Брифінг, темою якого стала перспектива подальшого розвитку комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Одеса», зацікавив багатьох представників ЗМІ. Адже розмови про будівництво нового або реконструкцію старого аеропорту провадяться хвилеподібно, виникаючи з амплітудою у два-три роки. Цього разу міська влада до справи підійшла серйозно: створену 29 вересня робочу групу очолив член виконкому Одеської міськради, професор Микола Андрієнко. Одна з умов роботи – щомісячне доповідання мерові про її результати. Відомий своєю уважністю до дрібних деталей проблем, що розглядаються, Микола Миколайович розпочав брифінг з докладної розповіді про мету і завдання очолюваної ним робочої групи.
– Я займаюся цією проблемою всього півтора місяця, – розпочав свій виступ М.М. Андрієнко.– Аеропортові ж 45 років, він споруджений у 1961 році. Розмови про необхідність розширення і реконструкцію проводяться практично з часу його здачі.
Серед варіантів створення кращого майбутнього для аеропорту, відзначив професор Андрієнко, був і такий: його винесення за межі міста.
Микола Миколайович охарактеризував численні обговорення майбутнього аеропорту, як сплески. Особливо інтенсивні вони були протягом останніх 10 років. Більше того, у 2000 році навіть провели тендер на реконструкцію, оголосили переможців, що широко висвітлювалося у ЗМІ. Найцікавіше у цій ситуації, за словами М.М. Андрієнка, це те, що жодних матеріалів на цю тему виявити не вдалося. Імена ж переможців за минулі 6 років забуто геть...
Що ж таке аеропорт сьогодні? Протягом останніх 30 років він практично не розвивався. Будинок аеровокзалу морально і фізично застарів, не відповідає стандартам сучасних міжнародних аеропортів.
Проблеми і зі злітно-посадковою смугою. Мало того, що вона – єдина, так вона ще серйозно ремонтувалася і підсилювалася асфальтобетоном... у 1986 році. Відповідно, потребує серйозної реконструкції і модернізації. Більше того, її розмірів – 2800х56 метрів явно недостатньо. Сучасна злітно-посадкова смуга – це довжина 3600, а то і 3800 метрів.
Якщо ж говорити про пасажиропотоки, то тут теж питання досить складне. У 1991 році Об'єднаний Одеський авіазагін відправив майже півтора мільйона пасажирів. У 2000-му – 107 тисяч, у 2006-му – 280 тисяч.
Звичайно, авіатори сподіваються на краще. Не останню роль у цьому відіграє те, що за радянських часів (при наявності єдиного в країні міжнародного аеропорту у Шереметьєво) Одеський аеропорт розглядався як «аеропорт підскоку» для країн Африки, Близького і Середнього Сходу. Тобто літаки, що летіли туди з Москви, сідали і дозаправлялися в Одесі. Наскільки сьогодні можливо, враховуючи географічне розташування та кліматичні умови нашого міста, залучити сюди додаткові пасажиропотоки, питання дуже проблемне, яке необхідно ретельно прорахувати. Ставити ж можливість ухвалення позитивного розв’язання у частині проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу у залежність від реконструкції та модернізації аеропорту (а це теж прозвучало на брифінгу) щонайменше дивно.
Говорячи про ретельне прораховування потенційної окупності коштів, вкладених у перебудову аеропорту, не слід забувати і про проблеми, що виникли за час його існування. Зокрема, на тому місці, куди планувалося раніше подовжити злітно-посадкову смугу, споруджено магазин «Метро». Відповідно, потенційна смуга впирається у торець магазину. При розгляді варіантів реконструкції пропонується обладнати тимчасову смугу – тим більше, що її розміру вистачить для «Боїнгів-737», у яких порівняно скромні вимоги до місця, необхідного для злету і посадки.
Нову ж сучасну злітно-посадкову смугу доведеться спрямувати в інший бік. Щоправда, як зміняться при цьому умови злету і посадки, для яких важлива роза вітрів, ніхто поки що не сказав. Проте, враховуючи невеликий термін діяльності робочої групи і скрупульозність М.М. Андрієнка, це питання напевне буде ретельно вивчене.
А ось виступ заступника генерального директора КП «Міжнародний аеропорт «Одеса» Віктора Коренюка трохи здивував представників ЗМІ. Зрозуміло бажання професіонала, який працює в аеропорту з 1979 року, пролобіювати інтереси рідного підприємства, але все-таки пан Коренюк – член тієї ж, створеної розпорядженням мера, робочої групи, і йому належить бути об'єктивним, враховуючи інтереси не лише працівників аеропорту, але й одеситів.
Справа у тому, що споруджений в середині минулого століття на околиці Одеси аеропорт сьогодні розташовується в центрі великого спального району. По сусідству – школи, дитячі садки, автозаправки. У грудні 1993 року практично на території аеропорту сталася трагедія; звалився вертоліт МІ-8 з екіпажем і пасажирами (серед яких були досить високі військові чини) на борту. Люди загинули. Неподалік від злітно-посадкової смуги стоїть скромний пам'ятник. А жителі Черемушок досі згадують, як над їхніми головами намагався дотягти до якогось хоч трохи незабудованого місця палаючий вертоліт...
Здавалося б, така страшна аварія повинна запам'ятатися і керівництву аеропорту, тим більше керівникові, який працює там не один рік. Проте, відповідаючи на запитання кореспондента «ОВ-ОИ» про його ставлення до цієї трагедії і джерело можливої небезпеки для жителів району, В. Коренюк повівся більш ніж дивно. Він геть-чисто забув про цю аварію і з затятістю, гідною кращого застосування, стверджував, що пам'ятник поставлено ентузіастами льотчикам-героям війни. Вирішивши перевірити себе, я після брифінгу пройшлася до пам'ятника і не вперше прочитала на скромній табличці лаконічне «Бойовим товаришам, які трагічно загинули при виконанні службового обов’язку 29.XII.1993 року.» Пам'ятник, табличка з переліком прізвищ членів екіпажу і пасажирів фатального рейсу, сфотографовано, знімок перебуває в редакції...
На жаль, не вдалося почути від аеропортівського чиновника і те, які конкретно пасажиропотоки, вже поділені між великими іноземними авіакомпаніями, зможе одержати у конкурентному змаганні Одеса. Розмови ж про можливе лобіювання інтересів наших перевізників і нові екскурсійні напрями, які гіпотетично здатні виникнути, на жаль, мало що додали до наявної інформації.
Не вдалося нічого довідатися і про те, як аеропортівське керівництво піклуватиметься про жителів прилеглих кварталів, думку яких про заплановане розширення потенційно небезпечного підприємства поки що ніхто і не запитав. Хоча, до речі, на підставі часто згадуваної у ситуації з Одеським аеропортом Орхузької конвенції, без жителів Черемушок у вирішенні долі аеропорту обходитися щонайменше некоректно. Поки ж що прозвучала невиразна фраза, про те, що аеропорт не шумить – це все авіаремонтний завод (на якому, до речі, давно стоїть шумозахист). Про можливу вартість робіт теж нічого не було сказано, зате пресу поінформували, що в Макао аеропорт було споруджено за 18 місяців. У Ніцці ж і Лос-Анджелесі літаки взагалі на посадку йдуть вздовж хмарочосів....
Скажу чесно, після трагедії 11 вересня уявляти стан жителів Лос-Анджелеса під час польотів лайнерів під вікнами дуже не хочеться...
Було на брифінгу і ще одне питання, на яке відреагували з обуренням. Обізнані представники мас-медіа назвали кілька відомих у місті і в країні депутатських прізвищ, згадуваних у зв'язці з аеропортівським бізнесом. Тут від відповіді втекли за принципом: персоналії не обговорюємо.
Обнадіює у цій ситуації те, що проблему розглядатимуть тривало і ретельно. Можливо, серед тих, хто нею почне займатися серйозно, виявляться не лише лобісти небезпечного підприємства. Адже від реальності не втечеш: у дуже невеликої кількості авіакомпаній є гроші на хороші нові літаки. Техніка старіє, саджати повітряне судно на п'ятачку теж не варто – тепер же не війна. А можливість винесення небезпечного підприємства за місто розглядалася свого часу і на обласному рівні. Чи не краще у цій ситуації об'єднати сили і можливості, щоб не ставити жителів Черемушок у залежність від можливої трагічної випадковості?
