Перемогівська сільська рада, вірна своїм добрим традиціям і гордій назві, постійно є одним із призерів районного та обласного конкурсів на найкращий санітарний стан і благоустрій території. Цього року вона знову здобула перше місце в Тарутинському районі. Сподівається Перемогівська сільрада й на успіх в обласному конкурсі.
Ми розмовляємо із сільським головою І.М. БАХЧИВАНЖИ про сьогоднішні справи, плани на майбутнє.
– Іване Миколайовичу, кажуть у вашої сільради досить незвичайна доля. Чи так це?
– Якоюсь мірою це справді так. Три села – Перемога, Єлизаветівка й Роза, які входять до неї сьогодні, були околишніми територіями інших сільрад. Усе це досить негативно позначалося на житті місцевих мешканців, особливо на їх соціальному забезпеченні. Навкруги – бездоріжжя, а їхати треба і до райцентру, й до сусідів на млин, і до Одеси по покупках.
Одним словом, постало питання про створення ще однієї сільської ради в районі. Багаторічні прохання місцевих жителів були почуті. І 1979 року було створено нашу сільську раду, яку довірили тоді очолити мені. То ж із моєю живою участю проходила вся реорганізація, створення відповідних соціальних служб. Потім я перейшов на господарську роботу, але зв'язку із сільською радою ніколи не втрачав.
– А як складалася ситуація останнім часом?
– Мешканці трьох сіл пройшли через усі ті труднощі, яких зазнали на собі за останні роки всі селяни нашої країни. Аграрна реформа призвела до занепаду виробництва, скорочення й знищення наявної сільської інфраструктури. 2002 року сільська громада знову звернулася до мене із проханням очолити місцеву владу. Обирають мене сільським головою на конкурсній основі вже друге скликання. З чого ми починали? Головним, гадаю, треба вважати нашу спільну роботу з керівником тодішнього СПК «Перемога» Дмитром Федоровичем Тером, з місцевими мешканцями, особливо із трудівниками розформованого господарства. Ми їх переконали, що за будь-яких обставин майбутнє – за великими аграрними об'єднаннями, а поодинці кожен зі своїм земляним паєм не заробить навіть на стерпне забезпечення сім’ї. Ні, ми не «заганяли до колгоспу», як це було в нашому Бессарабському краї в сорокові роки. І сьогодні 51 сім’я все ще веде своє особисте господарство самостійно. Але наші прогнози, засновані на великому практичному й життєвому досвіді, виявилися вірними. Багато «одноосібників» так і не змогли організувати самотужки оброблення власних наділів, і деякі з них заростають бур'янами.
А ось господарство, де понад шістсот пайовиків, вистояло! В останні роки навіть помітно пішло вгору, тож до нас почали зазирати заїжджі товстосуми із пропозицією скуповувати в людей земельні паї й сертифікати на основні засоби виробництва. Щоб покласти край таким «наскокам» спокусників, п'ять років тому місцеве сільгосппідприємство за рішенням колективу стало закритим акціонерним товариством, із відповідними юридичними наслідками.
Зараз ЗАТ «Перемога», яке, до речі, цими днями відзначає сорокаріччя з дня заснування (тоді був радгосп) активно нарощує виробничий потенціал. Вже є 1,5 тисячі свиней, 100 дійних корів, понад тисяча овець, посаджено перші 65 гектарів молодих виноградників європейських сортів.
Працівники господарства вчасно одержують зарплату, оплату за оренду землі. Причому не тільки зерном, але й грошима.
Господарство розрахувалося з усіма боргами. На рахунках навіть з'явилися вільні оборотні кошти.
Тому маю всі підстави стверджувати, що люди в наших селах сьогодні живуть цілком забезпечено й не обділені багатьма соціально-побутовими послугами.
– Отже, якщо в селі є й успішно працює великий товаровиробник, то й інші питання вирішуються легше?
– Безумовно, багато в чому виходить саме так. Але тут я маю підкреслити одну деталь. Як сільський голова із чималим стажем, хочу нагадати своїм молодим колегам одну непорушну істину: успішно справи йдуть і в господарстві, й у сільській раді тільки тоді, коли два керівники працюють спільно, не розділяючи свої «сфери впливу» або не з'ясовуючи, хто в селі головний. Це я адресую тим молодим сільським головам, які з перших днів свого обрання цієї весни починають конфліктувати з керівниками агропідприємств, налаштовувати проти них сільську громаду. І пішло-поїхало. А справа від цього тільки страждає, і люди розбігаються, шукаючи роботи.
У нас, повторюся, відносини будуються тільки на діловій основі, де враховуються інтереси кожної зі сторін, насамперед місцевих мешканців.
ЗАТ «Перемога», наприклад, тільки минулого року перерахувало на підтримку соціальних об'єктів наших сіл 367 тисяч гривень. У селах ані на день не припиняються будівельні й ремонтні роботи. Знову ж провадяться вони місцевими фахівцями та майстрами, тож зайдам шабашникам не даємо поживиться.
– І що ж вдалося зробити за останні роки?
– Гадаю, зважаючи на загальні обставини на селі, зроблено чимало. Втім, судіть самі. На превелику радість нашої громади здано в експлуатацію млин, а точніше – цілий переробний комплекс, тож відпала потреба возити зерно й насіння до далеких сусідів. Далі. Модернізовано пекарню, відремонтовано будинок тваринників із їдальнею й готелем, пункт із охолодження молока, магазини у двох селах, реконструйовано опалювальну систему в школах і дитячих садках. Істотно оновився двоповерховий будинок у Перемозі, де під одним дахом в упоряджених приміщеннях розмістилися сільська рада, поштове відділення, фельдшерсько-акушерський пункт, сільська бібліотека, керівництво власного комунального господарства, низка об'єктів торгівлі й побутового обслуговування.
У всіх трьох селах побудовано автобусні павільйони на зупинках. У нас стало вже гарною традицією до Дня села (а він у нас припадає на Трійцю) неодмінно здавати в експлуатацію побудований або капітально відремонтований об'єкт.
Ми зберегли й постійно підтримуємо у гарному стані всі три школи, дитячі садки, працюють і бібліотеки, й сільський клуб. Зізнаюся, дуже важко утримувати соціальні об'єкти на мізерному сільському бюджеті. Але знову допомагає базове господарство «Перемога», інші спонсори – це керівники добре розуміють, що зміцнюючи соціальну й культурну базу, створюють умови для закріплення молоді на селі.
– А ось у народі кажуть, що Іван Миколайович дуже полюбляє лад і чистоту. Й іншим у цьому поблажки не дає. Чи так це?
– Розумієте, на території нашої сільради до війни були німецькі поселення. Потім їх почали заселяти мешканці сусідніх сіл, представники з багатьох регіонів тодішнього Союзу. Різні люди, різні характери, різні традиції й поняття про чистоту й лад. Тому потрібно було показувати на власному прикладі, й на прикладі інших депутатів, як їх підтримувати й дотримувати. Спочатку давали лад власним дворам, присадибним ділянкам, потім – центру села, іншим громадським місцям. З роками це перейшло в традицію. Люди намагаються і тротуари підмести, й лад власним оселям давати, і дерева та паркани побілити, пофарбувати. Тому, щойно наступає весна, кожна господиня озброюється щітками для білення та фарбування. Тут діє неписаний закон: якщо не зробиш цього до свята Великодня – сусіди просто засміють, присоромлять.
Звичайно, приємно відзначити, що такі старання наших мешканців не залишаються непоміченими. Вже сім років поспіль сільська рада серед призерів у районному конкурсі з благоустрою та санітарного стану населених пунктів. Двічі були на третьому місці серед сільрад південної зони області, кілька разів відзначалися в розпорядженнях обласної ради за хорошу роботу з водопостачання та реалізації планів соціально-економічного й культурного розвитку сільської громади. Торік ми перемогли в номінації «Найліпша сільська громада» і здобули кубок «Надія» районної ради й районної держадміністрації. Цього року знову стали переможцями в районному змаганні, сподіваємося на призове місце в обласному.
– Але один в полі – не воїн?..
– Звичайно, така робота одній людині не до снаги. Про головного помічника – голову ЗАТ «Перемога» Дмитра Тера я вже говорив. Активно працюють також депутати – фахівці Георгій Дожа, Федір Чабан, Дмитро Бардук, Віктор Геврек, старі активісти Килина Максимова й Степан Мілєв, директор школи Михайло Паулеско й багато, багато інших. Нехай не ображаються ті, кого не назвав. Ми про них завжди пам'ятаємо і допомоги від них дуже сподіваємося.
А зробити нам необхідно ще чимало. Треба завершити роботи з водопостачання сіл Перемога та Єлизаветівка, будівництво сільського клубу зі спортивною залою. Потім візьмемося за очищення й поглиблення русла річки Чаги, будемо вирішувати питання про будування церкви, інших об'єктів.
Але робота нас не страхає. А назва села й сільгосппідприємства – «Перемога» – зобов'язує нас усе доводити до переможного кінця.
– Бажаємо успіхів!
– Спасибі!
