеси й області.
А тим часом Світлана Олександрівна вже мріє про той день, коли такий самий автобус з’явиться у дитячого садка “Світлячок”. Уже зараз чимало матерів з Протопопівки та Черевичного хотіли б бачити своїх дітей серед вихованців “Світлячка”. І тут готові їх прийняти. Питання в тому, як привозити та відвозити дітей, особливо восени та взимку. Проте в планах сільради появу цього автобуса вже передбачено. Як і поява хоча б однієї машини “Швидкої допомоги”.
– Погляньте на карту, – говорить Світлана Олександрівна – де наш райцентр Біляївка, і де, затиснуті між двома лиманами, розташовані села нашої віддаленої сільради. А тепер уявіть собі, що вам потрібно викликати “швидку допомогу” в одне з наших сіл. Не напружуйтесь, таку ситуацію, з якою ми вже стикалися не раз, навіть уявити собі важко, настільки вона безнадійна. Так от, ми наполягаємо, щоб в Августівці з’явилася машина “швидкої допомоги”, яка, зрештою, могла б обслуговувати не тільки нашу, а й дві сусідні сільради Міжлимання. У нас є домовленість про те, що “августівських” хворих може приймати Одеська обласна лікарня, котра в селищі Котовського, одначе викликати міську “швидку допомогу” ми не можемо. І взагалі, ми маємо намір створити та відродити власну мережу медичного обслуговування. І тут, звичайно, сільрада розраховує на подальшу підтримку райради та райдержадміністрації.
Як ця мережа повинна виглядати в реальному бутті, можна уявити собі, звертаючись до плану соціально-економічного та культурного розвитку на 2006 – 2010 роки. А там заплановано добудувати кабінети в Августівській та Котовській амбулаторіях, провести ремонтні роботи, придбати меблі й обладнання в ці ж амбулаторії, а також у Протопопівський та Набережнянський ФАПи; крім того, заплановано перевести Набережнянський ФАП до лікарняної амбулаторії, тобто підвищити його статус. Допоможе налагодженню медичної мережі і спорудження в Котовці приватної аптеки – дозвіл на це будівництво сільрада вже дала.
А про те, як сільський голова виконує свої зобов’язання перед виборцями, і свої плани, можемо судити за “Звітом про виконання делегованих повноважень за минулий, 2005 рік”. Хоча школи перебувають на балансі райвно, проте сільрада надає допомогу в налагодженні харчування дітей, їх оздоровленні, в організації пізнавальних екскурсій. Здійснено ремонт Протопопівського ФАПу та збудовано туалет; здійснено частково ремонт Котовської амбулаторії. В обох амбулаторіях сільради на особливому обліку діти і пільговики-ветерани, інваліди; провадяться обстеження населення на наявність туберкульозних захворювань.
На сьогодні в сільраді налагоджено діяльність Августівського будинку культури та двох клубів. А зірковим ансамблем став вокальний колектив “Московчанка” (за старою назвою Августівки – Московка), організатором і постійним вокалістом якого є сама Світлана Олександрівна Мацкул. Цим колективом Світлана Олександрівна особливо пишається. Не тільки тому, що є незмінною учасницею його, а передусім тому, що ансамбль зумів сформувати постійне творче ядро. У нього своя концертна форма одягу, свій фольклорно-естрадний репертуар і, що наважливіше, – свої слухачі, свої місцеві “фани”.
Минулого року “Московчанка” не лише брала участь в усіх святкових заходах Августівки, але й по два рази “гастролювала” в Протопопівці, Котовці та Набережному. На конкурсі самодіяльних колективів вона посіла друге місце в районі. Ясна річ, працюють й кілька інших колективів художньої самодіяльності, діють гуртки. Проте Світлана Олександрівна розуміє, що мережа культурного дозвілля все ще вимагає такого ж відродження, як і мережа медичного обслуговування. Ось чому в планах сільради – завершення капітального ремонту Августівського будинку культури (нагадаю, що, як я вже писав, будинок цей зазнав пожежі і поки що вдалося відремонтувати лише його частину), а також газифікувати його, бо тільки тоді може йтися про цілорічну роботу. Так само капітального ремонту та газифікації вимагає і клуб у Протопопівці; поточного ремонту і газифікації має дочекатися клуб у Черевичному. Окремими рядками тут виписано закупівлю музичних інструментів та музапаратури, придбання більярду і меблів.
Один із цивілізаційних європейських постулатів стверджує, що рівень культури, рівень цивілізованості нації визначається за тим, в якому стані у неї цвинтарі, тобто як вона ставиться до збереження пам’яті про предків, які відійшли у вічність. Так от, усі цвинтарі на території Августівської сільради впорядковано, але...
– Як це не дивно, саме стосовно цвинтарів, – з сумом каже Світлана Олександрівна, – подеколи і проявляється наша загальна невихованість, щоб не сказати варварство, ми, як то кажуть, усім миром обгороджуємо цвинтарі, щоб на них не заходила худоба і взагалі, щоб було визначено їх межі, але ж щоразу натикаємося на те, що наші огорожі хтось руйнує, або частини їх забирає для своїх потреб. А до якого переконання, до якого впливу слід вдаватися, щоб переконати декого з наших людей, що кладовище і сміттєзвалище – це різні місця; що поблизу цвинтаря істинний християнин не дозволить собі викидати будівельне сміття. В селах рідко трапляється, щоб не залишилося нікого з нащадків, хоча б із далекої рідні померлих. Чому ж тоді ми раз по раз повинні нагадувати людям, що за могилами слід доглядати, як і за доріжками, котрі підводять до них.
Вже після розмови зі Світланою Олександрівною, я уважно вчитався в план соціально-економічного розвитку сільради і був приємно здивований, і навіть вражений тим, що в цьому плані записано: “Будівництво туалетів на кладовищах. Будівництво криниць на кладовищах”. Криниць – щоб люди могли поливати дерева і квіти, все інше – зрозуміло. Як бачимо, європейський цивілізаційний постулат – у дії. Виходячи з цього ж постулату, записано було в плані і ремонт пам’ятників та благоустрій меморіальних майданчиків.
Саме в той день, коли я знайомився з життям Августівської сільради, там мала відбутися дещо незвичайна для села подія: земельний аукціон. Так, справді, землевпорядник і комісія сільради з земельних питань підготували на продаж на аукціоні одну з земельних ділянок. Світлана Олександрівна вважає, що надалі так, з торгів, можна буде продати ще кілька ділянок. Земля повинна мати реальну ціну. А їх тепла, курортна, вважай, земля поблизу міста, між двома лиманами, ще й повинна мати особливу, аукціонну ціну. Ту ціну, яка дозволить і державі, й області та району мати певні надходження, відтак, сільраді теж щось перепаде. Отже, з’являться кошти, які можна буде вкладати в будівництво, в допомогу ветеранам, інвалідам та малозабезпеченим селянам.
Аукціон, щоправда, не відбувся. З якихось там організаційних причин. Проте ідея залишилася. У звіті Світлани Мацкул перед виборцями за діяльність у минулому році так і написано: “Багато часу забирають земельні конфлікти, які є постійно. Так само постійно провадяться роботи по дотриманню земельного законодавства. На порушників складаються акти. Провадиться робота з платниками земельного податку та з орендаторами”.
А коментар сільського голови був лаконічним: “Тільки одному Богові відомо, які історії, конфлікти, погрози приховуються за цими словами звіту. У нас же тут, у Міжлиманні, почався справжній земельний бум. Але виходить так, що земля потрібна всім, проте далеко не всі згодні змиритися з тим, що стати її власником можна тільки суворо дотримуючись законів України. Ми й досі маємо справу з людьми, які вирішили, що будуватимуть, що захочуть і де захочуть, ні в кого не питаючи дозволу, нікому не платячи за користування землею, не оформлюючи належним чином землю і будівлі. Тому в земельних питаннях ми особливу увагу надаємо таким чинникам, як приватизація ділянок нашими жителями і водночас організація викупу земель і земельних аукціонів. Ті, хто має чим платити за володіння нашою землею, повинні за це платити. А що, на яку святу справу націлювати їхні не завжди праведно зароблені гроші, – ми в сільраді знаємо”.
Я побував на прийомі Світланою Олександрівною громадян з особистих питань. Уміння слухати і розуміти людину, делікатна твердість, яка дозволяє вчасно зупинити відвідувачів у їх сповіді, аби з’ясувати суть питання і зекономити час тих відвідувачів, що прибули з різних сіл і поки що чекають за дверима. Рішення приймається швидко: чиясь заява лягає в папку паперів, які слід розглянути на сесії; чиєсь прохання можна задовольнити з допомогою листа чи телефонного дзвінка. Над чимось слід подумати. Причому правило у сільського голови святе: якщо тільки можна допомогти чимось людині – значить, треба допомагати. Якщо ж це неможливо, не в її компетенції – тоді людині слід пояснити, де, в яких коридорах влади їй слід шукати своєї “правди”.
При мені стався цікавий інцидент. До кабінету Світлани Олександрівни рішуче увійшла явно міська з вигляду жіночка і попросила дозволу на проведення до свого будинку водогону. Реакція була миттєвою.
– Водогін – це добре. А право на володіння будівлею вже оформлено? Ні? В такому разі ні про який інший дозвіл йтися не може. От коли ви навчитеся поважати закон, коли прийдете сюди, щоб узаконити свій будинок – тоді й поговоримо. Але раджу робити це якомога швидше. – І проказала все це спокійно, але твердо. Нічого не вдієш, слід наводити порядок. Часи, коли сюди могли наїжджати впливові люди з Одеси, Києва чи ще бозна звідки і... вночі з’являлися будматеріали, а на ранок будівельники вже виганяли стіни, творячи чергову “нахаловку”, – минулися.
За звітний рік Августівський голова Світлана Олександрівна Мацкул прийняла під час офіційних прийомів 680 громадян. Можете не сумніватися, що цифра умовна. Я бачив, скількох людей в трьох селах вона прийняла в усіх тих місцях, де тільки з’являлася, скільком допомогла, порадила чи твердо, під записник, пообіцяла... Тому покладатися на цей показник просто не варто.
– А що вдієш, – пояснила вона суть цих “виходів у народ”. – Село складається зі стількох людських доль, що й вже має... свою людську долю. І ставитися до нього треба так, як ставишся до кожної окремої людини – поважаючи, вірячи, шануючи...
